МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ІНЖЕНЕРНО-ТЕХНОЛОГІЧНИЙ ІНСТИТУТ

ФАКУЛЬТЕТ ПЕРЕПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ

К О Н Т Р О Л Ь Н А Р О Б О Т А

по дисципліні «СТРАХУВАННЯ»

Варіант № 2

Слухач: Сидоркевич Дмитро
Іванович

Спеціальність, група: ЗФ - 02 (фінанси)

Керівник: Ткаченко Наталія
Володимирівна

Результат, дата:

Реєстраційний номер, дата:

м. Черкаси

2001 р.

З М І С Т

1. Види ризиків та їх оцінка

- 3

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні

- 7

3. Завдання.

- 10

Література

- 12

1. Види ризиків та їх оцінка.

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без якого не існуєстрахування, бо безрізіку немає страхового інтересу. Зміст ризику і мірайого вірогідності визначають межі страхового захисту. За своїм змістомризик є подією з негативними, особливо невигідними економічними наслідками,вони можуть виникнути в майбутньому в якийсь момент у невідомих масштабах.
Про ризик йдеться лише тоді, коли є відхилення між запланованими йреальними (фактичними) результатами. Таке відхилення може бути абопозитивним, або негативним. Негативне відхилення буває при несприятливомурезультаті. Позитивне відхилення виникає тоді, коли фактичний результатвиявляється більш вагомішим, ніж очікувалося. Можливість негативноговідхилення від запланованого фактичного результату, тобто небезпеканебажаного наслідку, називається ризиком. Ймовірність позитивноговідхилення при вихідних заданих параметрах на одну очікувану подіювизначається як шанс. У цьому розумінні можна розрізняти ризик збитку абошанс на прибуток, де збиток виражається у негативному, а прибуток - упозитивному відхиленні між плановими (очікуваними) й реальними (фактичними)результатами. Саме багатогранність форм прояву ризику, частота йшкідливість наслідків його прояву, неможливість абсолютного уникнення йогоймовірності викликають необхідність Організації страхування.

У страхуванні ризик визначається декількома основними поняттями.
Насамперед, ризик - це конкретне явище або сукупність явищ (подія чидекілька подій), з виникненням яких відбуваються виплати з ранішеутвореного централізованого страхового фонду в натурально-речовій абогрошовій формі. Ризик пов'язаний з конкретним об'єктом, щодо якоговизначаються чинники ризику. Аналіз одержаної інформації в комплексі зіншими заходами дозволяє суттєво знизити негативні наслідки здійснення
(реалізації) ризику. Ризик зумовлює ймовірність загибелі чи пошкодження (вмайновому страхуванні) об'єкта, прийнятого на страхування. Будь-якаймовірність може бути виражена дробовому величиною. Якщо ймовірністьдорівнює нулю, можна стверджувати про неможливість настання прогнозованоїподії. При ймовірності, яка становить одиницю, 100% гарантії того, щоподія відбудеться. Очевидно: чим менша ймовірність ризику, тим легше йдешевше можна організувати страхування цього ризику. Висока ймовірністьризику передбачає страховий захист з високою ціною, що утруднює йогопроведення. У тій мірі, якою оцінено ймовірність настання можливої події,може бути об'єктивно визначено розмір ризику. Страхування і розмір ризикувзаємопов'язані. Вирівнювання ризику, його розподіл складають сукупністьприйомів страхової організації, за допомогою яких на практиці організуєтьсяпроведення страхування, вибір для цього технічних прийомів. Правильнаоцінка розміру ризику має велике значення в практиці роботи страховиків,тому що визначає величину необхідного страхового фонду, а значить, іможливості відшкодування збитків застрахованих як у звичайні, так і вособливо несприятливі роки.

Аналіз ризиків дозволяє класифікувати їх на дві великі групи: страхові йнестрахові (не включені в договір страхування). Сукупність страховихризиків складає обсяг страхової відповідальності за договором страхування,який виражається за допомогою страхової суми договору. Ціна ризику вгрошовому виразі оцінюється тарифною ставкою, яка, звичайно, розраховуєтьсяна 100 грошових одиниць страхової суми або у відсотках до її абсолютноївеличини. Докладніше розрахунок тарифної ставки буде розглядатись пізніше.

Страхова компанія має постійно слідкувати за зміною ризику в тих чи іншихгалузях (сферах), вести відповідний статистичний облік, аналізувати йобробляти інформацію. Спираючись на одержані висновки про можливу динамікуризиків, страховик робить його оцінку. Вона полягає в аналізі всіхризикових обставин, що характеризують показники ризику. Виділяють такожвідповідні групи ризику.

Кожна група включає об'єкти страхування, яким властиві приблизно однаковіознаки (гомогенна група).

Результати оцінки беруть за основу для прийняття тих чи інших рішень пристрахуванні, зокрема, дозволяють віднести об'єкт до першої групи, визначититарифну ставку, яка найбільше обгрунтовано відповідала б даному ризику.
Середня величина ризикових обставин виражає середній ризиковий тип групи,що використовується як міра порівняння.
У міжнародній страховій практиці використовуються всілякі методи для оцінкиризику. Найбільш поширені з них:метод індивідуальних оцінок, метод середніх величин і метод процентів.
Метод індивідуальних оцінок застосовується лише тоді, коли ризик не можназіставіті з середнім типом ризику. Страховик може зробити лише довільнуоцінку, що випливає з його професійної підготовки і досвіду тасуб'єктивного погляду. Метод середніх величин полягає в тому, що окреміризикові групи розмежовуються на декілька підгруп, щоб створити аналітичнубазу для визначення ризику за ризиковими ознаками. До них відносятьсябалансова вартість об'єкта страхування, підсумкові виробничі потужності,характер технологічного циклу тощо. При використанні методу процентівбереться до уваги, що він виражає собою сукупність скидок і надбавок
(накидок) до тієї аналітичної бази, яка зумовлена можливими позитивними йнегативними відхиленнями від середнього ризиковому типу. Ці знижки абонадбавки виражаються в процентах (інколи в промілях) від середньогоризиковому типу.
У практиці діяльності страховика особливо важливо прогнозувати тарифнуполітику на основі прогнозування тенденцій розвитку ризику. Загальнийпрогноз може бути зведено до таких напрямків:
- Ризикові обставини, пов'язані з освоєнням нових видів сировини, замінитрадиційних матеріалів новими (полімерними, композитними тощо);
- Ризикові обставини, зумовлені новими виробничими умовами в промисловості:введенням автоматизованих систем управління технологічними процесами,промислових роботів, роботизованих комплексів тощо;
- Ризикова ситуація, пов'язана із змінами в технології промисловогоцивільного будівництва, зокрема з освоєнням збірних модульних конструкцій,висотного блочного й великопанельного домобудування тощо;

- ризикові обставини, зумовлені впровадженням нових транспортнихсистем, яким властива висока пропускна чи провізна здатність на різнихшляхах сполучення.

Для оцінки динаміки ризику в конкретній страховій сукупності особливезначення мають наявність та аналіз достовірної інформації. Зауважимо: лишерозгалужена група об'єктів, що була в центрі спостереження, дозволяє здостатнім ступенем достовірності констатувати можливість збитку.

Оцінюючи ризики настання збитків, доцільно розрізняти такі їхвіді.різікі, які можливо застрахувати; ризики, які неможливо застрахувати;допустимі й недопустимі ризики;технічний ризик страховика.

Найбільш численну групу складають ризики, які можна застрахувати. Узв'язку з цим зазначимо: страховий ризик може бути оцінено з поглядуймовірності настання страхового збитку, щоб встановити, чи є даний ризикстраховим, необхідно застосувати такі критерії.

По-перше ризик, що включається в розмір відповідальності страховоїкомпанії, має бути з ймовірним характером високого рівня.

По-друге, ризик має виступати як випадковий. Це означає: об'єкту, щодоякого виникають страхові правовідносини, властивий тимчасовий характерзв'язку. Він не може підлягати небезпеці, яка попередньо вже відомастраховику чи власнику об'єкта страхування. При цьому обом сторонамдоговору страхування конкретний момент настання страхового випадку йможливий обсяг збитку як його наслідок наперед невідомі.

По-третє, випадковість прояву даного ризику доцільно співвідносіті змасою однорідних об'єктів. З цією метою організується відповіднестатистичне спостереження, аналіз даних якого дозволяє встановитивідповідну прогнозну страхову премію. Крім того, статистична інформаціядозволяє зробити висновок про закономірність прояву ризику стосовносукупності однорідних об'єктів.

По-четверте, настання страхового випадку, яке виражається вреалізації ризику, не повинно залежати від волевиявлення страховика абоінших зацікавлених осіб. Недоцільно приймати на страхування ризики,пов'язані з намірами страхувальника (спекулятивні ризики).

По-п'яте, момент настання страхового випадку не можна визначити ні зачасом, ні в просторі.

По-шосте, страхова подія не може мати розмірів катастрофічного лиха,тобто охоплювати масу об'єктів у рамках величезної страхової сукупності,спричиняючи масові збитки.

По-сьоме, шкідливі наслідки реалізації ризику необхідно об'єктивновиміряти й оцінити. Масштаби несприятливих наслідків мають бути доситьзначними й зачіпати інтереси страхувальника (його страхові інтереси).

Залежно від джерела небезпеки виділяються ризики, зумовлені проявомстихійних сил природи й діяльності людини (суспільства). За обсягомвідповідальності страховика ризики підрозділяються на індивідуальні йуніверсальні.
Особливу увагу складають специфічні ризики: аномальні й катастрофічні.

До сукупності аномальних включаються ті ризики і тоді, коли неможливовеличину їх віднести до тієї чи іншої групи страхової відповідальності.
Аномальні ризики бувають нижче і вище нормального.

катастрофічні ризики складають значну групу, що охоплює великусукупність застрахованих об'єктів або страхувальників, нерідко спричиняючизбитки в значних розмірах. До числа їх належать землетруси, урагани, цунаміта інші прояви стихійних сил природи. До причин катастрофічних ризиків можевідноситись і перетворювальна діяльність людини в процесі створенняматеріальних благ (наприклад, аварія на атомній станції чи хімічномуоб'єкті). Катастрофічні ризики можуть бути застраховані на особливих умовахдоговору між страховими партнерами.

У роботі страховика винятково важливе значення має визначенняоб'єктивного й суб'єктивного ризиків.

Об'єктивні ризики відображають шкідливу діє неконтрольованих силприроди чи інших випадковостей на застраховані об'єкти і не залежать відволі та дій людини. Суб'єктивні ризики базуються на ігноруванні абовідкіданні об'єктивного підходу до дійсності, і пов'язані з недостатнімпізнанням довкілля в об'єктивній реальності. Тому вони залежать від дій тасвідомості людей.

У загальному розмежуванні ризиків виділяють декілька груп: політичні,екологічні, транспортні й спеціальні.

Політичні (репресивні) ризики пов'язані з не передбачуваним діями,заходами чи акціями законодавчих або виконавчих органів влади іноземнихдержав щодо конкретної суверенної держави, підприємців або просто приватнихосіб цієї держави. Політичні ризики можуть через систему всіляких допущенечи особливих умов договору страхування включатись в обсяг відповідальностістраховика.

Екологічні ризики пов'язані із забрудненням довкілля і зумовленіперетворювальною діяльністю людини у виробництві. Екологічні ризики, якправило, не включають до обсягу відповідальності страхової організації.
Однак певні страхові інтереси, зумовлені екологічними ризиками, привели достворення самостійного виду страхування, що відповідає цим інтересам.

Транспортні ризики підрозділяються на ризики каско і карго. Транспортніризики каско стосуються страхування повітряних, морських і річкових суден,автомобілів та рухомого залізничного складу під час пересування, стоянки
(простою) і ремонту. Транспортні ризики карго належать до страхуваннявантажів, що перевозяться всіма видами транспортних засобів.

Спеціальні ризики передбачають страхування перевезення особливо ціннихвантажів (грошової готівки, виробів з коштовних металів та каміння, творівмистецтва тощо). Зміст спеціальних ризиків зазначається в особливих умовахдоговору страхування і може включатися до обсягу страховоївідповідальності.

Як відомо, головне завдання діяльності страховика полягає в тому, щобмати необхідні кошти в страховому фонді на протязі дії договорустрахування. Кошти мають бути достатніми для відшкодування збитку в разівиникнення страхового випадку (реалізації ризику).

На момент укладення договору страхування його об'єкт є в певномустані, це визначається спеціалістами страхової організації залежно віддеяких ознак, що суттєво впливають на стан об'єкта страхування. Вониспостерігаються і реєструються страховиком. Фактори, якими визначаєтьсяреєстрація ризику для даної ризикової сукупності, називаються ризиковимиобставинами. Вони властиві даному об'єкту страхування і мають розглядатисьяк компоненти або ознаки ризику. Будь-який ризик можна розглядати яксукупність ризикових обставин. У свою чергу, серед них виділяютьсяоб'єктивні і суб'єктивні складові. Об'єктивні ризикові обставинивідображають об'єктивний підхід до дійсності і не залежать відволевиявлення людей. Суб'єктивні ризикові обставини якраз пов'язані з ним.

При укладенні договору страхування страховик зобов'язаний страхуватияк об'єктивні, так і суб'єктивні ризикові обставини. В деяких випадках приукладенні договорів страхування можливий підбір страховиком ризиковихобставин. У сукупності і в єдності та взаємодії всі ризикові обставинивизначають стан, що називається ситуацією ризику. Вона характеризуєприродний стан об'єкта страхування й реальність, в якій цей об'єктзнаходиться.

ризикові обставини є умовами дії (реалізації) ризику. На основіаналізу ризикових обставин розраховується страхова премія, виплачували встраховий фонд. Спеціалісти страхової організації мають підбирати й вивчатинеобхідну інформацію, яка характеризує суттєві ризикові обставини та їхнюдинаміку. В результаті цього аналізу аргументують висновки, щовраховуються через систему знижок та надбавок (накидок) у відсотках абосталих фінансових умах до обчисленої страхової премії для базовоїсукупності відповідних ризикових обставин.

Вивчення ризикових обставин дозволяє прогнозувати можливість настанняочікуваної події в майбутньому. Але лише одна чи декілька ризиковихобставин викликають реалізацію ризику, тобто зумовлюють настання страховоговипадку. Він може настати щодо одного чи багатьох об'єктів в межах певноїстрахової сукупності. Страховий випадок стосовно багатьох об'єктівстрахування зумовлює кумуляції ризику, тобто може викликати катастрофічнийризик.

У практичній діяльності страхових спеціалістів доцільно розрізнятистраховий випадок і страхову подію. Під страховою подією слід розумітипотенційно можливе завдання збитку об'єкта страхування. Страховий випадокозначає реалізовану гіпотетічну можливість заподіяння збитку об'єктастрахування. Наслідки страхового випадку виражаються в частковомупошкодженні або повному знищенні об'єкта страхування (тут не йдеться прострахування людей). Не належать до страхових випадків події, котрі, хоча йвикликали збиток, не суперечать нормальному технологічному циклу в процесівиробництва. Тому під час занесення в договір умов страхування необхідночітко формулювати події, які включають до обсягу відповідальностейстраховика. Наприклад, здійснюючи страхування від простоїв транспортнихзасобів чи устаткування, необхідно точно вказувати, від яких конкретнихпростоїв буде наставати страхова відповідальність. Крім того, умовидоговору страхування при цьому мають враховувати матеріальну шкоду,зумовлену простоями як реалізацією ризику.

2. Проблеми та перспективи розвитку особистого страхування в Україні.

В Україні станом на 1 січня 1995 року до Державного реєстру внесено
655 організацій. Із них на здійснення особистого страхування отрималиліцензії: 581 - на страхування життя; 597 - на страхування від нещаснихвипадків; 424 - на медичне страхування.

Наведені дані свідчать, що для страхувальників, які займаютьсяособистим страхуванням, найпривабливішим є страхування життя, а найменшпривабливим - медичне страхування.

За останні роки на ринку особистого страхування України зросла питомавага ризикових короткострокових видів страхування, що передбачаютьвідповідальність за наслідки нещасних випадків. Зростання питомої вагикороткострокових договорів має більше негативних наслідків, ніж позитивних.

Короткострокові угоди не дають можливості страховику акумулювати грошовізасоби з метою довгострокового їх інвестування та отримання прибутку відінвестиційної діяльності, який можна було б використати на здешевленняпослуг із страхового захисту та на здійснення повнішого захисту інтересівгромадян. Отже, це невигідно, з огляду на довгостроковий період ністраховику, ні страхувальнику. Невигідно і з погляду інтересів держави ні встраховій, ні в інвестиційній, ні в податковій політиці. Переважнабільшість договорів особистого страхування була укладена в колективнійформі за рахунок підприємств. Це пояснюється, з одного боку, вкрай низькимиіндивідуальними доходами переважної більшості громадян України, через що йпопит для них на страхові послуги не є першочерговим, а також - недовіроюпересічних громадян до страхового захисту як гаранту їхнього добробуту. Зіншого боку, з погляду інтересів страхувальника-підприємства укладати такідоговори було вигідно, оскільки: а) в такий спосіб вони стимулювали своїхпрацівників за допомогою страхових виплат; б) заощаджувалі кошти в розмірінарахувань на фонд оплати праці; в) вирішувалась певною мірою проблемапереведення безготівкових грошових засобів у готівку (внески сплачують забезготівковими рахунками, а виплати отримують готівкою).

Позитивними тенденціями розвитку особистого страхування в Україні є:
- Збільшення обсягів страхових резервів на один договір;
- Вирівнювання темпів зростання страхових премій та страхових резервів;
- Збільшення рівня страхових виплат як свідчення зростання повнотивиконання своїх зобов'язань перед страхувальником;
- Пожвавлення конкуренції між страховими компаніями, які здійснюютьособисте страхування, про що свідчить зменшення питомої ваги п'ятинайбільших страхових компаній у загальному обсязі зібраних в Україні премійзі страхування життя з 77% в 1993 до 57% в 1996 році.

В основі особистого страхування, як і страхування майна, також лежитьзамкнутий перерозподіл страхових платежів між учасниками особистогострахування через спеціальний страховий фонд. Разом з тим, очевидні йрозбіжності між ними, тому що об'єктами страхових відносин в особистомустрахуванні є працездатність, здоров'я, життя людей тобто воно пов'язанеіз специфічною стороною виробництва - відтворенням робочої сили. Але цейнайважливіший чинник виробництва неможливо безпосередньо виразити уціновому виразі, що й визначає особливості особистого страхування.

На відміну від страхування майна особисте страхування не забезпечуєвідшкодування матеріальних збитків, а дозволяє одержати грошову допомогузастрахованим громадянам або їхнім сім'ям.

Така допомога надається в разі смерті застрахованого члена сім'ї чивтрати ним здоров'я або працездатності. Специфічною формою особистогострахування є страхування на дожіття, змістом якого є нагромадженнявизначеної страхової суми до кінця дії договору страхування. Такестрахування сприяє зміцненню матеріального добробуту населення, даєможливість створювати грошові джерела для додаткового страхового захистувже досягнутого рівня життя.

Враховуючи специфіку об'єктів особистого страхування, інакше слідоцінювати таку характерну ознаку страхування, як надзвічайність виникненняпевних подій. Зрозуміло, не можна передбачити настання таких подій, якнещасний випадок, смерть, втрату працездатності, які мають надзвичайнийхарактер. Але факт дожіття застрахованого до певної дати залежно від йоговіку, стану здоров'я, способу життя тощо можна прогнозувати з певною міроюстрахового ризику.

Необхідність особистого страхування зумовлена ризиковий характеромпроцесу відтворення робочої сили в умовах зростаючої насиченостівиробництва складними техніко-технологічними системами, в умовах погіршеннядовкілля. Все актуальнішою в розвинутих країнах, та й в Україні, стаєпроблема матеріального забезпечення людей похилого віку, питома вага котриху загальній чисельності населення неухильно зростає.

Таким чином, об'єктивно посилюється потреба у відшкодуванні втрат удоходах людей у зв'язку з наслідками страхових випадків, тобто йдеться простраховий ризик і захист власності та матеріального благополуччя громадян.

Ця потреба викликає необхідність суспільного страхового захисту іматеріалізується в суспільних фондах споживання. В складі їх усе значнішучастку, особливо в країнах з розвинутими ринковими відносинами, складаютьфонди соціального страхування і пенсійні фонди, які становлять змістсоціального страхування.

Зазначимо, що держава не бере на себе повністю задоволеннявідповідних соціальних потреб людей лише за рахунок суспільних фондівспоживання. Тому необхідне доповнення суспільного страхового захисту певноючасткою грошових доходів самих трудящих: або за рахунок сімейнихзаощаджень, або за допомогою особистого страхування як колективної формистрахового захисту.

Можна вважати: особисте страхування спрямовано на доповнення соціальногострахування. Між ними як формами прояву економічної категорії страхування євзаємозв'язок.

Виконуючи аналогічне суспільне призначення, соціальне й особистестрахування мають певні особливості страхового захисту населення. Пенсії таінші виплати, пільги із соціального страхування й пенсійного забезпеченняспрямовані насамперед на те, щоб задовольняти мінімально можливий рівеньсоціальних потреб населення. Соціальне страхування проводиться вобов'язковому порядку і регламентується Постановою Кабінету Міністрів
України від 2 червня 1993 року № 398 "Питання соціального страхування".
Особисте страхування вважається добровільним. Разом з тим, прийнятапостанова правління Фонду соціального страхування України від 16 березня
1994 р. № 25 "Про затвердження порядку та умов добровільного соціальногострахування громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованоюна особистій власності та виключно їхній праці, і адвокатів "додобровільного відносить й деякі види соціального страхування.

Взаємозв'язок соціального й особистого страхування зумовлює певніособливості в управлінні страховими операціями, що викликається різнимисферами перерозподілу страхових платежів. Соціальне страхування й пенсійнезабезпечення беруть участь у перерозподілі фінансових ресурсів підприємствта організацій і відповідно управляються спеціалізованими державнимиорганами.

Особисте страхування пов'язано з перерозподілом індивідуальних грошовихдоходів і проводиться в сучасних умовах як державними, так і недержавнимистраховими організаціями. Обслуговування застрахованих проводиться замісцем їхньої роботи чи проживання.

3. Задача: Страхова організація уклала із перестраховиків договірексцедентного перестрахування. Загальна сума прийнятих страховиком ризиківстановить 2870 грн. од., що мають оцінку 480, 560, 980, 350 та 500 грн. од.
Ексцедент страховика визначений в сумі 520 грн. од. Визначити частку участіперестраховиків у цілому й окремо по ризиках. Зробити висновок.

Перестрахування - це система відносин, згідно з якою страховик,приймаючи на страхування ризики, з врахуванням своїх фінансових можливостейчастину відповідальності передає на погоджених умовах іншим страховиморганізаціям. Цим переслідується мета створення якомога збалансованішогопортфеля страхування, забезпечення фінансової стійкості й рентабельностістрахових організацій.

В основі перестрахування лежить договір, за яким одна сторона --цедент передає повністю або частково страховий ризик (групу страховихризиків певного виду) іншій стороні - перестрахування. Цей, у свою чергу,бере зобов'язання відшкодувати цедента відповідну частину виплаченогострахового відшкодування.

Таким чином, у договорі перестрахування діють дві сторони: страховетовариство, яке приймає ризик на свою відповідальність як Перестраховик, істрахове товариство, що передає ризик (перестрахувальна ризик).
Сама операція, пов'язана з передачею ризику, називається цедіруваннямризику, або перестрахувальна цесією. В цьому зв'язку страховика, котрийпередає ризик, називають цедентом, а перестраховиків, який його приймає, --цесіонарієм.

Можлива й передача ризику, прийнятого даним перестраховиків відцедента, повністю або частково іншому страховому товариству. Наступнапередача перестрахувального ризику називається ретроцесією, а страховакомпанія, яка передає ризик у перестрахування третьому учаснику, --ретроцедентом. У свою чергу, страхове товариство, що приймаєретроцедіруваній ризик, - ретроцесіонарієм.

Договір перестрахування має декілька специфічних ознак, що випливаютьз особливостей угоди перестрахування. Однією з них є принцип відшкодування,згідно з яким перестрахувальнік зобов'язаний виплатити цедентавідшкодування пропорційно частці участі, але лише в тому разі, якщо цедентвиплатив належне відшкодування застрахованому.

Принцип доброї волі виражається в тому, що страхувальник зобов'язанийповідомляти страховику до укладання договору страхування і на протязівсього строку його дії про всі суттєві обставини ризику, які стосуютьсяоб'єктів страхування, а також ступеня загрози цим об'єктам з боку стихійнихлих.

Аналогічні обставини випливають з операцій перестрахування. Цедентзобов'язаний надати перестраховиків повну й достовірну інформацію процедіруваній ризик. Ця обставина має особливе значення для підтриманнядовгострокового співробітництва перестраховиків з цедентом.

Елементами договору перестрахування є ризик, страховий платіж,страхове відшкодування тощо.

Об'єктом перестрахувальна операцій є майнова ситуація в даномустраховому товаристві, котре виступає в ролі цедента. Перестраховик не маєніяких прав чи обов'язків, що випливають з укладених цедентом договорівстрахування. Разом з тим, застрахований не має нічого спільного зопераціями перестрахування, підписаними цедентом щодо передачі ризиків.
Страховик не зобов'язаний повідомляти страхувальника про свій намірпередати взяті ризики повністю або частково в перестрахування.

Основною функцією перестрахування є вторинний розподіл ризику,завдяки чому відбувається кількісне й якісне вирівнювання портфеля.

Укладаючи договір ексцедентного перестрахування партнери визначаютьрозмір максимальної власної участі страховика в покритті деяких групризику. Для цього аналізують статистичні дані й роблять актуарнірозрахунки. Максимум власної участі страховика і називається ексцедентом.

Перевищення страхових сум за встановлений рівень (ліміт) власноїучасті страховика в покритті ризику передається в перестрахування одномуабо декільком перестраховиками. Таке перевищення страхових сум ризику,переданих у перестрахування, називається надбанням ексцедента.

Договір ексцедентного перестрахування визначає максимальний рівень укожній групі ризиків, які Перестраховик зобов'язаний прийняти для покриття.
Максимум участі перестраховиків у покритті ризику називається кратністювласної участі цедента.

При укладанні договору ексцедентного перестрахування вилучаються будь-якіризики, страхова сума яких менша або дорівнює встановленому для даногопортфеля обсягу власної участі страховика. І навпаки, ризики, страхова сумаяких перевищує власну участь страховика, вважаються перестрахуванні.
Відсоток перестрахування буде тим більший, чим вища страхова сума дляданого ризику.

Таким чином частка участі перестраховиків у цілому й окремо поризиках складає: (2870 - 520)/2870 х 100% = 81,9%;
(2870 - 480)/2870 х 100% = 83,3%;
(2870 - 560)/2870 х 100% = 80,5%;
(2870 - 980)/2870 х 100% = 65,85%;
(2870 - 350)/2870 х 100% = 87,8%;
(2870 - 500)/2870 х 100% = 82,6%.

Література:

1. Рейтман Л.И. «Страхова справа» 1982 р.., 142 с. ;
2. Осадець «Страхування»;
3. Александров «Комерческое страхування»;
4. Александрова «Страхування»;
5. Ефимов «Деловая практика страхового брокера»;
6. Базідевіч В.Д., Базідевіч К.С. «Страхова справа» - К.: Товариство
"Знання", КОО, 1997.-216 с. ;
7. Заруба О.Д. «Страхова справа»: підручник - К.: Товариство "Знання",
КОО, 1998. - 321 с.