1.Предмет і методи наук. пізнання.
2.Понятіе і сутність гос-ва.
3.Краткая хар-ка постсоціал .. д-в.
4, Поняття і елементи форм гос-в.
5, Поняття і класифікації. Функцій д-в.
6.Государственние органи.
7.Понятіе політично. системи общ-ва.
8.Суб'екти політичної системи.
9.Понятіе і сутність права.
10.Понятіе права в об'ек.і суб'єкт. сенсі.
11Основние концепції правозастосування.
12.Разлічние підходи до тіпол. права.
13.Прав. статус особистості. Поняття, структур, види.
14.Правовое д-вр і його принципи.
15.Разделеніе влади як принцип прав. го-ва.
16.Взаімная відповідальність д-ви і особистості.
17.Соціальние і технічні норми.
18.Соотношеніе права і моралі.
19.Понятіе, структура та види правосвідомості.
20.Хар-ка норми права.
21.Структура правової норми.
22.Соотношеніе економ, політ, права.
23.Віди правових норм.
24.Істочнікі права.
25.Понятіе і види нормативних актів.
26.Верхрвенс. зак-а в сист. прав. актів. види з-нов.
27.Дейст.норм.акт.в витягну, в брешемо., За круг.ліц.
28.Правотворчество в РФ.
29.Понятіе та стадії законотворчості в РФ.
30. Поняття системи права.
31.Предмет і метод прав. регулювання. Основний поділ норм права нагалузі.
32.Крат. хар-ка основних галузей норм права.
33.Понятіе та види інститутів права.
34.Соотношеніе приватного і публічного права.
35.Правовие відносини.
36.Право і дієздатність су.'ектов права. Правосуб'ектівность.
37.Віди суб'єктів правовідносин.
38.Об'екти правовідносин.
39.Понят.і класифікації. юрідічес. фактів.
40.Пробели в праві і способи їх усунення.
41.Толкованіе норм права.
42.Правомерное поведінку і правова активність особистості.
43.Понятіе, ознаки, види правопорушень.
44.Юрідіческій складу правопорушень.
45.Понятіе, ознаки юр. відповідальності.
46.Обстоятельство, що виключає протиправне діяння.
47.Механізм правового регулювання.
48.Понятіе принципи законності. Гарантії законності.
49.Понятіе правопорядку.
1.Предм.і мет.науч.познанія
Предм. ТГП виступають найбільш загальні закономірності вознік.развіт.іфункціон.гос-ви і права, а також система основних понять юриспруденції.
ТГП вивчає не конкретне гос-во, а державність взагалі. Методи:
1.Всеобщіе: філософські. світоглядні, що виражають найбільшуніверсальні принципи мишленія.Среді них метафізика (гос-во і право вічнонезмінні інститути); діалектика матеріалістична (поява гос-ва іправа пов'язане з соціально-економ. змінами, з'являючись. приватної влас.,розділ. общ-ва на класи) та ідеалістична (об'єктивний ідеалізм-пов'язує появл.гос-ва і права з божеств. силою, суб'єктивний-зі свідомістю людини).
2.Общенаучние: застосовуються на окремих етапах: аналіз (поділ гос.правового явища на окремі частини); синтез (умовне об'єднання частинпри вивченні явища); системний підхід (орієнтує на розкриття цілісностіоб'єкта, виявлення різноманітних зв'язків у ньому); функціональний підхід
(з'ясування функцій одних соціальних. явищ по відношенню до інших).
3.Частнонаучние: вивчення з урахуванням наукових досягнень техніч, природ,гумман. наук: конкретно-соціологічний (анкетування, інтерв'ю з метоюотримати дані про поведінку суб'єктів у гос-правовій сфері);статистичний (дозволяє отримати кількісні показники того чи іншогоявища); кібернетичний (дозволяє за допомогою техн.средств пізнатигос.правовие явища). Серед частнонаучних 2 методи приватноправових:формально-юрид. (дозволяє визначити юр. поняття. їхні ознаки,класифікацію, тлумачити зміст); порівняльно-правовий (зіставляєрізні правові системи-з-ни, юр. практику, щоб виявити їх загальні таособливі властивості).
2.Понятіе і сущ.гос-ва.
Гос-по-організ.п олітіч. влади, яка сприяє здійсненню конкретнихінтересів (класових, релігійних, загальнолюдських) в межахпевній території. При розгляді сутності 2 важливі моменти: 1) будь-якед-ва є організація політичне життя. влади (формальна сторона); 2) чиїмінтересам служить дана організація (змістовна). Виділяють 2 підходи досуті гос-ва: класовий, в рамках якого д-ва можна визначити якорганізацію політіч.власті економ.господствующего класу, вузьке значенняяк засіб для задоволення інтересів панівного класу, цевикликає опір інших класів, для придушення потрібна диктатура,насильство; загальносоціальні, в рамках кот.гос-во організац.політіч. влади,що створює умови для компромісу разліч.классов і соціальн.групп, гос-вовикористовується в широкому сенсі для забезпечення суспільних інтересів,більшості населення країни, основний метод-компроміс. Поряд з цимможна виділити релігійний, національний, расовий і інші підходи досуті, відповідно реліг. націонал. расові інтереси будутьпереважати в політиці конкретного гос-ва.
3.Краткая хар-ка постсоціалістичних д-в.
Це такі гос-ва кот.возніклі в кінці 20 в. в результаті розпадусоціалістичної. д-в Східної Європи та СРСР. Для виникнення їхпотрібен був період революц. змін, своєрідність полягала в тому, щоці революції відбувалися мирним шляхом. М. Горбачов був обраний президентом
СРСР у березні 1990р., До цього часу в об-ве дозріло усвідомленнянеобхідність змін. Почавши перебудову Горбачов прагнув не допуститирозкол в об-ве, проте для успішного проведення економ. реформ виникланеобхідність створення правової бази. Було вжито низку указів, кот.розширювали права республік, розпочався «парад суверенітетів», очолили його
Україна і Прибалтійські республіки. Після провалу серпневого
1991г.путча 9 республік заявили про свій суверенітет, а 9 грудня 1991глави Росії, України та Білорусі підписали договір за яким СРСРприпинив своє існування, всі республіки визнавалися суверенними гос -вами. Аналогічні процеси відбувалися в др.странах: Югославії,
Чехословаччини, Угорщини. У наст. час налічується близько 30 постсоц. гос -в. Вони характеризуються переходом від тоталітарної моделі розвитку досовремен. цивілізованого т-ву, який спирається на принципи ринковоїекономіки. Ці процеси в різних гос-вах йдуть по-різному, але скрізь йдепроцес реформування суспільства, за допомогою права, створюються основидемократичної правової державності. Соціальні перетвореннявимагають проведення правової реформи, виникає потреба в нормативнійбазі.
4.Понятіе і елементи форм го-ва.
Форма гос-ва-спосіб організації політ. влади, що охоплює формуправління, форму державного устрою, політичне життя. режим. Якщо сутністьгос-ва визначає в чому полягає головне, закономірне в д-ві, то
Форма - хто і як править у про-ві, як влаштовані і діють державновладні структури, як об'єднані населення на даній території, якздійснюється політична влада, за допомогою яких методів, прийомів. Формагос-ва-це його будову, на нього впливають як соціально-економ.фактори, так іприродні, кліматичні умови, національно-історичні та релігійніособливості, культурний рівень і ін ЕЛЕМЕНТИ: 1) формаправління (характ.образованіе і організацію вищих органів влади. Розрізняютьмонархії (необмежені монархії править один монарх, цар і обмежені -є гос.органи, кот. обмежують владу глави д-ви-парламент Англії);республіканські (в залежності від того хто формує уряд розрізняютьпрезидентські, парламентські, змішані); 2) форма гос. пристрої-відображаєтериторіальну структуру гос-ва, співвідношення між окремими терит.розрізняють: унітарні гос-ва (єдине); федеративні (сдожное частини котор.мають ознаки державності Росія, США); конфедеративні
(тимчасовий союз д-в для досягнення політ., військових та ін цілей); 3) політ.режим: система методів, способів здійснення гос.власті. Розрізняютьдемократичної. і антідемокр.
5.Понятіе і клас.функцій гос-ва.
Функ .- основ. напрямки діяльності гос-ва за рішенням що стоять перед нимзавдань. Їх не можна ототожнював з метою (те, до чого прагне гос-во);завданнями (мета і засоби її досягнення); фун-ями окремих органів
(призначені для вирішення опред.задач). Опції гос-ва охоплюють йогодіяльність у цілому, в них знаходить вираз соціальна цінність ісутність гос-ва, їх здійсненню підпорядкована робота кожного органу.
Діляться: 1) От продовжить .- на постійні (здійснюються на всіх етапахрозвитку) і тимчасові (припиняють свою дію з рішенням певноїзавдання); 2) від значення на основні і не основні; 3) за сферамипоширення на внутрішні і зовнішні. Внутрішні-це основ. напрямкидіяльності гос-ва з виконання поставлених перед ним внутрен. завдань: 1)охорона прав і свобод закріплена в Конст. ст.2. 2) економічна-гос-воповинна забезпечувати економ. зростання перш за все за допомогою податків,кредитів, пільг; 3) Соціального захисту-пріоритетний напрямок - турбота пропенсіонерів, інвалідів, дітей, а також охорона здоров'я, підтримуватижитлове будівництво; 5) екологічна-забезпечувати своїм громадянамнормальне середовище проживання, за допомогою з-нов про природокористування. 6)культурна-підтримка розвитку культури, літератури, музики. Зовнішні
-Основ. напрямки діяльності гос-ва з виконання поставлених перед нимзовнішніх завдань: 1) оборони-підтримувати достатній рівеньобороноздатності т-ва, для захисту суверенітету і територіальноїцілісності. 2) підтримання світового порядку-діяльність щодо запобіганнявійни, незастосування зброї масового ураження; 3) співробітництво з ін держ -вами-розвиток економ., політичні. і др.связей.
6.Госуд.органи.
Державний орган-це ланка гос. апарату, що бере участь у здійсненнівизначених функцій держави і наділена в зв'язку з цим владнимиповноваженнями. Ознаки органу держави: 1) самостійний елементмеханізму гос-ва; 2) утворений і діє на основі правових актів
(Конст., зак-нов); 3) виконує властиві тільки йому завдання і функції; 4)наділений владними повноваженнями, можливістю застосування у випадкупотреби заходів примусу; 5) складається з держ. службовців, має однумета, для досягнення кіт. він і створений; 6) має відповідну структуру,матеріальну базу, фінанси, кот. потрібні для здійснення йогокомпетенції. За формою реалізації гос. діяльності органи поділяються на пред -ставітельние, виконавчо-розпорядчі, судові, прокурорські та іншіконтрольно-наглядові органи; за принципом розділ. влади: законодавчі,виконавчі, судові; за ієрархією: федеральні, республіканські,місцеві; за термінами повноважень постійні і тимчасові; по порядкуздійснення компетенції-колегіальні (Держ. дума, Федер. збори) ієдиноначальні (президент); з правових форм діяльності:правотворчі, правозастосовні, правоохоронні; за характеромкомпетенції-органи загальної (уряд) і спеціальної (міністерства) і т.д. Свого роду узагальнюючим підставою класифікації гос.органов явл. їхмісце, роль, функціональне призначення в механізмі структури гос-ва. Мех-змд-ви діє через окремі гос.органи.каждий орган відповідно досвоєї компетенції виконує властиві йому функції.
7.Понятіе політична системи об-ва. (ПС)
ПС т-ва-впорядкована на основі права і інших соціальних нормсукупність інститутів (гос.органов, політ.партій, рухів), у рамкахкот.проісх. політ. життя т-ва і здійснюва. політ.власть. Поняття «ПС»показує, як регулюються політ.процесси, як формується іфункціонує політ. влада, це мех-зм організації і реалізації політ.діяльності. ПС дозволяє проникнути в політ. інтереси класів, соціал.груп, націй, розібратися у взаємозв'язку і взаємозалежності політ.явищ, регулюють вироб-ство і розподіль. благ між соціальнимигрупами на основі використання гос. влади, участі в ній, боротьби за неї.
Структура ПС: 1) політ. організ., партії, рухи, праця. колективи,суспіль. організ.; 2) політ. свідомість, хар-ет ідеологічні боку ПС; 3)соціальнополіт. та прав. норми, регулірующ. політ.жізнь т-ва; 4)політ.отношенія, кот. складаються між елементами ПС з приводу влади; 5)політ.практіка, що складається з політ. діяльності і політ. досвіду.
Функції: 1) забезпечення політ.власті для соціальної групи або більшості про -ва (в залежимо. від цього демократичних., антідемократіч); 2) управліннярізними сферами життя общ-ва; 3) мобілізація коштів і ресурсів длядосягнення своїх цілей і завдань (людські, матеріальні, духовні);
4) представлення інтересів различ. суб'єктів політ. відносин; 5) інтеграціят-ва (об'єднання різних політ. сил для зняття протиріч,конфліктів) 6) політ. спеціалізація (відтворення ПС шляхом навчаннянових членів т-ва).
8.Суб'екти політ.сістеми. (ПС).
Основна. суб'єктами ПС явл. партії, суспільно-політ. руху, групитиску. Термін партія означає частину. Політ. партія-найбільш активна таорганізована частина соціальної групи або класу, що виражає їх інтереси,пов'язана ідеологічної спільністю і бореться за політ. владу. В об-веяк правило кілька партій, це обумовлено протиріччями між класамита соціальними групами. Партії це добровільна спільність людей, мета -завоювати, утримати та будуть використані гос. владу. Основ. функції партії:задоволення інтересів великих соціал. груп; активізація певноїчастини людей; боротьба за владу, підготовка і проведення виборчихкомпаній; політ. виховання в об-ве. Структура політ.партіі складається зпарт. апарату, рядових членів, прихильників партії. Громадсько-політ
. рух-активна частина суспільства, виражає інтереси певнихсоц.групп, спрямоване на досягнення будь-якої значної мети. Відмінністьвід партії-ширша соц.база (до одного руху можуть належатипредставники різних соціальних, ідеологічних, національних груп); уних як правило одна мета, досягнувши яку рух розпадається, непрагнучи до влади намагаються впливати на неї; відсутній чітковиражене членство і відповідні документи (статут, програма) Групатиску-суспіль. об'єднання, активно домагається задоволеннявласних інтересів за допомогою впливу на структури політ. влади. Цеформальне об'єднання людей з чітко вираженої організаційноїструктурою (профспілки), роблять великий влі-яніе на політ.жізнь країни
(іноді більше, ніж партії). Способи впливу: висування членів до складупредставницьких і виконавчих органів, участь в роботі парламентськихкомісій, контакти з членами парламенту, уряду. Профспілки,асоціації підприємців, спілки кооперативів, добровільні товариства -різновид груп тиску.
9.Понятіе і сутність права.
2 поняття права: 1) в загально-соціальному сенсі (моральне право, правонародів); 2) у спеціально-юр. сенсі, як юр. інструмент, пов'язаний з держ -вом. Право (в юр.см.)-це система загальнообов'язкових, формально визначенихюр.норм, що виражають суспільну волю, що встановлюються і забезпечуються гос -вом і спрямованих на врегулювання громадськості. відносин. Ознаки права:
1) зв'язок з д-вою (воно встановлює право, забезпечує його виконання, вт.ч. за допомогою примусу); 2): вольовий хар-р; 3) загальнообов'язковості (цедозволяє йому виступати у вигляді критерію правомірної і неправомірноїповедінки); 4); нормативність (регулює суспільні відносини, служитьзнаряддям проведення в життя політики д-ви); 5) формальна визначеність,системність. При розгляді сутності враховуються 2 аспекти: 1) будь-яке правонасамперед регулятор (формальна сторона); 2) чиї інтереси обслуговуєданий регулятор (змістовна сторона). Звідси 2 підходи до сутності:
1) класовий, в рамках якого право система гарантованих д-воююр.норм, що виражає зведену в закон волю економічно пануючогокласу; 2) загально-соціальний, право розглядається як вираження компромісуміж класами, групами. Є ще релігійний, національний, расовийпідходи до сутності права, де перераховані вище інтереси переважають в з -нах і підзаконних актах, правових звичаях. нормативних договори і т.д.
10.Понятіе права в об'ек.і суб'ек.смисле.
Об'єктивне право (власне право)-система загальнообов'язкових, формальнопевних юр. норм, що встановлюються і забезпечуються д-вою іспрямованих на врегулювання суспільних відносин. Цезаконодавство, юр. звичаї, юр. прецеденти та нормативні договори даногоперіоду в конкретній державі. Воно об'єктивно, тому що не залежить від воліі свідомості окремої особи і не належить йому. Суб'єктів. право-мера юр.можливої поведінки, що покликана задовольняти власні інтереси особи.
Це конкретні права: прав?? на життя, свободу, працю, освіту, воносуб'єктивно, тому що пов'язане з суб'єктом, належить йому і залежить від йоговолі і свідомості. Об'єкт. право-це юр. норми, а суб'ек.-це ті конкретніюр. можливості, кот. виникають на основі і в межах права об'єкт. Праваособистості надає не гос-во, а вона сама має їх від народження, а гос-возобов'язана визнавати і захищати ці права.
11.Основние концепції правозастосування.
Правозастосування-особлива форма реалізації права, що характеризуєтьсяознаками: 1) застосовують право тільки уповноважені компетентні суб'єкти (гос.органи); 2) носить владний хар-р; 3) має ряд стадій; 4) здійснюється впроцесуальній формі (з метою посилення гарантій законності); 5) пов'язана ззастосуванням владного правозастосувального акта. Правозастосування необхіднотоді, коли суб'єкти не можуть самі реалізувати свої права та обов'язки,коли виникає потреба в примусі. Основні стадіїправозастосування: 1) встановлення фактичної основи справи; 2) встановлення юр.основи справи; 3) вирішення справи. Воно обгрунтовано лише тоді, коли фактичніобставини проаналізовані з достатньою повнотою. На другій стадіїправопріменітель вибирає галузь, інститут, норму права, перевіряєсправжність тексту норм права, усвідомлює сенс, зміст кваліфікуєдіяння. На третій стадії приймається рішення і виноситьсяправозастосовний акт, це такий правовий акт, кот. міститьіндивідуальне владне припис, винесене компетентним органом урезультаті рішення конкретного юр. справи. Встановлення факт. і юр. основисправи виступають як би підготовчими стадіями, ухвалення рішення явл.завершальній і основний. Після цього рішення має бути виконане іконкретне суспільні відносини реально врегульовано.
12.Разлічние підходи до типології права.
Типологія права це його специфікація, проведена з позиції наступнихпідходів. Формаційний-головним критерієм виступають соціально-економічніпринципи (общественноекономіческая формація). Саме базис (типвиробничих відносин) з цього підходу явл. вирішальним чинникомсуспільного розвитку. Базис відповідають і надбудовні елементи: гос -у і право.В залежності від типу економ. базису виділяють рабовласницький,феодальний, буржуазний і соціалістичний типи права. Гідність:продуктивна сама ідея ділити право на основі соціально-економічнихфакторів, кот. дійсно досить суттєво впливають на про-во.
Недоліки: не дозволяє врахувати конкретно-історичну, культурно -національну та спеціально-юридичну специфіку права. Другий підхід:типологія права виробляється на основі конкретно-географічних, культурно -національних, релігійних, спеціально юр.і інших ознак. Відповідно доцим виділяють: 1) національно-правові системи (це конкретно-історичнасукупність права, юр. практики і пануючої правової ідеологіїокремого гос-ва) .2) правові сім'ї (це сукупність правових систем,виділена на основі спільності джерел, структури, історичного шляху йогоформування). Розрізняють сім'ї: загального права, романо-германська, слов'янська,мусульманська. Гідність: виділені національно-історичні, конкретно -географічні та техніко-юридичні ознаки, кот. виразнохарактеризують право. Недоліки: її представники недооцінюють рольсоціально-економіч.факторов в природі права.
13.Прав.статус лічності.Понятіе, структур., види.
Поняття «особа» характеризує людину з соціальної сторони, кот.усвідомлює себе, свою роль і місце в про-ве ( «людина» біологічний суб'єкт,представник тваринного світу, поняття громадянин характеризує людину зюр. сторони). Бувають випадку коли людина не має якостіособистості (визнаний судом недієздатним внаслідок психічного захворювання).
Правовий статус-це юридично закріплене становище суб'єкта в суспільстві.
Правовий статус є визнана конституцією і законодавствомсукупність прав і обов'язків суб'єктів, а також повноважень гос.органовта посадових осіб, за допомогою кіт. вони виконують свої соціальні функції.
Саме права і обов'язки основа правового статусу. Його структура: 1) правата обов'язки; 2) законні інтереси; 3) правосуб'єктність;
4) громадянство; 5) юридична відповідальність; 6) правові принципи. Правовийстатус буває загальним, спеціальним та індивідуальним. Загальний статус-статусособи, як громадянина гос-ва, закріплений в Конституції. Він єоднаковим для всіх громадян РФ. Спеціальний-фіксує особливостіположення певних категорій громадян (студентів, учасників війни,адвокатів і т.д.), забезпечує виконання їх спеціальних функцій.
Індивідуальний статус-висловлює конкретику окремої особи (стать, вік,сімейний стан, посада) і представляє сукупність специфічнихправ і обов'язків особистості.
14.Правовое гос-во і його принципи.
Правове гос-во-така організація політичне життя. влади, що створює умови длянайбільш повного забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а такождля найбільш послідовного зв'язування за допомогою права гос.власті вметою недопущення зловживань. Ідея правового гос-ва виникла якпротиотрута від свавілля, як реакція на деспотизм, тіранію.2 основнихпринципу (2 сторони сутності) прав.гос-ва: 1) найбільш повне забезпечення праві свобод людини, створення для особистості режиму правовогостимулювання (соціальна, змістовна сторона); 2) найбільшпослідовне скріплення за допомогою права гос.власті, формуванняправового режиму обмеження (формально-юр. сторона). Перша ознаказакріплений в Конст.ч.2. «Людина, її права і свободи явл. вищоїцінністю ». Правове гос-во повинна гарантувати кожному можливістьвсебічного розвитку особистості. Права людини закріплені у Загальнійдекларації прав людини 1948 року інших міжнар. актах і визнаютьсяправовими д-вами. Другий принцип здійснюється різними способами, коженз яких явл. самостійним принципом: 1) поділ влади; 2)федералізм. 3) верховенство закону; 4) взаємна відповідальність гос-ва іособистості. Крім основних є ще високий рівень правосвідомості, наявністьгромадянського суспільства. . Ідея правового гос-ва передбачає руйнуваннямонополії гос-ва на владу, зі зміною співвідношення свободи д-ви і т-вана користь останнього і окремої особистості.
15.Разделеніе влади.
Головна вимога принципу розд. влади в тому, що для забезпеченнязаконності й усунення зловживання владою з боку будь-якоїсоціальної групи, установи або окремої особи необхідно розділитигос.власть на законод. (обрану народом), виконавці. (призначаєтьсяпредставітел.органом влади) та судову (яка виступає гарантом відновленняпорушених прав, справедливого покарання винних). Кожна з цих гілоквлади явл. самостійної, здійснює свої функції за допомогою особливоїсистеми органів. Система «стримувань і противаг» встановлена у Констіт.з -нах, являє собою сукупність правових обмежень. Длязаконодавчої: жорстка юр. процедура законодавчого процесу, кот.регламентує основні його стадії. Важливу роль грає Президент, кот.має право застосувати відкладене вето при поспішних рішеньзаконодавця. Конституц. суд має право блокувати всі не конституцію.рішення. Для виконавця.: Обмеження відомчого нормотворчості,заборони на прийняття актів, які зачіпають такі відносини, кот. повинні бутиврегульовані законом; Сюди також можна віднести терміни президентської влади,вотум недовіри уряду, імпічмент, заборону працівникам виконавчихорганів обиратися до складу законодавчих структур, займатисякомерційною діяльністю. Для судової: правоогранічівающіе кошти,виражаються в Конст., процесуальному законод., в його гарантії,принципах: презумпція невинності, право на захист, рівність громадян передзаконом і судом. Забороняється здійснювати функції, що належать по з-нуіншому органу, «дозволено тільки те, що не заборонено з-ном».
16.Взаімная відповідь. д-ви і особистості.
Це своєрідний принцип обмеження політ. влади, кот. Висловлюєморально-юридичні початку у відносинах між д-вою, як носіємполіт. влади і громадянином як учасником її здійснення. За допомогоюзакону гос-во повинно брати на себе зобов'язання, що забезпечуютьсправедливість та рівність у своїх відносинах з громадянином, громадськимиорганізаціями, іншими д-вами. Підкоряючись праву, гос.органи не можутьпорушувати його приписів і несуть відповідальність за порушення абоневиконання цих обов'язків. Обов'язковість закону для гос.властізабезпечується системою гарантій, кот. виключають свавілля: 1) відповідальністьуряду перед представницькими органами; 2) дисциплінарна, цивільно -правова відповідальність посадових осіб будь-якого рівня за порушення прав ісвобод конкретних осіб, за перевищення влади, зловживання службовимстановищем і др.3) імпічмент .. Формами контролю з боку громадськостіможуть бути референдуми, опитування, звіти депутатів перед виборцями і т. д.
На тих же правових засадах будується і відповідальність особистості перед гос -вом. Застосування гос. примушення повинно носити правовий хар-р, не порушуватиміру свободи особистості, відповідати тяжкості вчиненого злочину.
17.Соціальние і тех.норми.
Технічні норми-це правила найбільш раціонального поводження людей ззнаряддями праці і предметами природи. (наприклад правила виконанняпевних будівельних робіт, норми витрачання сировини, держ. стандарти,технічні умови і т.д.) Особливості тех.норм: 1) предмет регулювання несуто соціальний; 2) «суб'єктивний» склад пов'язаний не тільки з людьми, а йіз зовнішнім світом, природою, технікою. Соціальні норми-це правила поведінки,що використовуються для регулювання общественнихотношеній.К них відносятьсяправові, моральні, релігійні, політичні, естетичні та ін норми.
Особливості: 1) предмет регулювання суто соціальний-громадськівідносини; 2) «суб'єктивний» склад пов'язаний тільки з людьми якпредставниками соціальної сфери.Техніч. і соц.норми взаємодіють міжсобой.Важнейшіе для про-ва техн.норми підтримуються правом і д-вою,стаючи вже техніко-юрід.правіламі поведенія.Так, кримінальнузаконодавство передбачає відповідальність за порушення правилбезпеки на виробництві, за порушення правил водіння і експлуатаціїтранспорту.
18.Соотношеніе права і моралі.
Мораль-це система норм і принципів, що регулюють поводження людей з позиційдобра і зла, справедливого і несправедливого. Право-системазагальнообов'язкових, формально визначених юр.норм, що виражають суспільнуволю, що встановлюються і забезпечуються д-вою і спрямованих наврегулювання суспільних відносин. Єдність між правом імораллю: 1) вони виступають універсальними, поширюються на всі т-во; 2) уних єдиний об'єкт регулювання-обществ.отношенія; 3) виходять в кінцевомурахунку від т-ва. Відмінності: 1) за походженням (мораль виникає разом з про -вом, право-с гос-вом); 2) за формою вираження (мораль міститься в товариств.свідомості, право в нормативних актах, в письмовому вигляді); 3) у сферідії (мораль регулює майже всі товариств. відносини, право тількинайбільш важливі, кот. в стані порядок); 4) по часу введення вдію (моральні норми-у міру їх усвідомлення, право-в конкретновстановлені терміни); 5) за способом забезпечення (мораль-заходами громадськості.впливу, право-заходами гос.воздействія); 6) за критеріями оцінки (мораль -з точки зору добра і зла, справедливого і несправедливого; право-законногоі незаконного, правомірного і неправомірного). Право і моральвзаємодіють між собою в процесі впорядкування громадськості. отношеній.Іхвимоги збігаються: те, що засуджує і заохочує право, те ж як правилозасуджує і заохочує мораль.Но є і протиріччя: одне і теж можерегуліролваться по-різному з боку права і моралі.Прічіни якоб'єктивні (існуючі відмінності між ними), і суб'єктивні (право змінюєтьсяшвидше моралі і часом з нею не узгоджується).
19.Понятіе, струк.і види провосознанія.
Правосвідомість-сукупність уявлень і почуттів, поглядів і емоцій,оцінок і установок, що виражають ставлення людей до діючого та бажаногоправу. Правосвідомість-реакція покладе. або негативні. на знову прийнятізакони, нормативні акти та ін Структура: 1) правова психологія (переживання,кіт. відчувають люди до права; почуття, настрої, поверхневі,емоційні оцінки права; 2) Правова ідеологія (поняття, принципи,переконання людей до діючого іліжелаемому праву; більш глибоке осмисленняправових явищ, більш раціональний рівень оцінки права). Правоваідеологія-головний елемент в структуріправосознанія.Віди: 1) буденне (масові представленіялюдей з приводу права,що виникають під впливом жжізненного досвіду); 2) професійне (почуття,переконання складаються в юристів на основі юр.практікі); 3) наукове (ідеї,поняття, концепції, що виражають теоретичне освоєння права). Розвитокправосвідомості обумовлено чинним правом, з іншого боку, саме правозалежить від правосвідомості як на рівні правотворчості (законодавець повиненвраховувати правосвідомість суспільства). так і на рівні правозастосування
(правосвідомість забезпечує добровільне дотримання норм права).
20.Характерістіка норми права.
Норма права-загальнообов'язкове, формально певну поведінку,встановлене і забезпечене д-вою і направлений на врегулюваннясуспільних відносин. Юр. норма-вихідний елемент права. тому їйвластиві основні риси права як соціального явища. Однак «право» і
«Норма права» співвідносяться як ціле і частина. Ознаки: 1)загальнообов'язковості (вона представляє припис гос-ва щодоможливої і належної поведінки людей); 2) формальна визначеність (вонавиражається у письмовій формі в офіційних документах); 3) зв'язок з держ -вом (вона встановлюється гос.органамі і забезпечується заходамигос.воздействія, примусом і стимулюванням); 4) представницькизобов'язує характер (вона не тільки представляє одним права, але йпокладає обов'язки на інших, реалізувати право без обов'язки, іобов'язки без права не можна); 5) мікросистемні (вона складається з взаємо -впорядкованих елементів як гіпотеза, диспозиція та санкція).
21.Структура прав.норми.
Норма права-загальнообов'язкове, формально певну поведінку,було встановлено та забезпечується д-вою і направлений на врегулюваннясуспільних відносин. Структура-це впорядкована єдність елементів,що забезпечують її функціональну самостійність, показує з якихчастин складається норма і як вони взаємопов'язані. Частин 3: 1) гіпотеза-елементнорми права, вказує на умови її дії (час, місце); 2) диспозиція -визначає модель поведінки суб'єктів за допомогою прав і обов'язків,що виникають при наявності зазначених у гіпотезі фактів; диспозиція виступаєосновної регулюючої частиною норми; 3) санкція-елемент норми права,передбачає наслідки для суб'єкта, що реалізує диспозицію. Вониможуть бути як негативними - міри покарання, так і позитивними-заходизаохочення (премія за сумлінне виконання службовихобов'язків). Кожен елемент відіграє свою роль, юристи кажуть, що безгіпотези норма безглузда. без диспозиції немислема, без санкціїбезсила.
22.Соотнош.економ.політ.права.
Економ.-сукупність виробництв. відносин, спосіб виробництва конкретногот-ва. Політика-мистецтво управління суспільством, кот.характерезует відносиниз приводу влади між класами, партіями, між д-вою і народом. Право --система загальнообов'язкових, формально визначених юр.норм, що встановлюються ізабезпечуваних д-вою і спрямованих на врегулювання обществ.отношеній.
До співвідношенню даних понять є 2 підходи: 1) немає будь-якогопріоритетного. Первинними факторами розвитку і функціонуванняобщест.отношеній виступають інтереси людей. Буває, що спочатку приймаютьсязакони, а потім на їх базі формуються нові экономич. відносини. Так булов епоху буржуазних революцій в Європі. У цьому випадку можна говорити пропріоритеті права перед економ. Але буває і навпаки-інтереси людей спочаткувтілюються в нові виробниц. відносини, а потім створюються з-ни. Тутпріоритет економіки перед правом. Політика виступає посередником міжними. 2) економіка визначає політику і право. Політика і право залежать відбазису (способу виробництва). Проте ця головна роль економіки проявляєтьсялише в кінцевому рахунку, так як політика і право, спираючись на економіку можутьнадавати і зворотний вплив на неї, стимулювати або стримуватирозвиток виробниц. відносин. Політика тут теж виступає посередником.
Співвідношення між політикою і правом двояко: 1) визначальним чинникомвиступає політика; 2) визначальним фактором виступає право.
23.Віди правових норм.
Норма права-це загальнообов'язкове, формально визначене правилоповедінки, встановлене і забезпечується д-вою і спрямоване наврегулювання суспільних відносин. Виділяють наступні основні видиправових норм: 1) в залежності від функціональної ролі вони поділяються на:
- Вихідні норми, кот. визначають основи правового регулюваннясуспільних відносин, його цілі, завдання, межі (напрім., декларативні,проголошують принципи);-загальні норми, кот. притаманне загальної частини тієї чиіншої галузі права і поширюються на більшу частину інститутіввідповідній галузі; - спеціальні норми, кот.относятся до окремихінститутам тієї чи іншої галузі і регулюють який-небудь певний видродових суспільних відносин з урахуванням притаманних їм особливостей і т.д. (вонидеталізують загальні, коригують способи правового впливу на поведінкуособистості); 2) в залежності від предмета правового регулювання (погалузевої належності) вони поділяються на конституційні, цивільні,адміністративні, земельні і т. д.; 3) в залежності від їх характеру - наматеріальні (кримінальні, аграрні, екологічні та ін); 4) в залежності відметодів правового регулювання на: а) імперативні (що містять владніприписи); б) диспозитивні (що містять свободу розсуду); в)заохочувальні (стимулюючі соціально корисна поведінка); г)рекомендаційні (що пропонують найбільш прийнятний для гос-ва і т-ваваріант поведінки); 5) у залежності від часу дії-нупостійні (що містяться в законах) і тимчасові (наприклад що містяться в
Указ президента про введення надзвичайного стану в районі у зв'язку зстихійним лихом).
24.Істочнікі права.
Під джерелом права слід розуміти 3 фактори: 1) джерело в матеріальномусенсі (умови життя т-ва, форма власності і т.д.); 2) джерело відеологічному сенсі (правові вчення, доктрини, правосвідомість); 3) джерело вформально-юридичному смисле_ це є форма права, тобто спосіб вираженняу поза державної волі, юридичних правил поведінки. Існує 4основні форми права: 1) нормативний акт-це правовий акт, утримуючі. нормиправа і спрямований на врегулювання певних обществен.отношеній
(Констіт., закони та інші); 2) правовий звичай-це історично сформованеправило поведінки, утримуючі. у свідомості людей і ввійшло в звичку врезультаті багаторазового застосування (напрім.ст.5 ГК РФ, окремімайнові відносини можуть регулюватися звичаями ділового обороту);
3) юридичний прецедент-це судове чи адміністративне рішення поконкретній справі, кіт надається сила норми права і кіт. керуються прирішенні подібних справ (поширене в Англії, США.Канаде та ін)
4) нормативний договор_ злагоди
