План.

1. Введення.

2. Проблема екології сьогодні.

3. Екологічна концепція в Україні.

4. Конституційне закріплення охорони навколишнього середовища.

5. Екологічні права громадян України.

6. Висновок.

У наш час захист навколишнього середовища висувається на перший план. Наслідки недостатньої уваги до проблеми можуть бути катастрофічними. Мова йде не тільки про добробут людства, а про його виживання. Особливо тривожно ті, що деградація природного середовища може виявитися незворотною.

Забруднення вод завдає шкоди здоров'ю людини і рибних запасів. Деградація сільськогосподарських угідь призвела до посухи й ерозії грунтів у багатьох районах. Звідси недоїдання, голод, хвороби. Забруднення повітря завдає вусі більш суттєвий збиток здоров'ю людей. Масове знищення лісів негативно позначається на кліматі і скорочує біорізноманіття, генофонд. Серйозною загрозою здоров'ю є виснаження озонового шару, що захищає від шкідливих випромінювань Сонця. До катастрофічних змін у кліматі Землі веде "парниковий ефект", тобто глобальне потеплення в результаті зростаючих викидів вуглекислого газу в атмосферу. Нераціональне використання мінеральних і живих ресурсів веде до їхнього виснаження, що знову ставити проблему виживання людства. Нарешті, аварії на підприємствах, пов'язані із радіоактивними й отруйними речовинами, не говорячи вже про іспит ядерної зброї, заподіюють величезну шкоду здоров'ю людей і природі. Достатньо пригадати про аварію на Чорнобильській АЕС і на американському хімічному заводі в Індії. Великий збиток навколишньому середовищу приносять збройні конфлікти, про що свідчить досвід війн у В'єтнамі, Камбоджі, Перській затоці, у Югославії та ін

На конференції ООН 1992 р. в Ріо-де-Жанейро прозвучав висновок про те, що нинішня ринково-споживче модель, що діє в ряді країн, що стрімко веде до загибелі всього людства. Це модель нестійкого розвитку, що характеризується бездумної розробкою і споживанням природно-енергетичних і сировинних ресурсів біосфери.

З огляду на високу енерго-і ресурсомісткість промислового виробництва в Україні, низький рівень культури виробництва та нехтування екологічним законодавством, необхідно трансформувати всю соціальну і політичну організацію управління і розробити нову екологічну доктрину, концепцію, в інтересах виживання майбутніх поколінь українців.

Необхідність розробки нової екологічної концепції України - ноосферного шляху розвитку - диктується наступними причинами:

До останнього часу в Україні взагалі була відсутня будь-яка державна політика в галузі екології. Такий стан речей стає недопустимим в період переходу до ринкових відносин, коли екологічні та економічні інтереси вступають в особливо гострі протиріччя.

Умови виживання людини диктують перехід його на ноосферної шлях розвитку. Вперше термін "ноосфера" ввів в обіг академік В. І. Вернадський, розуміючи під цим розумно керований розвиток людини, суспільства і природи, перехід всього людства в нову епоху - ноосферу. Фундаментом ноосферного розвитку є розуміння того, що людина є частиною природи і зобов'язаний підкорятися її законам. Перехід до ноосферному розвитку - єдиний шлях порятунку сучасної цивілізації від загибелі.

Існує необхідність приведення норм екологічного права України у відповідність до норм міжнародного права, що передбачає освоєння і сприйняття українською наукою і правом найбільш ефективних міжнародних концепцій та ідей в області охорони навколишнього середовища.

Основні положення нової екологічної концепції України мають стати основою для конструктивної взаємодії органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємців та громадських об'єднань щодо забезпечення комплексного вирішення проблем збалансованого розвитку економіки і поліпшення стану навколишнього середовища. Ці положення повинні стати базою для розробки довгострокової державної політики, що забезпечує стійкий економічний розвиток країни при дотриманні екологічної безпеки суспільства.

Охорона середовища проживання людини, як один з найважливіших напрямків екологічної концепції України, тісно пов'язана з ідеєю створення сприятливих екологічних умов для життєдіяльності, праці та відпочинку людини. Це так само є однією з головних завдань діяльності по охороні навколишнього середовища. Ст.3 Конституції України встановлює, що людина, її права і свободи є найвищою цінністю. В ст.50 Конституції України сказано, що кожен має право на сприятливе навколишнє середовище, достовірну інформацію про її стан і на відшкодування шкоди, заподіяної його здоров'ю або майну екологічним правопорушенням.

При цьому право громадян на сприятливе навколишнє середовище забезпечується:

створенням сприятливих умов їх життєдіяльності;

наданням можливості участі в обговоренні підготовлюваних рішень, виконання яких може зробити несприятливий вплив на навколишнє середовище;

здійсненням державних заходів щодо запобігання екологічно небезпечної діяльності, попередження і ліквідації наслідків аварій, природних стихійних лих;

наданням достовірної інформації про стан навколишнього середовища;

поліпшенням якості продуктів харчування;

можливістю вимагати в судовому порядку скасування рішень про розміщення, проектування, будівництва, реконструкції та експлуатації екологічно небезпечних об'єктів;

інші гарантії громадян.

Можна виділити кілька основних положень механізму реалізації екологічної концепції України:

Постійне і неухильне збільшення частки коштів державного бюджету, що спрямовуються на охорону навколишнього середовища та природних ресурсів, що сприяє підвищенню рівня стійкості екосистем природних зон України і забезпечує людям, соціальним групам і суспільству в цілому право на проживання в чистому природному середовищі.

Поетапне формування екологічного механізму захисту навколишнього середовища і природних ресурсів, що забезпечує стійке їхнє відтворення.

Поетапне формування нормативно-правового механізму, що співвідносяться розвиток всіх сфер суспільного виробництва, його галузей, окремих підприємств і всіх членів суспільства з реальним станом природних ресурсів та умовами навколишнього середовища.

Вирішення питань раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього середовища на основі широкої інформованості населення про стан природи, економіки, охорони здоров'я при організуючою діяльності всіх органів державної влади та громадських організацій.

Виходячи з вищесказаного, неважко зрозуміти важливість конституційного закріплення і регулювання екологічних правовідносин.

У Конституції України, прийнятої 28 липня 1996 декілька статей присвячені проблемам екології. Зокрема, стаття 16 говорить:

Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.

Дана стаття Конституції є однією з найбільш важливих - така, яка стосується самого існування українського народу, здоров'я кожної людини, яка проживає на території України, майбутніх поколінь.

Конституція визначає як обов'язок держави збереження генофонду українського народу, забезпечення екологічної безпеки для людини і всього тваринного світу, подолання особливо тяжких для України наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Поняття екологічної безпеки, ключове для даної норми, має чітко визначені правові рамки. Вони зумовлені встановленими законодавством критеріями якості навколишнього природного середу, її окремих елементів, якості продуктів харчування, одягу, житла і т. д., дотримання яких дозволяє забезпечити екологічну безпеку. Відповідні критерії закріплені системою екологічних нормативів, серед яких центральне місце займають нормативи екологічної безпеки щодо гранично допустимих: концентрації забруднюючих речовин у воді, повітрі, грунті; рівня акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого фізичного впливу на навколишнє природне середовище; вмісту шкідливих речовин у продуктах харчування і кормах тварин.

Крім нормативів екологічної безпеки підтримання належного стану навколишнього природного середовища і екологічної рівноваги повинно забезпечуватися дотримання нормативів гранично допустимих викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівнів шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів, які виходять від кожного конкретного стаціонарного джерела забруднення.

Для різних технологічних процесів, технологічного та іншого обладнання, споруд і об'єктів в залежності від часу розробки та введення в дію технологій і обладнання, наявності наукових і технічних розробок, економічної доцільності встановлюються також нормативи граничних обсягів утворення забруднюючих речовин, які викидаються в атмосферне повітря; вимоги щодо введення технологічних процесів в частині впливу на утворення забруднюючих речовин; регламенти використання сировини. І нарешті, для кожного типу транспортних засобів, що експлуатуються на території України, встановлюються нормативи вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах, а також шкідливих фізичних впливів.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію Міністерством охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, Міністерством охорони здоров'я України та іншими уповноваженими на це державними органами відповідно до законодавства України.

Дотримання нормативів і правил екологічної безпеки забезпечується державою за допомогою трьох важелів: створенням системи сучасного законодавства, ефективного адміністративного контролю, впровадженням економічного механізму природокористування, формуванням та розвитком правової культури громадян. Розвиток системи екологічного законодавства в Україні певною мірою здійснювалося відповідно до концепції, основними в якої стали закони про охорону навколишнього природного середовища, охорони атмосферного повітря, охорону і використання тваринного світу, Земельний, Лісовий та Водний кодекси, Кодекс про надра та інші акти, які забезпечували природокористування і гласність використання природних ресурсів. Наступний етап у розвитку екологічного законодавства - його кодифікація з урахуванням відповідних конституційних положень.

Державний контроль у сфері охорони навколишнього природного середовища має на меті забезпечення дотримання вимог відповідного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форм власності та підпорядкування, всіма фізичними та юридичними особами.

Державному контролю підлягають використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу, морського середовища і природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України, природних територій та об'єктів, що підлягають особливій охороні, стан навколишнього природного середовища. Формування екологічної культури громадян включає систему безперервної екологічної освіти, екологічного виховання людей.

Крім загальних положень щодо забезпечення екологічної безпеки, дана стаття виділяє обов'язок держави у сфері ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Конституційний рівень даного положення визначається тим, що йдеться про безпрецедентне екологічне лихо, наслідки якого сягнули далеко за межі нашої держави, а їх ліквідація ще довго вимагатиме цілеспрямованих державних заходів. Основними законодавчими актами, які регулюють питання, пов'язані з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, є Закон України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного зараження внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 27 лютого 1991 р. та Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи "від 28 лютого 1991 р. з подальшими змінами і доповненнями.

Передбачена Конституцією обов'язок держави дбати про збереження генофонду Українського народу обумовлена значним погіршенням стану здоров'я населення. Як показують дослідження Всесвітньої організації охорони здоров'я, стан здоров'я людей на 20 - 80 відсотків залежить від навколишнього середовища. Тому діяльність держави по її охороні, забезпечення екологічної безпеки набуває важливого значення. Реалізація цієї статті вимагає створення розвиненої системи законодавчих актів, у тому числі і тих, що надають юридичні гарантії медичного обслуговування населення у відповідності з сучасним рівнем медичної науки і практики, охорони сім'ї, дитинства, розвитку фізичної культури і т. д.

Дуже важлива для конституційного регулювання екологічних відносин стаття 50 Конституції України:

Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість продуктів харчування і предметів побуту, а також право на її поширення. Така інформація не може бути засекречена.

безпечна для життя і здоров'я людей довкілля це такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для життєдіяльності населення.

Критерії безпечного стану навколишнього середовища визначаються екологічними стандартами і нормативами, а також технічними, санітарно-гігієнічними, будівельними та іншими нормами і правилами, які містять вимоги щодо охорони навколишнього природного середовища.

Широкі повноваження у сфері охорони навколишнього середовища надані громадянам. Вони в порядку, який визначений законодавством, мають право брати участь в обговоренні матеріалів щодо розміщення, будівництва та реконструкції екологічно небезпечних об'єктів і вносити пропозиції до державних та господарських органів з цих питань, а також у проведенні громадської екологічної експертизи, вносити пропозиції про організацію територій і об'єктів природо-заповідного фонду, виконувати функції громадських інспекторів з охорони навколишнього природного середовища і т. д.

Конституційне закріплення отримали дві найважливіші складові екологічних прав громадян: право на відшкодування шкоди, заподіяної погіршенням стану навколишнього середовища, і право на одержання і використання екологічної інформації.

Кожен має право подавати до суду позови про відшкодування шкоди внаслідок негативного впливу на навколишнє середовище діяльності підприємств, установ, організацій та окремих громадян. Такий шкоду відповідно до статті 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р. підлягає компенсації, як правило, в повному обсязі. У відповідних випадках враховуються витрати на лікування і відновлення здоров'я, а також витрати, пов'язані зі зміною місця проживання, професії; недоотриманий прибуток за час, необхідний на відновлення здоров'я і т. д.

Конституція визнає екологічну інформацію відкритою, забороняє її засекречувати, гарантує вільний доступ для отримання даних про стан навколишнього середовища, якість продуктів харчування і предметів побуту, а також визнає право громадян на їїпоширення.

І, нарешті, стаття 66 говорить:

кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщину, відшкодовувати завдані їм збитки.

Обов'язок, яка покладена на кожного члена суспільства статтею 66 Конституції, врегульовано чинним законодавством. Так, Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища", зобов'язує громадян раціонально використовувати природні ресурси, вживати заходів для попередження псування, забруднення, виснаження природних ресурсів, негативного впливу на стан навколишнього природного середовища. Якщо об'єктам природи заподіяна шкода, то його розмір визначається відповідно до спеціальних такса відносно об'єктів тваринного світу, лісів; згідно із спеціальними методиками визначення збитків, заподіяних рибному господарству, водним ресурсам, а також внаслідок забруднення атмосферного повітря. В інших випадках розмір збитків визначається згідно з фактичним витратам, необхідним для відновлення порушеного стану природних ресурсів.

Охорона природи - завдання нашого століття, проблема, що стала соціальною. Знову і знову ми чуємо про небезпеку, що загрожує навколишньому середовищі, але до цих пір багато хто з нас вважають їх неприємним, але неминучим породженням цивілізації і думають, що ми ще встигнемо впоратися з усіма утрудненнями, що виявилися.

Однак вплив людини на навколишнє середовище прийняло загрозливі масштаби. Щоб у корені поліпшити положення, знадобляться цілеспрямовані і продумані дії. Відповідальна і діюча політика по відношенню до навколишнього середовища буде можлива лише в тому випадку, якщо ми назбираємо надійні дані про сучасний стан середовища, обгрунтовані знання про взаємодію важливих екологічних факторів, якщо розробить нові методи зменшення і запобігання шкоди, що завдається Природі людиною.

Література.

М. Кисельов "Екологічна компонента процесу державотворення". Розбудова держави. № 7/8 1997 р.

С. Касаткін "Людина в XXI столітті. Проблеми екології ". Знання. К. 1997 р.

Конституція України від 28 липня 1996

Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25 червня 1991 р.