Одна з найважливіших проблем, характерних для сьогоднішньої рос-
сийской економіки, - це проблема погіршення інноваційного клімату.
У середині 80-х років в нашій країні середній термін служби устатку-
вання становив 28 років, а з тих пір він міг хіба що збільшитися.
40% основних виробничих фондів у будівництві фізично
зношене. У машинобудуванні більше половини ВПФ потребує немед-
ленній модернізації, а більше чверті-негайної заміни.
Чи варто говорити про те, що вирішення цих проблем неможливо в
силу катастрофічної нестачі інвестиційних ресурсів.
Ситуація є ще більш важкою, якщо врахувати, що нова
техніка коштує дорожче і дорожчає значно швидше, ніж нізкок-
валіфіцірованная робоча сила. У результаті технологічна мо-
дернізація виробництва стає в принципі невигідною, пос-
Кольку підприємства, які не здійснюють інновації, мають більш низ-
Електричні витрати і, отже, кращі індивідуальні умови вос-
виробництва.
Таким чином, в нашій економіці не високі технології вис-
вобождают робочу силу, а, навпаки, дешева робоча сила витес-
вується передову техніку, робочі заміщають живою працею прийшли в
непридатність машини, оскільки придбання нових для підприємства
невигідно.
Не слід думати, що становище, що склалося в нашій еконо-
Міці, є унікальним: навпаки, при всій його парадоксальнос-
ти воно досить типово і характерно для періодів економічно-
го кризи. Зокрема, криза в світовому господарстві початку 70-х
років привів до аналогічних наслідків: підприємства, які ус-
співали модернізувати виробництво, зазнали краху через різке
зльоту цін на електрику, і нова техніка дісталася впослед-
наслідком їх конкурентам за низькими цінами.
Чим нижча фондоозброєність підприємства, тим менш наукоем-
ким є виробничий процес, чим нижче його технічний
рівень, тим менше - за інших рівних умов - индив-
дуальні витрати виробництва. Такий стан речей оборачі-
ється істотним зниженням продуктивності праці в масштабу зобра-
бе всієї країни. Ця загроза ще більш суттєвою і тягне за со-
бій ще великі негативні наслідки, ніж простий спад фізічес-
ких обсягів виробництва. Тому глибину економічного спаду в
нашій країні слід вимірювати навіть не за масштабами спаду вироб-
ництва (і вже, звичайно, не рівнем бюджетного дефіциту), а паде-
ням продуктивності праці, за яку нам, може, перед-
варто розплачуватися протягом довгих десятиліть.
Зрозуміло, тенденція заміщення машин живою працею призводить
до зниження темпів безробіття, але чи варто цьому радіти? Адже
приховане безробіття неминуче перейде в відкриту, тільки-но нач-
нется фаза пожвавлення економічної кон'юнктури. До того ж Сегод-
няшняя технологічна відсталість завтра обернеться серйозними від-
раслевимі і відтворювальними диспропорціями, що само по се-
бе значно ускладнить вихід з кризи, так що проблему рос-
та безробіття доведеться вирішувати саме тоді, коли економіка бу-
дет найменш готова до цього.
При дослідженні економічної кризи однією з головних за-
дач стає відділення процесів і явищ, що випливають з само-
го факту входження у фазу економічної кризи і тому в з-
Вестн ступеня неминучих, від процесів, що носять переваги-
але суб'єктивний характер і пов'язаних з помилковими діями від-
ділових осіб та їх невірною оцінкою економічної ситуації. Без ре-
ня цієї проблеми неможливо ставити питання про ефективність
державного регулювання економіки нашої країни і, слідові-
тельно, про ті зміни, які необхідно внести в цю сфе-
ру.
При цьому коригування курсу економічних реформ передпілля-
Гаета не відмова від них, а посилення їх соціальної спрямованості,
яке компенсувало б найбільш важкі наслідки, пов'язаний-
ные зі значним зниженням рівня соціального захисту населення.
Завдання полягає в тому, щоб знайти розумний компроміс між
стабілізацією економіки і вирішенням питань соціального захисту, то
є поєднати досягнення двох цілей, які здаються важко
сумісними.
Ключ до вирішення даної проблеми в тому, що цілі стабілізації
економіки та соціального захисту населення суперечать один одному
тільки на перший погляд і тільки в період економічної кризи,
логіка якого, як ми бачили, часто протилежна логіці еко-
ліджень економічного підйому. Тому єдиний вихід із ситуації,
положення-по можливості швидше зупинити спад виробництва і
наблизити наступ депресії, під час якої закладаються
передумови поліпшення інвестиційного клімату і створюються усло-
вия для подальшого підйому економіки.
Перш за все держава повинна вжити рішучих ме-
ри з метою припинення економічного спаду. Невтручання го-
сударство в цей процес обертається серйозними економічними
наслідками. Якщо в конкурентній ринковій економіці падіння
платоспроможного попиту викликає зниження цін, то монополії від-
віча на зниження попиту не зниженням цін, а скороченням обсягів по-
мов виробництва. Ніяке зниження попиту в монополістичної
економіці не дозволяє досягти так званої "ціни рівноваги",
тому цю проблему треба вирішувати на основі розумній ціновій
політики держави, що включає ефективний державний кон-
троль за монопольним ціноутворенням.
У той же час негайна демонополізація нашої економіки,
яку наполегливо пропонують радикал-реформатори, теж не веде
до її стабілізації, оскільки спад виробництва ще триває,
а в періоди спаду і депресії багатопрофільні концерни більше жиз-
нездатні, ніж вузькоспеціалізовані малі та середні підприєм-
ку. Тому руйнування вже сформованих монополістичних об'єднува-
нений, перш за все у виробничій сфері, може лише кутку-
бити економічну кризу в країні.
Навпаки, російський уряд має стимулювати ство-
даніе потужних виробничих корпорацій, які зосередили
б у своїх руках весь виробничий цикл аж до випуску ко-
нечного продукту, причому транснаціональних корпорацій, діяль-
ність яких була б безпосередньо спрямована на віднов-
Постановою господарських зв'язків з ближнім зарубіжжям.
Високі виробництва (приладобудування, біотехнологія,
тонка хімія і т.д.), які в період кризи не мають практи-
но ніяких ринкових стимулів до існування, мають потребу в го-
сударственной підтримки. Оскільки ринковий попит на продукцію
даних галузей в період кризи неминуче падає (і тим швидше,
чим глибше загальний спад виробництва), його повинна забезпечити систе-
ма державного замовлення.
Для швидкого виходу з кризи необхідно посилення прямо-
го втручання держави в економіку. Тільки воно здатне
створити структурні передумови для виходу з кризи, підтримай-
вая галузі, які потребують довгострокових капітальних вкладень. Тре-
бует якнайшвидшого вирішення питання про пріоритетні напрямки науч-
но-технічного прогресу, які в першу чергу повинні
користуватися економічним заступництвом держави.
Суперечливість і непродуманість дій ряду органів го-
сударственной влади ускладнюють вихід з економічної кризи.
Сьогодні необхідно втілити курс реформ в ясну програму після-
послідовно і взаємно узгоджених заходів, які б намічали не
тільки загальні напрямки руху нашої економіки, а й конкретних
ные етапи цього шляху. Хочеться вірити в те, що творчий по-
тенціал нашої економіки буде використаний на благо людей, і ви-
хід з кризи виявиться не таким довгим і болісним, як це
може бути за відсутності єдиної комплексної програми дій.
??@?? ?????? A ???*. FRM? *. MAC ??(?? Б @?
