Зміст.

Вступ.

1. Економічна необхідність страхової послуги для фізичних та юридичних осіб.

1. Розвиток системи страхових послуг.

2. Порядок надання страхових послуг страхувальникам.

3. Діюча система страхових послуг в Україні та шляхи її удосконалення.

Література.

Вступ.

Слово «страхування» увійшло в українську мову давно. Воно маєвідповідники в інших мовах: «insuranse» - в англійській, «versicherungs» --у німецькій. Західні філологи вважають, що термін має латинське походження.
В основі його слова «securus» і «sine cura», які означають «безтурботний».
Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки.

У фаховій літературі питанням з'ясування поняття страхування такожприділено значну увагу. Проте до єдиного розуміння змісту категорії
«Страхування» дійти не вдалося. Оскільки ігнорувати відоме положення пронеобхідність відрізняти економічну сутність категорії від її змісту ні вякому разі не можна. Адже сутність постійна, а зміст може змінюватисявідповідно до конкретних умов розвитку суспільства. Важливість цьоговисновку полягає в тому, що він вказує на об'єктивну стабільність сутностістрахування. Така позиція дає змогу сформувати поняття про страхуваннязусиллями багатьох поколінь.

Аналіз опублікованих визначень страхування показує, що кожне з нихуточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.

Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі «Прострахування »:« Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захистумайнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій
(страхових випадків), визначених договором страхування або чиннимзаконодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплатигромадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків,страхових премій )».

У Законі зафіксовані головні елементи, що формують поняття страхування.
Це мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб.
Указується на те, що захист забезпечується на випадок конкретних подій,перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових полісах.
Підкреслено джерела грошових коштів, що є ресурсами для страхових виплат.

Водночас ретельне вивчення поняття страхування і співставлення різнихйого тлумачень у наукових працях показують, що офіційне визначення термінаперевантажень правовими аспектами.

Страхування є насамперед системою економічних відносин між конкретнимисуб'єктами господарювання, де з одного боку виступають страхувальники, а зіншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування ємайнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість упереданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням.
Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме втакій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країнринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно непередбачає превентивного спрямування захисту.

З урахуванням вищесказаного провідні економісти нашої країни дають такевизначення поняття «страхування»:

Страхування - це економічні відносини, за яких страхувальник сплатоюгрошового внеску забезпечує собі чи третій особі в разі настання події,обумовленої договором або законом, суму виплати страховиком, який утримуєпевний обсяг відповідальності і для її забезпечення поповнює та ефективнорозміщує резерви, здійснює превентивні заходи щодо зменшення ризику, у разінеобхідності перестраховує частину останнього.

Зміст страхування, як і інших категорій, розкривається в його функціях.
Радянські економісти, визначаючи функції страхування, виходили насампередне із сутності самої категорії страхування, а вважали, що функціїстрахування «... є зовнішніми формами, які дозволяють виявити особливостістрахування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає своюекономічну сутність передусім через розподільну функцію. Ця функціязнаходить конкретне, специфічне виявлення у функціях, притаманнихстрахуванню, - різіковій, попереджувальній і заощаджувальній »(Страховедело/Под ред. Л. Й. Рейтмана. - М., 1992.-С.17).

До речі, думка про те, що фінансам притаманна розподільна функція, не єзагальновизнаною. Так, велика плеяда відомих учених у галузі фінансів із
Санкт-Петербурзького університету економіки та фінансів уже протягомбагатьох років переконливо обстоює інші тлумачення функцій фінансів,зокрема створення і розподілу, використання грошових доходів і фондів.
Деякі науковці одну із функцій фінансів убачають у забезпеченні процесувідтворення.

Теоретичні і практичні намагання розглядати страхування як вториннукатегорію щодо фінансів (у їх вузькій інтерпретації) завдають шкодирозбудові господарського механізму, і особливо у зв'язку з поступовимпереходом країни до ринкової економіки.

За умов, коли державі належало понад 9/10 усіх виробничих фондів іфінансових ресурсів, страхування було монополізоване і дуже обмежене щодоможливостей розвитку. Воно, як правило, не поширювалася на об'єктидержавної власності. Включення страхування до фінансів мало значною міроюсуто фіскальну мету. Були часи, коли умови страхування не передбачалистворення перехідних резервів. Значні суми штучно створеного перевищеннянадходжень над витратами зараховувалися до бюджету.

Інша ситуація створюється в ринковій економіці. Тут страхуванняпереведено на комерційні засади. Воно стає важливим напрямкомпідприємницької діяльності. Страхування розглядається як окрема галузь
(індустрія). Природно, що страхові компанії, як і інші підприємства, маютьсвоє фінансове господарство, яке призначене для забезпечення статутноїдіяльності. У цій частині страхування входить до фінансів підприємств ігалузей.

1.Економічна необхідність страхової пслугі

для фізичних та юридичних осіб.

Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втратижиття, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька допервинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людиниускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництвостикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремимисуб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появунесприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо інещасні випадки.

Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією силприроди, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значнихматеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Неіцасні випадки - це такі події, котрі через несприятливий збігобставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей
(наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

Потенційна можливість настання стихійного лиха і нещасних випадківявляє сутність ризику. Поняття «ризик» має кілька значень. Його частоототожнюють з небезпекою, що загрожує тому чи іншому суб'єктові абооб'єктові. Насправді не всяка небезпека може з погляду страхуваннярозглядатись як ризик. До страхових ризиків відносять лише такі випадкинебезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на підставіісторичного досвіду та за допомогою математичних і статистичних методів.
Такий ризик має бути теоретично можливий, але його настання точно невизначене ні в часі, ні в просторі і не залежить від волевиявлення жодноїзацікавленої особи.

Суспільне виробництво в цілому, і особливо кожне господарськеформування, а також життєдіяльність практично кожної людини об'єктивномають ризиковий характер, що породжує систему відносин між людьми з метоюпопередження, подолання, зменшення руйнівних наслідків стихійного лиха танещасних випадків.

Спираючись на свій багатовіковий досвід, людство вживає дедаліефективніших заходів із протистояння стихійним явищам. Підвищуються вимогидо будівництва об'єктів, застосовуються щоразу досконаліші інженерніконструкції, вогнетривкі та інші новітні ізоляційні матеріали,споруджуються греблі, пильна увага приділяється безпеці експлуатаціїтранспортних засобів тощо.

Проте концентрація виробництва та ускладнення його технологій,одержання й застосування нових хімічних речовин, енергетичних ресурсів,швидкісних і багатотоннажніх транспортних засобів, зростання криміногеннихявищ призводять до появи безлічі нових ризиків. На долю України випаланайбільша з відомих у світі техногенних катастроф - аварія на
Чорнобильській атомній електростанції, що завдала шкоди обсягом понад 140млрд доларів. Якщо така аварія є, на щастя, винятком, то пожежі навиробничих, комунальних і житлових об'єктах, травми на транспорті і впобуті, забруднення навколишнього середовища та інші локальні подіїтрапляються в країні практично щодня.

Великі ризики зумовлюються також новими хворобами (наприклад, СНІД),епідеміями інфекційних захворювань, травматизмом на виробництві і в побуті.
Не можна також не брати до уваги ризиків для юридичних і фізичних осіб,котрі породжують зростанням злочинності, поширенням наркоманії таалкоголізму.

Отже, сумарний вплив ризиків досі не зменшується. Це змушує весь світактивно шукати шляхів послаблення їх негативного впливу на життя людей.

За умов ризиковому характеру функціонування будь-якого підприємства іне менш ризиковому проживання кожної людини існує нагальна потребапопередження і відшкодування збитків, завданих стихійним лихом та нещаснимивипадками. Без її задоволення неможливо забезпечувати безперервністьпроцесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життялюдей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, маютьоб'єктивний характер і в своїй сукупності формують зміст економічноїкатегорії «страховий захист».

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістюризику; незвичайністю заподіяної шкоди; можливістю вираження шкоди внатуральній або грошовій формі; необхідністю попередження, подоланнянаслідків події і відшкодування завданих нею збитків. Сутність страховогозахисту полягає в нагромадженні й витрачанні грошових та інших ресурсів дляздійснення заходів з попередження, подолання або зменшення негативноговпливу ризиків і відшкодування пов 'язаних з ними втрат,

Для того щоб система заходів з попередження, подолання і відшкодуваннявтрат була реально можливою, необхідно частину валового продуктуспрямовувати на створення страхового фонду суспільства.

Зауважимо, що сукупний фонд страхового захисту не має зведеногопланового чи звітного оформлення, котре характеризували б його величину. Чи неіснує й спеціального органу управління цим фондом.

До фонду страхового захисту належать централізовані натуральні тагрошові резерви держави, децентралізовані фонди (у частині, іцовикористовується на покриття шкоди, завданої стихійними та іншиминепередбаченими подіями, - Самострахування), а також фонди, створюваніметодом страхування. У межах цих форм страхового захисту може існуватибагато видів фондів цільового призначення.

Розмір і структура фондів, що використовуються з метою страховогозахисту юридичних і фізичних осіб, залежать від багатьох чинників.
Насамперед це теоретичні концепції формування фонду; стан розвиткуекономіки, співвідношення між формами власності, методи залучення коштівдля реалізації соціальних програм, традиції населення, міжнародні відносинитощо.

Відомо, що в країнах соціалістичної орієнтації існувала практика,сутність якої стосовно страхового фонду полягала у віднесенні витрат настрахування за рахунок прибутку, що залишався в розпорядженні підприємств.
У країнах капіталістичного світу перемогли погляди, згідно з якими джереломпоповнення страхового фонду є витрати виробництва. Розмір страхового фондутут розглядається як сума витрат, що їх бере на себе суспільство,компенсуючи шкоду, заподіяну страховими ризиками.

За часів Радянської влади власність на засоби виробництва, землю, їїродовища, переважний обсяг готової продукції і фінансових ресурсів буладержавною. Тому в разі стихійного лиха або іншого серйозного надзвичайноговипадку збитки, яких зазнали підприємства, відшкодовувалісь переважно іззагальнодержавних коштів. Для цього створювались резервні фонди при урядах
СРСР та кожної республіки, які входили відповідно до союзного іреспубліканського бюджетів. У деяких республіках ці кошти використовувалисянасамперед у боротьбі з наслідками землетрусів у вісокосейсмічніх регіонах
- Туркменії, Узбекистані, Вірменії, Молдавії та інших.

В Україні за рахунок централізованих фондів і досі фінансуютьсявитрати, пов'язані з запобіганням і ліквідацією повеней, зсувів, аварій нашахтах і т. ін. Держава, доки не розвинені інші форми захисту власності,змушена покривати зі свого бюджету витрати на відновлення пошкоджених чизнищених стихією або через збіг несприятливих обставин підприємств, дорігта інших об'єктів як виробничого, так і соціального призначення.

Страховому захисту досить довго значною мірою сприяв державнийпозичковий фонд. Особливо характерним це було для сільського господарствата інших галузей, підприємства яких отримували великі суми кредиту підсезонний розрив між витратами виробництва і доходами. На випадок різкогозниження виходу продукції через природні аномалії та з інших причин, незалежних від господарства, підприємствам надавалися тривалі (до 12 років)відстрочки у сплаті позик. Нерідко наприкінці відстрочки борги списуваласяза рахунок бюджету.

Такий режим використання позик частково спрічінювався до заміщенняними потреби у страхуванні. Покладання на кредит не властивих йому функційпризвело до ігнорування основних принципів кредиту: цільового призначення,матеріального забезпечення, терміновості і платності за користування.
Зрештою кредит втрачав свої сти-мулювальні властивості.

Майже кожне міністерство чи відомство на випадок непередбаченихобставин мало у своєму розпорядженні фонди фінансової підтримки підлеглихїм державних підприємств. Такі фонди створювалися шляхом відрахувань відприбутків підприємств. За рахунок відомчих фондів могла надаватисятимчасова фінансова допомога на поповнення нестачі оборотних засобів, щовиникала, як правило, з не залежних від позичальника причин. Часто допомоганадавалася на безповоротних засадах. Проте надання такої допомоги нерегулювалися чіткими нормами. Тому нерідко кошти йшли на покриття й такихзбитків, які зумовлювало безгосподарністю у виробничих формуваннях,помилковими рішеннями вищестоящих організацій.

Централізовані кошти держави, а також фонди відомств становили всукупності переважну частину ресурсів, що спрямовувалися на страховийзахист.

Водночас із розширенням прав підприємств зростали можливостіСамострахування, для чого створювалися внутрішні натуральні та грошовірезерви. Такі фонди дозволяють покривати шкоду, завдану дрібними ризиками.

Перевага Самострахування полягає в тому, що воно дає змогу оперативновирішити питання відшкодування невеликих збитків. Крім того, не потрібноплатити на сторону страхові премії. А вони передбачають витрати не лише навідшкодування збитків, заподіяних стихійним лихом чи нещасним випадком, а йспрямовуються на покриття всіх витрат з утримання офісу на формуванняприбутку страховика.

Доходи від тимчасового інвестування вільних коштів цих резервів такожзалишаються юридичній чи фізичній особі, що організовує Самострахування.
Така особа завжди безпосередньо зацікавлена вжити заходів щодо зниженняризиків. До того ж витрати із власних (внутрішніх) резервів безпосередньоне залежать від наслідків ризиків на інших підприємствах.
Проте зазначені переваги децентралізованої форми нагромадження івикористання резервних коштів виявляються лише в певних межах. Адже присамострахуванні практично немає розподілу наслідків ризику. Один великий (анерідко і середній) ризик може призвести до необхідності ліквідуватипідприємство. Самострахування вимагає відволікання значних ресурсів дорезервів. Крім того, кошти цих фондів не зосереджуються на окремому рахункув банку. Вони перебувають у господарському обороті і на момент, колипостане реальна потреба використати їх за цільовим призначенням, можутьбути в неліквідній формі. З викладених тут та інших міркувань цей каналформування коштів для страхового захисту об'єктивно не може посідативизначальне місце у структурі сукупного фонду страхового захисту.

Фінансування за рахунок централізованих фондів поширювалося напокриття втрат від ризиків лише підприємств державного сектора ..

кооперативні, громадські підприємства і населення вдавалися не лише доСамострахування, а й організовували захист своїх матеріальних інтересів навипадок ризику за рахунок коштів фонду, що створювався методом страхування.
Цим методом можна було нагромаджувати кошти не лише на захист майна, а й навирішення низки соціальних питань (страхування на випадок постійної аботимчасової втрати працездатності, страхування на дожіття, довесільнестрахування тощо). Проте відносно низький рівень доходів населеннягальмував розвиток зазначених видів страхування.

Отже, оскільки у плановій централізованій економіці переважаладержавна форма власності, то й специфічні форми та методи її захистувідсунули страхування на другий план.

Зауважимо, що склад і структура фондів, призначених для страховогозахисту, принципово змінюються в період поступового переходу до економікиринкового типу. Адже процес роздержавлення власності вимагає відповіднихзмін і в її страховому захисті. Вони мають спрямовуватися на дедалі частішеприйняття рішень про страховий захист на рівні підприємства, розширення межсамофінансування.

На підприємствах доцільно мати фонд ризику. Чинне законодавстводозволяє доводити його розмір до 25% від суми статутного фонду. Важливо,щоб кошти фонду постійно перебували в ліквідній формі.

Тепер значно меншою мірою, ніж у минулі часи, використовуютьсяцентралізовані грошові резерви держави на відновлення майна, знищеного абопошкодженого стихією чи іншим лихом. Тут позначаються і тимчасові фінансовітруднощі держави. За значного дефіциту бюджету неможливо передбачити вньому серйозні резерви.

Значно ослабла роль у страховому захисті і-позичкового фонду. Вінперестав бути єдиним державним фондом. Перебудова банківської справи накомерційних засадах зумовила появу сотень відносно автономних позичковихфондів. На 1 січня 1998 року в Україні було 228 комерційних банків. Кожнийіз них володіє самостійними ресурсами. Банки здебільшого не в змозі і немають економічного інтересу надавати тривалі (на кілька років) та ще й набезвідсоткових засадах відстрочки повернення позик. Не можуть розраховуватипідприємства і на фінансову підтримку галузевих міністерств і відомств.
Резервні фонди при цих органах ліквідовано.

Негативно позначилась на організації Самострахування суб'єктівгосподарювання жорстка податкова політика. Переважна частина підприємствпозбавлена через це можливості мати у своєму розпорядженні необхіднігрошові резервні фонди.

Отже, можливості забезпечення страхового захисту за рахунокперелічених щойно джерел дуже обмежені. Це означає, що більше навантаженнямає надалі припадати на фонди, створювані методом страхування. Якщо доцього додати завдання з переорієнтації програми соціального захистугромадян (охорона здоров'я, пенсійне забезпечення, частково освіта) настрахові засади, як це зроблено в країнах з ринковою економікою.

Необхідність страхування випливає з права власності або володіння тимчи іншим об'єктом. Кожний індивідуальний або асоційований власник будинку,автомашини, а тим більше складного виробничого технологічного комплексу,зацікавлений у тому, щоб вкладені в цей об'єкт кошти не були втрачені черезстихійне лихо, нещасний випадок, пограбування тощо.

Ще більший страховий інтерес мають фізичні (а нерідко і юридичні)особи в організації захисту на випадок втрати свого (або своїх працівників)життя чи здоров'я. Це гарантує отримання певних доходів у разі втратигодувальника, при тривалій або постійній втраті працездатностізастрахованого, а також у разі настання інших, спеціально обумовленихподій. Очевидно, що страхові виплати не повинні перевищувати реальновтрачених доходів страхувальника і його витрат на лікування, аби нестимулювати завищення необхідних термінів лікування.

У свою чергу, організації, які беруть на себе ризики, як і будь-якаінша комерційна структура, мають інтерес отримати прибуток. Ідеться прозагальну масу прибутку, тобто з урахуванням і наслідків інвестиційноїдіяльності.

Страховий захист є проявом економічної безпеки фізичних і юридичнихосіб. Серед багатьох форм страхового захисту страхуванню належить особливароль. Воно дає змогу досягти раціональної структури коштів, щоспрямовуються на запобігання (або оперативне усунення) наслідкам стихії чиінших чинників, які перешкоджають діяльності тієї чи іншої особи.
Страхування, маючи великі можливості маневрування резервами, є важливоюланкою формування всієї системи економічної безпеки. Така роль стаєможливою тільки за належного рівня розвитку страхової справи.

Тепер, коли страхуванням в Україні охоплено менш як 10% страховогополя, регулююча роль цього економічного важеля ще мало помітна, на відміну,наприклад, від Японії, де страхуванням охоплені практично всі підприємствай громадяни. Важко уявити підприємця, який ризикнув би зайнятись тим чиіншим бізнесом, зігнорувавші страхування. Такі дії суперечили б здоровомуекономічному глузду.

Проілюструємо це таким прикладом. Нова фірма має намір займатисьв'їзною торгівлею хутряних одягом. Підприємець для організації цьогобізнесу має у своєму розпорядженні 80 тис.. грн. При цьому 20 тис.. грн.потрібно авансуваті на придбання спеціального автомобіля, а решту коштівспрямувати на закупівлю товару та інші витрати. Припустимо, що за такоїструктури розміщення капіталу підприємець отримає середньоденний прибуток у
500 грн. протягом 250 днів на рік. Проте автомобільний транспортхарактеризується як найбільш небезпечний.

Перед підприємцем постає проблема: що вигідніше - створити власнийрезерв коштів на випадок термінової необхідності заміни автомобіля чивдатися до послуг страхової компанії? Уявімо ситуацію, що власник незастрахував автомобіль. У такому разі він матиме економію на страховійпремії (наприклад, 8% від вартості автомобіля, тобто 1600 грн. на рік).

Водночас утриматися від придбання страхового полісу означає дляпідприємця необхідність зарезервувати з метою Самострахування транспортногозасобу, а отже і безпеки свого бізнесу, не менш як третину капіталу всього
(20 тис.. Грн.). Це суттєво зменшує фінансові результати діяльності. Уданому випадку на авансованій капітал буде отримано прибутку не 125000, алише 83330 грн. Отже, втрачений прибуток буде більшим за страхові платежіна 40070 грн., або в 25 разів. Хоч приклад і умовний, але він добревідбиває ті переваги, які надає страхування.

Можливості страхування зростають із розширенням кола страхувальників,а це, у свою чергу, підвищує фінансовий потенціал страховиків. На посиленнясаме цих тенденцій слід очікувати в найближчій перспективі.

2.Розвіток системи страхових послуг.

Система страхових послуг базується на сукупності об'єктів звиокремлення галузей, підгалузей і видів страхування. Схематично їїунаочнює мал.1. Вона є найбільш звичною для національних страховиків і дужеважливою з теоретичного погляду.

Закон України «Про страхування» визначає, що об'єктами страхуванняможуть виступати три групи майнових інтересів:

1) пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та додатковою пенсієюстрахувальника або застрахованої особи (особисте страхування);

2) пов'язані з володінням, користуванням і розпоряджання майном
(майнове страхування);

3) пов'язані з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкодифізичній особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі
(страхування відповідальності).

На відміну від об'єктів майнового страхування об'єкти особистогострахування не мають вартісної оцінки. Тому вважається, що в особистомустрахуванні не відбувається компенсації матеріальної шкоди, а виплатистраховика на користь страхувальника (застрахованого) або його родини маютьтут характер фінансової допомоги.

Особисте страхування проводиться на випадок смерті страхувальника
(застрахованого), тимчасової або постійної втрати ним працездатності
(втрати здоров'я), дожіття страхувальника (застрахованого) до кінця строкудії договору страхування або до визначеної в договорі події. Особливістюцієї галузі є поєднання в її рамках усіх видів страхування, що пов'язані зістраховим захистом життя й здоров'я особи, а також додатковим пенсійним їїзабезпеченням. При цьому окремі види належать до довгострокового
( «Накопичувального»), а окремі - до загального страхування. Саме цяособливість зумовлює потребу виокремлення підгалузей особистогострахування.

Особисте страхування включає три підгалузі. Їх існування пов'язане зрізною тривалістю договорів страхування і різними обсягами страховоївідповідальності (переліком подій, на випадок яких проводитьсястрахування). Підгалузями особистого страхування є страхування від нещаснихвипадків, медичне страхування, страхування життя. У рамках цих підгалузейвиокремлюються види страхування.

1. Мал.1 Система страхових послуг

Страхування від нещасних випадків об'єднує короткострокові (якправило, до одного року) види особистого страхування. Обсягвідповідальності за видами, які входять у цю підгалузь, передбачає виплатустрахової суми або її частини в разі настання однієї з таких подій: а) смерті застрахованого; б) постійної втрати ним здоров'я
(встановлення інвалідності); в) тимчасової непрацездатності. Необхіднаумова настання відповідальності страховика - щоб перелічені події булинаслідком нещасного випадку, передбаченого в договорі страхування.

Страхувальником може бути як фізична, так і юридична особа (наприклад,підприємство, яке страхує своїх працівників), а застрахованим - лишефізична особа. Якщо особа укладає договір страхування власного життя іздоров'я, то вона одночасно є страхувальником і застрахованим. Приукладанні договору страхування життя і здоров'я іншої особи (наприклад,дитини) застрахованою буде саме ця особа, а страхувальником - особа, щоуклала договір і сплачує внески. Страхування від нещасних випадків в
Україні провадиться як у добровільній, так і в обов'язковій формі.

Конкретними видами страхування в цій підгалузі є, наприклад,індивідуальне страхування від нещасних випадків, колективне страхуванняпрацівників за рахунок коштів підприємств і організацій, страхуваннятуристів, пасажирів, дітей, окремих категорій працівників, чия роботапов'язана з особливою небезпекою для життя і здоров'я, та інші такі види.
Вони мають дуже багато спільних рис, і тому законодавством Українипередбачається можливість здійснення страховиком усіх цих видів страхуванняза однією ліцензією, а саме: ліцензією на право здійснення страхування віднещасних випадків.

Друга підгалузь особистого страхування - медичне страхування. Воновиникло і почало розвиватися в нашій країні порівняно недавно, хоча Західнікраїни мають уже досить великий досвід у цій справі. За радянських часівпотреби в медичному страхуванні начебто й не було, оскільки медичнадопомога надавалася на безоплатній основі. З переходом до ринкових відносинситуація змінилася. Висока вартість кваліфікованої медичної допомогизумовила інтерес населення до медичного страхування, що сприяло йогорозвитку.

Особливістю цієї підгалузі є наявність тут як довгострокових, так ікороткострокових видів страхування. До довгострокових видів належить,наприклад, безперервне страхування здоров'я, договір про яке страхувальникможе укласти на невизначений період. Проте «довгостроковість» цього увазі недає підстав віднести його до підгалузі страхування життя, оскільки він непередбачає повернення страхувальникові внесених ним коштів по закінченністроку дії договору страхування (тобто при «дожітті», що є характерноюознакою договорів страхування життя). Так само не можна віднести допідгалузі страхування від нещасних випадків короткострокові види медичногострахування (наприклад, страхування здоров'я на випадок хвороби, медичнестрахування туристів, що від'їжджають за кордон, страхування на періодвагітності та пологів тощо), бо в них відсутній принциповий момент,характерний для всіх видів страхування від нещасних випадків, а саме:нещасний випадок, який характеризується раптовістю.

Ще одна особливість медичного страхування - це те, що страхова виплатаможе здійснюватися страховиком двома способами: по-перше, безпосередньострахувальникові (застрахованому) у вигляді повної страхової суми або їїчастки; по-друге, у вигляді оплати медичній установі вартості лікуваннязастрахованого (включаючи плату за перебування в стаціонарі,фізіотерапевтичні процедури, консультації провідних фахівців, витрати напридбання ліків і т. ін .).

Тобто зрозуміло, що медичне страхування - специфічна самостійнапідгалузь особистого страхування, яка має свої характерні особливості іоб'єднує всі види страхування, пов'язані з відшкодуванням витратстрахувальника у зв'язку із захворюванням і необхідністю лікування.

Так само, як і в разі страхування від нещасних випадків,страхувальниками тут можуть бути і фізичні і юридичні особи; страхувальникі застрахований можуть являти собою одну й ту саму або дві різні особи.

Медичне страхування може провадитися як у добровільній, так і вобов'язковій формі. До переліку видів обов'язкового страхування, наведеногов Законі України «Про страхування», належить і медичне страхування.

Третя підгалузь особистого страхування - страхування життя. Обсягвідповідальності за договорами страхування життя, згідно з чиннимзаконодавством України, передбачає одноразову або розстрочення виплатустрахової суми, якщо настане одна з таких подій: а) дожіття застрахованогодо закінчення строку дії договору страхування; б) смерть застрахованого збудь-якої причини в період дії договору страхування (або рішення суду прооголошення застрахованої особи померлою); в) досягнення застрахованимпевного віку: пенсійного (пенсійне страхування) або віку, визначеногодоговором страхування (варіант «дожіття »).

Як видно із переліку страхових подій, страхові виплати за ними маютьстановити повну страхову суму. Часткову виплату страхової суми (як устрахуванні від нещасних випадків і медичному страхуванні) договористрахування життя у своєму класичному, «чистому» вигляді не передбачають.
Але насправді в нашій країні і за кордоном поширена практика поєднання водному страховому полісі двох видів страхового покриття: характерного длядоговорів страхування життя і характерного для договорів страхування віднещасних випадків. Отже, до обсягу відповідальності за довгостроковимидоговорами страхування життя, окрім дожіття і смерті, включається такожвтрата застрахованим працездатності внаслідок нещасного випадку
(травмування, гострого отруєння тощо). Такий комбінований поліс зістрахування життя передбачає окрім виплат повної страхової суми за фактомдожіття або смерті виплату частки страхової суми за фактом тимчасової абопостійної втрати працездатності.

Саме комбіноване страхування життя (так зване «змішане страхуванняжиття ») завжди користувалося великою популярністю серед населення в нашійкраїні і було найпоширенішим видом страхування за радянських часів. Аджевоно забезпечувало, з одного боку, страховий захист життя і здоров'я набудь-який випадок, а з іншого - накопичення коштів за період дії договору зобов'язковою виплатою повної страхової суми страхувальникові
(застрахованому) або його спадкоємцям.

Договори страхування життя - довгострокові договори. За вимогами
Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю вони мають укладатися настрок не менш як три роки. Але податкове законодавство України відносить дострахування життя (щодо надання податкових пільг) лише ті договори, якіукладаються на строк не менш як 10 років. Виняток (він буде чинним до 2003року) становлять договори зі страхування життя громадян віком після 50років. Такі договори відносяться до страхування життя за умови терміну їхдії від п'яти років.

підгалузь страхування життя об'єднує в собі всі види страхування, яківідповідають розглянутим щойно вимогам законодавства до обсягу страховоївідповідальності і терміну дії. Хоча не обов'язково в конкретному видістрахування має йтися саме про страхуванняжиття. До цієї підгалузівходити, наприклад, страхування пенсій, обсяг відповідальності за яким непередбачає виплати на випадок смерті, але за іншими ознаками це страхуванняналежить саме до підгалузі страхування життя.

Різноманітність видів страхування в межах цієї підгалузі пов'язана зконкретним страховим інтересом страхувальника при укладанні договору. Так,інтерес страхувальника щодо забезпечення свого рівня доходів при виході напенсію передбачає укладання договору страхування «на дожіття» до пенсійноговіку з виплатою йому страховиком щомісячних або щорічних сум у виглядідодаткової пенсії. Інтерес страхувальника - забезпечити майнові інтересичленів власної родини на випадок своєї смерті - сприяє укладанню договорівдовічного страхування, що передбачають страхові виплати на користь родини увигляді допомоги на поховання. Поширені й договори страхування життя несамих страхувальників, а третіх осіб, які в цих договорах називаютьсязастрахованими особами, наприклад дітей (змішане страхування дітей,страхування до вступу в шлюб).

На відміну від страхування від нещасних випадків і медичногострахування при укладанні договорів страхування життя (за виняткомпенсійного страхування) страхувальниками можуть бути виключно фізичніособи. Страхування життя має також і ту особливість, що всі видистрахування, які входять до цієї підгалузі, провадяться тільки вдобровільній формі.

Найдавнішою і ^ адіційно розвиненою галуззю страхування є майновестрахування. Його економічне призначення полягає в компенсації шкоди,заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованиммайном. Ідеться як про матеріальні, так і про фінансові збитки.

Обсяг відповідальності страховика включає виплату страховоговідшкодування страхувальникові в разі пошкодження або знищення матеріальнихцінностей, а також у разі втрати страхувальником грошових коштів абонеотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страховихвипадків, обумовлених договором страхування.

Особливістю цієї галузі є те, що в основу визначення страхової суми задоговорами майнового страхування покладено дійсну вартість страхуванняоб'єктів. У разі страхування майна не на повну вартість збитки при настанністрахової події, як правило, також не відшкодовуються в повному обсязі.

Розмір відшкодування залежить від системи страхового забезпечення,передбаченої конкретним договором страхування. У майновому страхуваннівикористовують три системи страхового забезпечення: пропорційну, системупершого ризику і граничну (граничного відшкодування).

Пропорційна система передбачає виплату відшкодування в тій самійпропорції щодо реального збитку, в якій страхова сума за договоромперебуває відносно дійсної вартості застрахованого майна.

Система першого ризику передбачає повне відшкодування збитків,завданих застрахованому майну, але в межах страхової суми за договором.
Тобто якщо при використанні пропорційної системи страховик бере до увагизагальн