Горять, як жар, слова
Іль вичахати, мов каміння, -
Залежить від того,
Чим наділив їх ти,
Якими до них у свій час
Прнітронулся руками
І скільки віддав їм
Душевної теплоти.
Н. Риленков
Сьогодні надзвичайно актуально все, що пов'язане з поняттям
"культура" - дуже багатозначним поняттям і ємним.
Культура - це сукупність матеріальних і духовних цінностей,
створених людським суспільством і характеризують певний
рівень розвитку суспільства.
Сьогодні гуманізація і демократизація заявлені як основні прин-
ципи системи освіти. Саме освіта розглядається як
засіб безпечного і комфортного існування особистості в сучас-
менном світі, як спосіб саморозвитку особистості. У цих умовах про-
виходить зміна пріоритетів в освіті, стає можливим усі-
ня його культуро-утворюючої ролі, з'являється новий ідеал людини
утвореного у вигляді "людини культури", "людини облагородженої
образу ", що володіє розумової, етичної, естетичної, общес-
ничих-духовної культурністю.
Засобом і умовою досягнення цього ідеалу, самою метою обра-
тання стає комунікативна культура особистості, що включає
в себе як складові частини емоційну і мовну, інформаційну
і логічну культуру.
У документах з реформи середньої школи (1984 рік) було записано:
"Вільне володіння російською мовою повинно стати нормою для моло-
діжі, які закінчують середні навчальні заклади. "
Ці установки збережені і в останніх документах по перебудові
народної освіти.
Чому ж так нестримно падає престиж освіченості? Чому
так лякає ущербні духовні потреби і запити наших вчорашніх
і сьогоднішніх учнів?
Що допоможе зупинити катастрофічно гаснучого інтерес до
знань, книжок? Як зупинити девальвацію національної дост-
яния - рідної мови, відродити традиції шанобливого ставлення до
речі, чистоти, багатства мови? Всі названі вище питання пов'язані
з проблемою духовного стану суспільства, з мовною культурою його
членів, культурою їх спілкування.
Сталося так, що живучи в словах і словами, а не реальністю,
привчаючись до смислової однозначності, люди втрачали здатність
розуміти різні значення слів, бачити ступінь їх відповідності дей-
ствітельності.Любопитно, що вміння співвіднести слово з дійсними-
ністю академік І. П. Павлов розглядав як найважливіша властивість розуму.
Спостерігаючи те, що переживала Росія, він у 1918 році говорив у своїй
публічної лекції: "Російська думка ... не йде за куліси слова, не
любить дивитися на справжню дійсність. Ми займаємося кол-
лекціонірованіем слів, а не вивченням життя ". (І. П. Павлов" Про рус-
ському думці "" Літературна газета ". 1981 рік, N30).
Руйнована традиція оцінного ставлення до мови, що складається
(на сприятливій грунті низької культури) фетишизація слова прива-
дили до нездатності передбачити наслідки впровадження воєнізувати-
ної лексики (озброювати, боротися, формувати, виковували) у про-
свещенческіе проблеми.
Входячи в педагогічну свідомість, ця лексика зумовлювала
підпорядкування освітньо-виховної діяльності казармовим
законами, зумовлювала командно-директивні форми взаємодії,
жорстко регламентовані моделі відносин.
Все це дегуманізувати систему освіти, не залишало місця
для здійснення найважливішої його функції - к у л ь т у р о о б р а -
з у ю щ є ю, спрямованої на розвиток і вдосконалення культури
особистості і суспільства в цілому.
За результатами проведеного анкетування учнів різних віз-
растний груп є підстави вважати, що розвиває потенціал
школи в плані формування культури мови і культури спілкування реалі-
зуется слабо, непослідовно і не цілеспрямовано. Культура мови
і культура спілкування, будучи умовами і засобами розвитку уча-
трудящих, формування їхньої індивідуальної культури, повинні розглядатися-
ватися як мета, результат гуманізації та гуманітаризації системи
освіти.
Досягнення цієї мети можливо при наявності професійно-ком-
мунікатівной компетентності вчителя.
В даний час починає усвідомлюватися найтісніший залежність
між економікою, вихованням, ставленням до праці та культурою чоло-
століття. Актуальна проблема сьогодні - н р а в с т в е н и й
о б л і к, к у л ь т у р а л і ч н о с т і, тому що у вирішенні
економічних, загальносоціальних і культурних питань важливі зусилля
не тільки колективу, але й кожної людини.
Підвищений інтерес до моральної проблематики
викликаний також усвідомленням досить низької культури у сфері спілкування.
Спілкування - складний процес, який передбачає прагнення до істини.
Спілкування - складний процес, який передбачає уміння чути і слу-
шать іншої людини.
Спілкування - складний процес, що передбачає повагу до особистості
співрозмовника, з яким ведеться діалог.
Істинно людське спілкування будується на повазі гідності
іншої людини, дотриманні виробленого людством норм
моральності.
У широкому плані в поняття культури поведінки входять всі аспекти
внутрішньої і зовнішньої культури людини: етикет, культура побуту, ор-
ганізації особистого часу, гігієна, естетичні смаки у виборі
предметів споживання, культура праці.
Особливу увагу слід звернути на культуру мовлення: вміння гово-/>
верки істинність або хибність своїх думок, уявлень.
Мова - найбільш змістовне, ємне і виразітельноле засіб
спілкування.
В и с о к а я р е ч е в а я к у л ь т у р а п р е д п о л а-
г а е т в и с о к у ю к у л ь т у р у м и ш л е н і я, бо
незрілі думки не можна виразити в ясній доступній формі.
Культура мови - це складова частина загальної культури людини,
уміння точно, виразно передати свої думки.
Мова відображає стан моральності в суспільстві. Просторіччя
і жаргон виділяють лінь мислення, хоча, на перший погляд, допомагають
спілкуванню, спрощуючи цей процес. Неправильна, пересипана жаргон-
нимі виразами мова свідчить про поганий вихованні людини.
У зв'язку з цим представляються актуальними думки К. Паустовського про
те, що стосовно кожної людини до своєї мови можна вдосконалення-
шенно точно судити не тільки про його культурний рівень, а й про його
г р а ж д а н с ь к о й цінності. Справжня любов до своєї країни
немислима без любові до своєї мови. Людина, байдужий до рідного
мови, - дикун. Він шкідливий за самою своєю суттю, тому що його
байдужість до мови пояснюється цілковитою байдужістю до минулого,
теперішнього і майбутнього свого народу.
Мова не тільки чуйний показник інтелектуального, нравствен-
ного розвитку людини, його загальної культури, а й кращий сприймали
татель.
Чітке висловлення своєї думки, точний підбір слів, багатство мови
формують мислення людини і його професійні навички в усіх
галузях людської діяльності.
Академік Д. С. Лихачов слушно зауважує, що "неохайність в
одязі - це неповага до оточуючих вас людям і до самого себе.
Справа не в тому, щоб бути одягненим чепурних. У франтівський одязі
Тобто, може бути, перебільшене уявлення про власну еле-
гантності, і здебільшого дженджик стоїть на межі смішного. Треба
бути одягненим чисто і охайно, в тому стилі, який найбільше вам
йде, і в залежності від віку. Мова в ще більшій мірі, ніж
одяг, свідчить про смак людини, про його ставлення до навко-
лишнього світу, до себе. "
Наша мова - це найважливіша частина нашого спільного поведінки і жиз-
ні. І по тому, як людина говорить, ми відразу і легко можемо судити
про те, з ким ми маємо справу: ми можемо визначити ступінь интелл-
гентності людини, ступінь його психологічної врівноваженості,
ступінь його можливої закомплексованості.
Наша мова - найважливіша частина не тільки нашого плведенія, а й на-
шей душі, розуму, нашої з п о з о б н о с т і н е п о д д а в а т ь-
с я впливів середовища.
Все, про що б ми не говорили, все і завжди з а в и с и т о т />
ч у в с т в у е т. У е т о м в с е д е л о.
Н. М. Карамзін говорив: "... Мова і словесність суть ... головні
с п о с о б и народної освіти; багатство мови є багатий-
сть думок, ... він служить першим училищем для юної душі, непомітний-
але, але тим сильніше впечатлевая в ній поняття, на яких грунтуються
самі глибокодумні науки ... "
В мовознавстві початку XX століття поділяли поняття "мова" та "мова",
відокремили соціальне від індивідуального, історично розвивається
систему мови і особливу діяльність людини.
Мова як соціальне явище розглядається як знаковий меха-
нізм спілкування, система дискретних знаків, що служать для спілкування і
здатних виразити всю сукупність уявлень людини про світ.
Мова - це складна система значень і відносин, приписів
і оцінок, етики та естетики, віри і переконань, концепції часу і
простору.
Розмежування мови і мови необхідно враховувати при обговоренні
ролі (вживання, призначення, використання) мови в челове-
зації суспільстві, у становленні особистості, освіті її.
Вважаючи суттєвою роль мови для вираження почуттів, емоцій,
для впливу на особистість і формування її, до цих двох функціонально-
ям (тобто комунікативна функція - функція спілкування, і когні-
тивна - пізнавальна) додають третє: одні вчені - е м о-
ц і о н а л ь н у ю (функцію впливу), інші - д и р е к-
т и в н у ю (функцію формування особистості). Ці три функції
мови (спілкування, пізнання і впливу), що називаються базовими,
взаємодіють у різних актах мовлення, в різних текстах, проявляючись
в них в різному ступені.
Представники герменевтики (мистецтва тлумачення текстів), рас-
сматрівая мову як засіб існування людини, вважаючи, що люди
живуть словами і в словах, особливу увагу звертають на спонукальну
та оціночну функції мови. З цих позицій, емоційне, етичне,
естетичний вплив слова, його потенційна переконуються сила,
навіювання і оцінка, спонукання і управління виявляють свою пріо-
ритетні значущість для діяльності людини в управлінні та комерційних />
політичної і т. д.
Основні функції мови усвідомлюються його носіями на інтуітів-
ному рівні. Мовний досвід, мовна практика дають знання про мову,
правила його використання, закони його функціонування в мові.
Уявлення про роль мови в житті людей, його функції достатньо
точно образно і несподівано відображено у відомій притчі про давньо-
грецькому байкаря Езопа (VI століття до нашої ери).
Одного разу філософ Ксанфа, рабом якого був Езоп, запросив гостей
і попросив Езопа приготувати обід: у перший день найгірший, під
другий день - найкращий.
У перший день на першому, другому і третьому Езоп приготував мову.
- Чому ти подаєш одні мови? - Запитали Езопа.
- Мені наказали приготувати найгірший обід, а що може бути
гірше мови? Тільки тому, що є мова, ми засмучує один одного,
лаявся, брешемо, обманюємо, хитрим, сваримося. Мова робить людей
ворогами, руйнує міста, навіть цілі держави. Він вносить у наше
життя горе і зло. Чи може бути щось гірше мови?
У другий день Езоп знову подав мови. Господар та гості дивувалися.
- Мені веліли приготувати найкращий обід, - пояснив Езоп, - а
що для філософа може бути краще мови! За допомогою мови вивчаються
науки і виходять знання, за допомогою нього ми пояснювали одне з
одним, вирішуємо різні питання, просимо, вітаємо, миримося,
даємо, отримуємо, виконуємо прохання, надихаємо один одного. При по-
мощі мови будуються міста, розвивається культура. Думаю, що ні
нічого кращого мови.
Всі базові функції мови: спілкування, пізнання і вплив -
знайшли відображення в цій яскравою притчі. Парадоксальність протидії
поставлення, обігравання омонімічності підсилюють її впливу,
переконуючи у тому, що немає мови поганого або хорошого, що немає взагалі
у людини "нічого кращого мови". Інакше кажучи, мова завжди гарний,
поганий може бути мова або носій мови, що створює з гарного
мови погану мова.
Будь-яка мова, акумулюючи досвід народного життя у всій її повноті і
розмаїтті, є і дійсним його свідомістю. Кожне нове
покоління, кожен представник конкретного етносу, освоюючи мову,
долучається через нього до колективного досвіду, колективного знання
про навколишню дійсність, загальноприйнятим нормам поведінки,
відкидати чи прийнятих народом оцінками, соціальних цінностей.
З цього випливає, що мова не може не впливати на досвід конкретного
індивіда, його поведінку, культуру. Під явним чи неявним впливів-
наслідком літературної мови, його установлень, традицій знаходяться
всі сфери життєдіяльності людини, і її успішність в чималому
мірою залежить від того, в якій мовному середовищі проходить життя че-
людиною, як він він опанував рідну мову.
Неусвідомлена потреба особистості в грамотності, нав'язуваної
зверху, демократізіруя мовна поведінка, стала основою мовної
вседозволеності, призвела до того, що сучасна мовна життя
суспільства відзначена рисами мовних втрати ціннісних орієнтирів.
Мовна здатність особистості розглядається в психолінгвістиці
як механізм, що забезпечує мовну діяльність. Р е ч е в а я
д е я т е л ь н о с т ь, пов'язана з використанням мови, одна з
найважливіших в житті людини - істоти мислячого, думає, позна-
ющего, спілкується, що думають, що пояснює, що сперечалися, переконуючи-
ющего. Обговорення ролі мови у становленні (формуванні, самообра-
тання) особи неможливе без оперування поняттями "мовна
особистість "," мовна здатність "," мовна свідомість "," мовне
мислення ". Має сенс скористатися також методом, який можна
назвати комунікативно-орієнтованим читанням. Він дасть можливість
при читанні художніх творів виокремлювати фрагменти тексту,
що представляють собою комунікативні ситуації, які розглядали
ються у теорії мовних актів у взаємозв'язку певних компонентів:
говорить, що слухає, висловлювання, комунікативні засоби,
обставини, мета, прогнозований результат мовного акту.
Комунікативно-орієнтоване читання дає також можливість
звертати увагу на авторські коментарі мови, що містять харак-
теристик конкретних ситуацій спілкування. Воно допоможе побачити авторс-
кую оцінку мовної особистості в реальних проявах її мовної
ерудиції, мовної здібності, психічного стану в момент
мовленнєвої діяльності, що відображає її мовну свідомість. Е з л і
о с н о в н и м п р и з н а к о м л и ч н о с т и, е е п с і -
і х к и я в л я е т с я с о з н а н н я, т о г л а в н и м
п р і з н а к о м я з и к о в о й л и ч н о с т и я в л я є-
с я н а л і ч і е я з и к о в о р о с о з н а н і я, і я з и-
к о в о г о с а м о с о з н а н і я.
Про розвиток мовної свідомості. Свідомість іноді визначають як
знання, яке за допомогою різних знакових систем (у тому числі
мови, також являє собою знакову систему) може бути
передано, щоб стати надбанням інших членів суспільства. Усвідомити -
це значить придбати потенційну можливість повідомити, передати
своє знання іншому. Подання ці швидше за побутові, ніж наукові,
проте вони допомагають перейти до наукового визначення поняття "мовно-
ше свідомість ".
Термін цей неоднозначний, в "Словнику лінгвістичних термінів"
О. С. Ахманова дається таке визначення: "Свідомість мовне ... Осо-
сті культури і суспільного життя даного людського кол-
тиву, що визначили його психічний своєрідність і відбилися в
специфічних рисах цієї мови ... "Визначення виходить з
уявлення про мову як сховище культури етносу, словнику як
вмістилище знань про світ і т. п. Згадаймо ще раз, що саме в
мовою відображений весь пізнавальний досвід народу, його морально-ці-
етичні, соціально-естетичні, художні та виховні
ідеал??. Мова зберігає історію руху народу по шляху цивілізації, він
відображає характер народу, його симпатії та антипатії, зв'язки з сусід-
ними народами. Мова ввібрав в себе всі тонкощі оціночного відносини
до дійсності, її сприйняття і відображення. Саме цей аспект
мовної свідомості фіксується в широко відомому вислові
К. Д. Ушинського про те, що природа країни, її історія, відбиваючись в
душі людини, виражаються в слові. Люди зникали, але слова, ство-
ваемие ними, що увійшли до скарбниці - рідна мова, залишилися без-
смертними. Поетові П. А. Вяземському належать рядки, які
образно і влучно формулюють сказане:
Мова є сповідь народу,
У ньому чується його природа,
Його душа і побут рідний ...
Для використання терміна "мовна свідомість" в особистісному
аспекті вивчення мови прийнятно вузьке (суб'єкт - спрямоване)
значення терміна, звернене до суб'єкта мовлення. У такому разі го-
ворят про мовне свідомості як сукупності знань і уявлень
про мову, правила і закономірності функціонування його структур-
них елементів. Співвіднесення терміна "мовна свідомість", вживаючи-
емого у вузькому розумінні, з його вживанням у широкому розумінні,
близькому за значенням ряду інших термінів, таких, як "народне
свідомість "," мовне уявлення "," чуття мови народом "," язи-
ковая картина світу "," стратегія і тактика мовної поведінки ",
"мовне чуття", "мовна компетенція", "відчуття мови" і т. п.,
призводить до предметно-понятійним зсувів. Так, наприклад, термін
"відчуття мови", що входить в цей ряд, в понятійному плані зближує-
ся з вузьким, суб'єкт-спрямованим значенням терміну "мовна з-
знання ", тому що визначається як кінцевий результат мовної
практики, представляючи собою в реальності точні знання, що стали
підсвідомими. Оперуючи поняттям "мовна свідомість", слід
пам'ятати, що за ним часто стоять досить віддалені один від одного
га реалії, тому не випадково складу терміна іноді розширюється,
набуваючи при цьому предметно-понятійну точність, і говорять про
мовному свідомості особистості. У цьому випадку мають на увазі "ті особ-
ності мовної поведінки індивідуума, які визначаються кому-
нікатівной ситуацією, його мовним і культурним статусом, соціаль-
ною належністю, статтю, віком, психічним типом, світогляду
зором, особливостями біографії та й іншими константними і пере-
меннимі параметрами особистості. "(Никитина С. Е. Мовна свідомість
і самосвідомість особистості в народній культурі// Мова й особистість. -
М., 1989.-с.34). Не можна не помітити, що ці параметри і в цілому
все мовна поведінка особистості залежать від її комунікативних розумі-
ний. У першу чергу від мовних комунікативних умінь, розглянути-
тривала як таке практичне володіння мовними засобами,
що дозволяє організувати мовне висловлювання, оптимально
вирішальне комунікативну задачу. Зізнається, що вибір мовних
коштів, сам процес розуміння висловлювань забезпечуються як
несвідомими механізмами, так і усвідомленими діями.
Оскільки особистість усвідомлює лише невелику частину свого мовного
поведінки, уже згадане вище твердження М. М. Карамзіна про те,
що мова та словесність - головні способи освіти і училище
для юної душі, знаходить конкретне дидактичне наповнення. Дей-
ствітельно, словесність, художня література безмежно
розширюють можливості для усвідомлення мовної поведінки, форми-
вання мовної свідомості особистості, самого її становлення (обра-
тання).
Використовуючи метод комунікативно-орієнтованого читання, можна
познайомитися з індивідуальними особливостями мовної поведінки,
формування (у процесі взаємодії, обговорення) мовного
свідомості Альоші Пешкова. Дослідження авторських коментарів мови
в автобіографічній трилогії М. Горького "Дитинство", "В людях",
"Мої університети" дає можливість побачити зв'язок мовних кому-
нікатівних умінь з деякими соціальними і моральними усло-
віямі формування мовної особистості.
Актуальність вивчення мовних комунікативних умінь, їх ролі
для вирішення комунікативних завдань у різних ситуаціях спілкування без-
спірна хоча б тому, що проблеми спілкування, що розробляються
психологами та соціологами, до цих пір ще не стали предметом при-
сталевого і результативного уваги педагогів і лінгвістів. Як
показують спостереження за шкільною дійсністю, вивчення на-
учно-методичної літератури, уявлення педагогів про способи,
якими мова може стимулювати розвиток особистості, вельми поверх-
ностни. Адже ще Гегель звертав увагу на дослідження ролі
мови в становленні свідомості, в розвитку психіки людини. Сегод-
ня достатньо емпіричних даних для твердження про те, що ін-
теллект і емоції, воля і сприйняття, пам'ять, уяву і т.д.
виникають і існують завдяки мові. Лінгвісти, осмислюючи
роль мови у навчально-виховному процесі, в комунікативно-пе-
дагогіческой діяльності людини і недоліки в цій діяч-
ності, стверджують: "... Головне полягає в майже повальне не-
умінні наших шкільних вчителів і вузівських викладачів володіти
навчальної, педагогічної промовою. А це один з основних компонентів
педагогічної майстерності! У результаті у нас досить часто
учні (особливо школярі) відчувають відразу до заня-
тіям ". Не викликає сумнівів, що займаються педагогічної діяль-
ності важливо знати і володіти способами впливу мови на
научіння людини, тому що саме мова "надає кардинальне
вплив на наше научіння та навчання ", як справедливо вважає
відомий американський психолог Е. Стоунс.
Показово, що психологи, обговорюючи проблему комунікативних
умінь і називаючи серед них вміння розуміти іншу людину, розумі-
ня вступати в контакт, вести бесіду, самовиражатися, як самост-
ності вміння виділяють мовні способи спілкування. Цей термін
використовує, наприклад, С. Б. Елканов, даючи підставу припустити,
що за цим стоїть необхідність розмежування вербальних і Невер-
бальних засобів спілкування, спроба звернути увагу на те, що
обсяг поняття "комунікативні вміння" включає в себе общекомму-
нікатівние вміння поряд з мовними комунікативними уміннями.
Спілкування і розвиток особистості. Різні види громадської діяль-
ності людини обслуговуються різними функціональними різновид-
ності мови, самої ж поширеною формою соціально-мовного
впливу є д і а л о г: "У діалозі видніше і найчутніший
форми виразності, експресії - інтонаційної і моторної, ко-
торие утворюють соціальний фонд для розкриття характерів, тобто
індивідуальних образів осіб у сфері їх психічних переживань,
у сфері їх навичок і схильностей, з суспільної поведінки на
тлі соціально-мовної характерології ", - пише академік В.В.Ві-
ноград. Однак там, де види культурно-громадського мовного
спілкування витончені та складні, найбільш доречною формою спілкування, як
вважає В. В. Виноградов, виявляється м о н о л о г.
Мовне спілкування у всіх його формах, видах, жанрах, типах позво-
ляєт людині одержувати в готовому вигляді соціальний досвід, осмислений
і систематизований попередніми поколіннями. Спілкування як лю-
бая діяльність людини має ряд спонукальних мотивів. Серед
них - пізнання навколишнього світу, пізнання самого себе і як ре-
зультат пізнання - коректування своєї поведінки. Мовленнєва
діяльність героїв літературних творів, представлена
майстрами слова зі своїми коментарями, дає зразки мовного
поведінки носіїв мови різних вікових та соціальних груп,
здатна служити збагаченню мовної практики читачів, здійснений-
наленню їх мовних комунікативних умінь. Автобіографічна
трилогія Горького в цьому сенсі є особливо цінною як
твір письменника-реаліста, глибокого й тонкого психолога,
створив достовірну картину формування та становлення лічнос-
ти Альоші - "Максимович" - Пєшкова.
Альоша Пєшков - дитина, жадібно всмоктуючий навколишніх, намагається-
ющійся зрозуміти, хто є хто в цьому незнайомому світі, запитують,
з'ясовує, що пізнає. Спілкування здійснюється у стихії побутового
взаємодії, у сімейному середовищі, переважають діалоги з бабусею
і дідусем, їх монологи, звернені до нього. Чітко видно, що
бабуся, через монолог переконує і вселяє, рідше - оповідання
них і ліричний, формує емоційну сферу дитини, раз-
вива його почуття, а дід, якому більше властивий монолог
драматичний і ліричний, рідше - розповідний, будить думку,
організовує сферу раціональну, інтелектуальну.
Спілкування з бабусею радісно, воно вселяє оптимізм, дає Відчуваючи-
ня повноти життя. Каже вона зовсім не схоже на інших,
"точно співає", казки каже тихо, таємничо, її слова ллються
мірно, вони "соковиті, вагомі, пам'ятні". "Не вірити бабусі не можна -
вона говорить так просто, переконливо ", - відзначає оповідач. Ре-
чевие комунікативні вміння, що реалізуються у всіх видах спілкування
з бабусею, забезпечують багатий, різноманітний ритмічний рису-
нок мови, точний вибір слів, що мають таку виразною силою,
що вони залишаються в пам'яті на все життя, стають основою мовно-
вого чуття, фактом мовної свідомості.
Почуття справедливості, співчуття, які прокинулися в дитині,
турбують його, народжують обурення покорою, яка бачиться
Олексі у бабусиному поведінці, і тоді йому хочеться, щоб бабуся
сказала "якесь сильне слово, щось крикнула". Але крик в об-
щении - прийом заборонений. Він або показник безпорадності, або
крайня форма впливу на співрозмовника, допустима, коли нару-
Шена справедливість, в іншому випадку - він сам надзвичайно
несправедливий і може викликати ефект, зворотний очікуваному, як це
відбувається в різкій, галасливої формі спілкування матері з Олексою.
Не вміючи бачити світ очима дитини, забувши в своїх печалях,
тривоги і нещастя, мати Олексія, сердячись і дратуючись, говорить
спочатку тихо й суворо, потім кричить. І крик цей викликає у маль-
чика тільки біль і гіркота, здивування і страждання: "Я підійшов,
запитавши її: "Навіщо ти кричиш на мене?" Це ж подив такою
формою спілкування, якою є крик, лайка, виявляє глибоко
запалий в душу Альоші-підлітка кочегар Яків (повість "В людях").
Вся безпорадність крику, вся його безглуздість як форми емоції-
онального впливу укладена в наївно-простодушно і жітейські-
мудрого зауваженні Якова, адресованому кухареві Івану Івановичу.
"Чого ти лаєшся? - Дивується Яків ... - Ти - не лайся, я ж
з цього краще ніяк не стану ". формується світогляд, куль-
туру почуттів стають фактом мовної свідомості, самосвідомості
особистості.
Сила впливу слова, як виявляється, не залежить прямо
від сили його звучання. Дієвість і результативність слова
визначаються доцільністю, що передбачає облік говорить
умов і місця спілкування, адресат. Мовні комунікативні уміння,
забезпечують доцільний, комунікативно-мотивовану ви-
бор слів, співвіднесені, як показує аналіз, з життєвою позицією,
взаємозв'язані з формою поведінки. У мовному поведінці матері, у її
комунікативних уміннях відбивається особливе становище в родині і не-
повторюваності цієї гордої трагічної натури. "Вона вміла говорити
короткі слова, як-то так, точно відштовхувала ними людей від себе, від-
брасивала їх, і вони принижували ", - зауважує автор. Сила слова в
спілкуванні так велика, що воно здатне не просто відштовхувати людей,
але викликати реальні фізичні страждання. Один з героїв повісті
"В людях" розповідає Пешкова-підлітка: "Я, малий, навіть з про-
фессорамі бесіди водив. Одного попа до того заганяв словесним-то
бичем, що в нього ажно кров носом пішла ". Словесні іздеватель-
ства над людиною письменник вважає жорстокістю і ставить в один
ряд з кров'ю, побоями. Загострене ставлення до слова, до його віз-
дії на людину, уміння чути слово, користуватися ним,
сприймати всі його відтінки - складові компоненти оціночного
ставлення до слова, складові мовних комунікативних умінь, фор-
міруемих в дитинстві в найближчому сімейному оточенні.
На відміну від бабусі, дід спочатку лякає Альошу-дитини, стра-
шитий своєю незрозумілістю, спілкування з ним тривожить, але воно і обога-
приватна власність посправжньому розкріпачує. Серцем Альоша довго не приймає діда, судить його слова і
вчинки, вбачаючи в них такий тоненький нісенітність, жалюгідну безглуздя: "Мені
здавалося, що дід злий: він з усіма говорить глузливо, прикро,
підбиваючи і намагаючись розсердити всякого ". Драматичні моноліт-
ги діда повні жестів, міміки, мовне оформлення, утримання в
них - як би не головне. Він казав "довго, затято, подвізгівая
і протоптав ногою "," тупнув ногою і закричав люто "," кинув
блюдечко в голову їй, кинув і заверещав ... "- Так коментує
оповідач мовна поведінка діда. Такі елементи його комунікацій
тивних умінь, які є відображенням його складного морального
вигляду, особливостей його мовної особистості. Іноді дід виголошував
слова, які, так само як і бабусь, залишалися в душі хлопчика
на все життя: "Привалившись до мене сухим складним тілом, він став
розповідати про дитячі своїх днями словами міцними і важкими,
складаючи їх одне до одного легко і вправно ". Слова ці йдуть від люб-
ви, від серця, від життєвого досвіду; легкість їх складання знаходить-
ся як би в суперечності з їх вагомістю, фортецею. Мовні ком-
мунікатівние вміння реалізуються тут у вільному виборі слів,
простому і просто їх складанні; ці вміння підкріплені з-
соціальне-психологічними комунікативними уміннями: вмінням вести
бесіду, чуйно вловлюючи настрій співрозмовника, умінням розуміти
співрозмовника, ставити себе на його місце, тобто враховувати умови
спілкування і передбачити його результат, вміло поєднувати вербальні і
невербальні засоби спілкування. Бабуся пояснює онука: "Дідусь-
те, коли хотів, так добре говорив, це вже після, по дурості
став на замок серце-то замикати ". Ідеї гуманізму, оптимізм Проні-
викликають автобіографічну трилогію М. Горького, і додаткове
тому свідчення - це висловлювання, вкладене у вуста неписьменний-
ної жінки, випробуваною на міцність безліччю життєвих негараздів,
не втратила ні доброти, ні щирості, милосердною і мудрою.
Дійсно, для незлобиво душевного співбесіди, д л я
и с к р е н н е г о о т к р и т о г о о б щ е н н я - д л я
п о л н о к р о в н о й ч е л о в е ч е с к о й ж і з н і -
н у ж н о и м е т ь с е н д ц е, н е з а п о р т о е н а
з а м о к. Це моральне правило, що освоюються в дитинстві, ста-
новітся основою загальної та мовної культури письменника.
Моральні цінності, вчинки оточуючих, відносини між
людьми - все вбирає в себе дитина, спостерігаючи за дорослими,
спілкуючись з ними. "У дитинстві я уявляю себе вуликом, куди різні
прості, сірі люди зносили, як бджоли, мед своїх знань і дум про
життя, щедро збагачуючи душу мою, хто чим міг. Часто мед цей бував
брудний і гіркий, але всяке знання все-таки мед ", - підкреслював пі-
сателіт, відводячи спілкуванню з людьми головну роль у розвитку душі, язи-
кового свідомості, інтелекту. Звичайно, знання видобувається ще й з
книг, але тоді воно вимагає перевірки життям, вимагає виявлення його
відповідності реальної дійсності, знань про життя оточуючих
людей. Може бути, тому в начитаного підлітка потреба в собе-
седнікке є особливо гострою. Йому мало тільки переконувати,
йому потрібно ще й самому переконуватися, слухаючи заперечення співрозмовників,
тих, хто думає інакше, ніж він.
Особливий інтерес для вчителя представляє повідомлення знань інтим-
ного властивості, яке відважно і розумно робила в спілкуванні з
онуком бабуся. Письменник так розповідає про це: "Вона заохочувала
нашу дружбу. Хлопчику з дівчинкою дружити - це добра справа!
Тільки балувати не треба ... І найпростішими словами пояснювала нам,
що означає "балувати". Гомінмулу вона красиво, натхненно, і я
добре зрозумів, що не слід чіпати квіти, поки вони не розпустить-
лись, а то не бути від них ні запаху, ні ягід ". Ліричний монолог
як тип спілкування взагалі більше за інших придатний і використовується при
обговоренні гострих, інтимних там.
Підростаючи, Альоша бачить багато бруду життя, людських жнива-
ний, образ. Соціально-економічні умови буття визначаються-
Чи суспільну свідомість і на його основі спілкування оточуючих людей.
Ворожнеча з-за спадщини породжувала злобу, проривається в родині
Каширина у вигляді потворних скандалів, бійок. Бабуся умовляє
ворогуючі сторони, нетерпимі у своїй сліпій ненависті, а з відповідь
їй летить "ідіотська мерзотна російська лайка, сенс якої, має
бути, недоступний розуму і почуття худобу, що вивергають її ", - гово-
рит автор. Мерзенні вчинки не людей - худобу і мерзенні, недостатньо
ные людини слова. Мовні комунікативні вміння зі знаком ми-
НПУ, так як здатність "вибризкують" лайливі слова не може, не
повинна визнаватися умінням, що забезпечує повноцінне спілкування.
П'яні, опущені, не потрібні суспільству люди бурмочуть "погані
слова "." Вона говорила брудні слова, слова п'яною вулиці - було
моторошно чути їх ", - читаємо визнання автора у повісті" В людях ".
Драматичні монологи, в яких реалізуються мовні комунікацій
тивні вміння зі знаком мінус, мають яскраво виражене соціальне
обгрунтування: зламаний, роздавлений людина, тому що в суспільстві,
що живе без правил і законів, де нехтується особистість, не поважаючи-
ся її гідність, ти або хапаєш і тиснеш собі подібних, чи-
бо морально і фізично знищать тебе, і брудні вчинки, чер-
ные слова, думки, що виявляються у спілкуванні значної частини
людського співтовариства, є відображенням недосконалості громадського
пристрою.
Альоша-підліток приходить служити в сім'ю кресляра. Побут міщан-
ської середовища з її дріб'язковими інтересами, бездуховністю, відсутністю
високих ідеалів, цілей - все це відбивається в сірих думках, сірих
словах, в дивній, образливої, що принижує людську дост-
інство мови. "Мені не подобалося, як вони всі кажуть, вихований
на красивому мовою бабусі й діда, я спочатку не розумів з'єднання
непоєднуваних слів ... "- Зауважує оповідач, фіксуючи увагу
на сформованому у дитини естетичному відношенні до мови й мови.
Роз'єднаність людей, що нерозуміння один одного, неминучі в умовах-
ях антагонізму, накладають свій відбиток на їх мовне поведе-
ние, мовна свідомість, деформуючи особистість. Моральні форми
поведінки, загальнокультурний рівень середовища визначають мовне пове-
деніе, обумовлене певним набором комунікативних умінь.
Підліток піднімається до усвідомлення того, що, якщо його господарі
"перестануть судити людей, кричати, знущатися над ними, - вони
розучаться говорити, оніміють, їм не видно буде самих себе ". Це
розуміння зміцнює у ньому віру в себе, в людину, в те, що мо