Отже, в діалозі зображена зустріч Сократа із знаменитим софістом Гіппієм, який славився своїми різноманітними знаннями в різних галузях, і подається характеристика останнього як людини надто самовпевненої, піхатої та балакучої, але яка перемагає неосвічених людей всезнайства та своїми блискучими промовами. Гіппій створив цілу промову про прекрасні заняття, що і дало Сократові привід поставити питання про те, що є саме прекрасне, а не просто про окремі прекрасні предмети. Реальна постановка питання така: якщо справедливі вчинки передбачають справедливість взагалі, а мудрі - мудрість взагалі і, отже, справедливість є чимось і мудрість є чимось, то ж і всі прекрасні предмети передбачають прекрасне взагалі, тобто прекрасне також є чимось. Саме про це прекрасне взагалі ставить своє питання Сократ. Але Сократ виступає не від себе, він говорить від імені «однієї людини», «не витонченої, грубуватої, дуже докучлівої» і також задає Гіппію питання від нібито себе, наївного простака, який лестите співрозмовнику і просить його навчити як йому, неосвіченому Сократом, відповідати на питання тієї «однієї людини». Таке приховання під маскою невідомого і ейрона одночасно дозволяло Сократові більш гостро ставити питання і більш в `їдліво висміювати Гіппія. Сократ і Гіппій приходять до висновку, що власне прекрасне, яке, приєднуючись до будь-якого предмету або живої істоти, робить його прекрасним, є не якийсь окремий предмет (наприклад, прекрасна дівчина, прекрасна кобилиця або прекрасний глечик), але особливого роду спільна ідея : якщо прилучитися до неї, все стає прекрасним. Цю ідею не слід, одначе, розуміти фізично (до чого схильний Гіппій). Далі Гіппій намагається встановити ідею прекрасного, виходячи з того, що, за його думкою, в справжньому сенсі всюди і завжди прекрасно і до чого він відносить здоров `я, багатство, шану, розкішні похорони тощо. Сократові нічого не варто спростувати і таке визначення прекрасного. Далі співрозмовники переходять в пошуках визначення прекрасного вже на інші позиції, користуючись тепер вже не повсякденним життєвим досвідом, а абстрактними категоріями. Послідовно вони спростували також і гіпотези про те, що прекрасне є дещо підходяще, якщо розуміти його не фізично, а категоріально (це не є правильним, бо підходяще тільки змушує предмети здаватися прекрасними, але зовсім не забезпечує того, щоб ці предмети об `єктивно були такими), що воно є дещо корисне та придатне (але все придатне придатне не для всього, а для чого-небудь конкретного, в той час коли прекрасне - безвідносне), і врешті-решт, що прекрасне - це зорове та слухові задоволення (бо існують прекрасні речі, яких не можна звести до цих задоволень). Гіппій, впевнившись в тому, що подібного роду суперечки йому мало що дають, оголошує їх балаканиною і марнослів `ям. Але і Сократ не дає прямого визначення прекрасного. Хоча можна помітити, що в формальному відношенні це прекрасне тут точно визначено. Воно є «сутність» та «ідея», які через свій специфічний сенс і роблять всі прекрасні речі прекрасними (тобто в цьому діалозі вже зароджується власна платонівська термінологія).