Розгляд спорів з виконанням господарських договорів

Вступ

проголосивши себе суверенною і незалежною державою, Україна взялакурс на кардинальне реформування суспільного устрою, побудовугромадянського суспільства і ринкової економіки, в якій функціонують різніформи власності та підприємництва.

наділення підприємств і громадян свободою господарської діяльності тапідприємництва дало поштовх до розгортання сфери майнових відносин таурізноманітнення господарських зв'язків суб'єктів підприємницькоїдіяльності як у внутрішньому обороті країни, так і при здійсненні нимизовнішньоекономічної діяльності.

Найбільш доцільною і адекватною вільним ринковим відносинам правовоюформою опосередкування таких відносин є господарський договір, аджерезультати підприємницької діяльності реалізуються на ринку товарів іпослуг на договірних засадах.

Важливість теоретичної розробки питань, пов'язаних з договірнимрегулюванням підприємницьких відносин, зумовлена не лише відсутністюмонографічних досліджень з цих питань у правовій науці, а й потребамиюридичної практики і завданнями щодо нової кодифікації цивільногозаконодавства України.

Новий Цивільний кодекс України має закласти стабільну основуправового регулювання майнових та особистих немайнових відносин у всіхсферах громадянського суспільства і передусім у підприємницької діяльності.

Загальна характеристика господарських договорів

Право України регулює майнові господарські та інші відносинигосподарських суб'єктів з їх контрагентами завдяки застосуванню двохосновних нормативно-правових категорій: договір та господарський договір.
Це майнові договори.

Перша категорія - майновий договір - є загальною. Законодавче майновідоговори усіх видів врегульовано Цивільним кодексом (статті 151-160).

У господарському праві категорія договір використовується узагальному і спеціальному значеннях. Договір, який регулює ст. 153
Цивільного кодексу, у господарському праві означає будь-яку майнову угодуміж двома або більше суб'єктами господарського права. Але з точки зорустатутної діяльності господарського суб'єкта майнові договори різні.
Наприклад, договір поставки підприємством продукції чи договір підряду накапітальне будівництво, з одного боку; договір купівлі-продажупідприємством меблів для офісу, канцелярських товарів тощо - з іншого. Цідоговори різні, оскільки одні регулюють основну статутну діяльністьгосподарюючих суб'єктів, інші - обслуговуючий. Тому законодавець визначає ірегулює договори про основну господарську діяльність суб'єктів окремоююридичною категорією - категорією господарського договору.

Термін "господарський договір" у право України введено Арбітражнимпроцесуальним кодексом України, який регулює порядок розгляду і вирішеннягосподарських спорів, тобто спорів між підприємствами, установами таорганізаціями, які виникають при укладенні та виконанні господарськихдоговорів (ст. 1 АПК).

Отже, категорії договір і господарський договір співвідносяться якзагальне і особливе. Як особлива категорія господарського законодавства іправа України господарський договір має певну правову основу.

Господарські договори в Україні (за відсутності Господарськогокодексу) регулюються: а) загальними статтями Цивільного кодексу про зобов'язання, договір,зобов'язання, що випливають з договорів; б) спеціальними статтями Цивільного кодексу про майнові відносини міжсуб'єктами (підприємствами, установами, організаціями). Це, зокрема,відносини: стосовно поставок продукції (товарів); закупівлісільськогосподарської продукції у товаровиробників; капітальногобудівництва; перевезення вантажів та ін.

Крім того, ці договори регулюються загальними законами прогосподарюючі суб'єкти. Зокрема, згідно зі ст. 21 Закону України "Пропідприємства в Україні "господарські відносини (а це предмет господарськогодоговору) підприємства з іншими підприємствами та організаціями в усіхсферах господарської діяльності здійснюються на основі доРавіль перевезення вантажів, прийнятих згідно з ними, тощо. За -третє, це і норми відомчих нормативних актів: положень, інструкцій,наказів, нормативно-технічних документів. Щодо так званих планованихдоговорів діє принцип виконання їх згідно з актами планування.

Господарські договори, щодо яких не існує будь-яких "вказівок",виконуються "відповідно до вимог, що звичайно ставляться" (ст. 161 ЦК).

Доарбітражне врегулювання господарських спорів

Чинне законодавство вимагає від підприємств та організацій, щоб вонидо подання позову вжили заходів щодо врегулювання господарських спорів зіншою стороною.

Доарбітражне врегулювання господарських спорів - це сукупністьзаходів, що підлягають здійсненню підприємствами та організаціями, праваяких порушені, для безпосереднього вирішення спорів, що виникли, зпідприємствами та організаціями, які порушили майнові права та інтереси, дозвернення з позовом до арбітражного суду. Значення доарбітражноговрегулювання господарських спорів розкривається через функції, які виконуєця стадія господарського процесу. По-перше, Доарбітражне врегулюванняпокликане забезпечити якомога швидше відновлення порушених прав підприємствта організацій. По-друге, воно сприяє виявленню й усуненню причин та умоввиникнення господарських правопорушень. По-третє, Доарбітражне врегулюваннясприяє організації та підвищенню рівня укладання та виконання господарськихдоговорів.

Виходячи зі змісту чинного законодавства можна виділити: загальнийпорядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (вінрегламентований нормами розділу II АПК України - статті 5-11); спеціальнийпорядок доарбітражного врегулювання господарських спорів (визначаєтьсянормами інших нормативних актів), який застосовується щодо пред'явлення ірозгляду претензій до органів транспорту та підприємств зв'язку.

Враховуючи, що порядок укладання господарських договорів раніше вжебуло висвітлено, схематично Доарбітражне врегулювання розбіжностей, щовиникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, можна зобразититаким чином: а) підприємство, що одержало проект договору, за наявності запереченьщодо його умов складає протокол розбіжностей і в 20-денний строк разом зпідписаним договором (із застереженням) надсилає його авторові проектудоговору. Підприємство, що одержало протокол розбіжностей, зобов'язанепротягом 20 днів розглянути його, вжити заходів до врегулюваннярозбіжностей, а Неврегульовані розбіжності передати на розгляд арбітражногосуду; б) підприємство, яке вважає за необхідне змінити чи розірватидоговір, надсилає пропозиції про це другій стороні договору. Сторона, якаодержала пропозицію, повинна відповісти на неї в 20-денний строк.

Доарбітражне врегулювання спору, що виник внаслідок порушення прав ізаконних інтересів підприємства, здійснюється шляхом пред'явленняпідприємством-потерпілим письмової претензії до підприємства-порушника.
Претензія підлягає розгляду в місячний строк з дня її одержання. Прорезультати розгляду претензії її заявник повідомляється в письмовій формі
(так звана відповідь на претензію). Надсилання відповіді є обов'язковимнезалежно від того, задовольняються чи ні вимоги заявника. За порушеннястроків розгляду претензії встановлено майнову відповідальність, яку можезастосувати арбітражний суд при прийнятті рішення - стягнення у дохіддержавного бюджету з підприємства, організації, що припустилися такогопорушення, штрафу у розмірі 2 відсотків від суми претензії, але не менш як
5 розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більш як 100розмірів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Разом з тим слід мати на увазі таке:

- справи за заявою прокурора чи його заступника, Рахункової палати, Антимонопольного комітету України та його територіальних відділень порушуються арбітражним судом незалежно від вжиття сторонами заходів доарбітражного врегулювання спорів (ч. З ст. 5 АПК);

- вимоги щодо доарбітражного врегулювання господарських спорів не поширюються на спори про визнання договорів недійсними, спори про визнання недійсними актів державних та інших органів, підприємств та організацій, які не відповідають законодавству і порушують права та охоронювані законом інтереси підприємств та організацій (далі - акти), спори про стягнення заборгованості за опротестування векселя, а також на спори про звернення стягнення на заставлене майно; < p> - правила про Доарбітражне врегулювання спорів не застосовуються щодо провадження у справах про банкрутство, оскільки воно регламентує умови і процедуру визнання юридичних осіб банкрутами, а не процес вирішення спорів.

Вирішення спорів арбітражним судом < p> Діяльність арбітражного суду з розгляду господарських справ івирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності іскладається з окремих стадій.

Порушення справи. Арбітражний суд порушує справи за позовнимизаявами:

- підприємств та організацій, які звертаються до арбітражного суду за захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом;

- державних та інших органів, які звертаються до арбітражного суду у випадках , передбачених законодавчими актами України;

- прокурорів та їх заступників, які звертаються до арбітражного суду в інтересах держави;

Рахункової палати, яка завертається до Вищого арбітражного суду вінтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією тазаконами України.

Якщо прокурор звертається до арбітражного суду в інтересах держави, впозовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювативідповідні функції у спірних відносинах.

Арбітражний суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявоюбудь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби абодержавної контрольно-ревізійної служби.

Позовна заява подається до арбітражного суду в письмовій формі іпідписується керівником підприємства, організації, державного чи іншогооргану, іншою особою, повноваження якої визначені законодавством абоустановчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином --суб'єктом підприємницької діяльності або його представником. Позивач
(прокурор) зобов'язаний при поданні позову надіслати сторонам копіїпозовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторіннемає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначенівідповідно до статей 54 і 57 АПК. З позовної заяви до арбітражного судусплачується державне мито, розміри якого встановлені Декретом Кабінету
Міністрів України "Про державне мито" від 21 січня 1993 p.:

- із позовних заяв майнового характеру - 1 відсотка ціни позову, але не менше 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із позовних заяв немайнового характеру, у тому числі із заяв про визнання недійсними повністю або частково актів ненормативного характеру; із заяв кредиторів про порушення справ про банкрутство, а також із заяв кредиторів, які звертаються з майновими вимогами до боржника після оголошення про порушення справи про банкрутство - 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв у переддоговірніх спорах - 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розглядові у Вищому арбітражному суді України, та 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розглядові в інших арбітражних судах;

- із заяв про перевірку рішень - 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при розгляді справи у першій інстанції, а зі спорів майнового характеру - ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Питання про прийняття позовної заяви вирішує суддя. При цьому занаявності обставин, що свідчать про відсутність права на позов (вонизазначені у ст. 62 АПК), суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо жзаявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустивсяпорушень у його реалізації, тобто не дотримався правил подання позовноїзаяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду.
Підстави для повернення містяться у ст. 63 АПК. Після усунення допущенихпорушень заявник може звернутися до арбітражного суду повторно.

Якщо немає підстав для відмови у прийнятті позовної заяви чи дляповернення її заявникові, суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п'ятиднів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження усправі, в якій зазначає час і місце проведення арбітражного засідання тадії, які необхідно вчинити сторонам, тощо.

Щоб забезпечити правильне і своєчасне вирішення господарського спору,суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду (наприклад,призначає експертизу, вітребує необхідні докази, зобов'язує представниківсторін з'явитися на засідання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 АПК).

Основною стадією арбітражного процесу є вирішення господарськихспорів. Справи в арбітражному суді розглядає суддя одноособово. Длявирішення складних спорів до складу арбітражного суду вводяться додатководва судді. Разом з тим справу може бути розглянуто і без участіпредставників сторін.

Порядок ведення засідання визначає суддя, а в разі розгляду справи трьомасуддями - суддя, який головує в засіданні. Як правило, справи розглядаютьсяу приміщенні арбітражного суду, хоч справи, що мають важливе громадськезначення, можуть розглядатися безпосередньо на підприємствах та ворганізаціях.

При розгляді справи арбітражний суд може зіткнутися з такимиобставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявкасторін, неподання витребуваних доказів та ін.). У такому разі розглядсправи відкладається, і в ухвалі, що виноситься, вказуються час і місценаступного засідання.

Іноді арбітражний суд не у змозі розглянути справу до вирішенняпов'язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсиланняматеріалів до слідчих органів, заміни сторони її правонаступником. У цихвипадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його післяусунення обставин, які зумовили зупинення.

Від зупинення провадження у справі слід відрізняти припиненняпровадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 АПК. Це підстави,які перешкоджають розглядові справи в арбітражному суді взагалі. для товарів та послуг, права на секретивиробництва (ноу-хау) тощо. Розширення кола можливих об'єктів страховоїохорони, до яких належить очікуваний прибуток, ризик підприємницькоїдіяльності тощо, теж ведуть до урізноманітнення форм добровільного
(договірного) страхування з конкуренцією страхових організацій. Отже, сферазастосування господарських договорів дедалі більше розширюється.

Література:

1. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар./

Саниахметова Н.А., Харитонов Є.О., Червоний Ю.С. и др./Под общей ред. Е. О. Харитонова. - Х.: Одиссей, 1999. - 848 с.

2. Цивільне право України. У 2 частинах. Частина 1./Пушкин А.А.,

Самойленко В.М., Шишка Р.Б. и др./Под ред. А. А. Пушкіна,

В. М. Самойленко. - Х.: Основа, 1996. - 440 с.

3. Зобов'язальне право: теорія і практика./Дзера О.В., Кузнєцова

Н.С., Луць В.В. та інші./За ред. О. В. Дзери. - К.: Юрінком. 1998.

- 912 с.

4. Цивільне право України. Книга перша.: Підручник. У 2 книгах./

Боброва Д.В., Дзера О.В., Довгерт А.С. та інші./За ред. О. В. Дзери та Н. С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 864 с.

5. Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. - 2-е вид., Перероб. і доп. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 384 с.

Періодичні видання:

1. Відомості Верховної Ради України 1991-2002

2. Голос України. 1991-2002

3. Право України. 1994-2002

4. Юридичний вісник 1994-2002

Нормативно-правові акти:

1. Арбітражний процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на

30 червня 1999 року

2. Господарський процесуальний кодекс від 6 листопада 1991 року станом на

1 березня 2002 року

3. Закон України "Про господарські суди від 4 червня 1991 року

4. Збірник офіційних документів Вищого арбітражного суду України. -

С.129.

5. Конституція України від 28 червня 1996 року.// ВВРУ. - 1996. - № 30.

Ст. 141.

6. Проект Цивільного кодексу України. - Http://www.liga.kiev.ua