ВСТУП
1. ДЕЯКІ ШЛЯХИ РЕГУЛЮВАННЯ БЮДЖЕТНОГО ДЕФІЦИТУ.
1.1 Кейнсіанська теорія
1.2 ЧИСТІ ПОДАТКИ
1.3 НАСЛІДКИ ЗМІНИ ВЕЛИЧИН ВИТРАТ І ДОХОДІВ БЮДЖЕТУ
1.4 СТРАТЕГІЇ Фіскальна політика
1.5 ДЕФІЦИТ
1.6 АВТОМАТИЧЕСКИЕ СТАБІЛІЗАТОРИ
1.7 ДЕФІЦИТ ПОВНОЇ ЗАЙНЯТОСТІ
1.8 ДЕФІЦИТ, внутрішні і зовнішні борги.
2. АНАЛІЗ РЕГУЛЮВАННЯ ТА фінансування бюджетного дефіциту З 1985 ТА У НАШІ ДНІ.
2.1 БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ У ПЕРІОД ДО 1990 РОКУ.
2.2 ДІЯЛЬНІСТЬ В. ПАВЛОВА
2.3 стабілізаційної політики І БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ПРИ Є. Гайдар (СІЧЕНЬ - ТРАВЕНЬ 1992 РОКУ)
2.4 БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І стабілізаційної політики ПРИ Б. Федорова (КВІТЕНЬ 1993 - СІЧЕНЬ 1994)
2.5 БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ І ПОЛІТИКА В, ЧЕРНОМИРДІНА (ЛЮТИЙ - СЕРПЕНЬ 1994 РОКУ)
2.6 БЮДЖЕТНИЙ ДЕФІЦИТ ПРИ першого стабілізаційного "ПОХОДІ" А. Чубайс (ВЕРЕСЕНЬ - ГРУДЕНЬ 1994)
2.7 БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ПІСЛЯ 1995 РОКУ.
2.8 ПРОГРАМА скорочення дефіциту федерального бюджету НА 1998-2000 РОКИ
ВИСНОВОК
Список використаних джерел
Програми

Вступ
Величина видаткової частини лише Федерального бюджету в 1997 році була запланована на рівні приблизно 2,725,717,000,000,0001 рублів, тобто федеральний уряд планував витратити лише на федеральні потреби цілих 16% від ВВП країни. Зміна інфляції на 1 відсоток змінює бюджет на декілька мільйонів гривень, а від розміру податкового тягаря залежить робота, зарплата й рівень життя громадян країни. Збільшення бюджетного дефіциту на 1 відсоток відповідно збільшує (повинно збільшувати) зменшення приватних інвестицій, і, отже, це призводить до зниження темпів зростання основних засобів економіки. Не можна забувати, що гривня, інвестований державою приносить прибутку (а значить і ефекту) у декілька разів менше, ніж та ж гривня, інвестована приватним сектором. З іншого боку, фіскальна політика, заснована на кейнсіанській теорії, допомогла уряду США вийти з жорстокої депресії, що вибухнула у тридцятих роках двадцятого сторіччя.
Отже, рівень державних витрат і податків, безсумнівно, відіграє провідну роль у визначенні обсягу випуску продукції й зайнятості в економіці. Різниця ж між витратами та прибутками уряду, а зокрема засіб покриття цієї різниці має не менш серйозні наслідки для макроекономіки країни.
1.
Деякі теоретичні моменти, що стосуються бюджетного дефіциту.
1.1 Кейнсіанська теорія
Кейнсіанська теорія нестабільності прямо припускає необхідність проведення державної економічної політики. З точки зору кейнсіанства недостатність валових витрат призводить до збільшення безробіття, надмірність же валових витрат породжує інфляцію. У такий спосіб уряду необхідно зменшувати сукупні витрати в економіці, коли вони занадто великі і навпаки, збільшувати ці витрати, коли вони занадто нізкі2.
Отже, фіскальна політика базується на двох основних висновках економічної науки.
* По-перше, зростання державних витрат збільшує сукупний попит і, отже, веде до розширення обсягу випуску продукції та рівня зайнятості.
* По-друге, збільшення суми податків скорочує особистий наявний дохід домашніх господарств і, отже, призводить до скорочення витрат, обсягу випуску продукції і зайнятості.
Фіскальна політика може як благотворно, так і достатньо болісно впливати на стабільність національної економіки. Якщо уряд використовує міри фіскальної і/або грошової політики, намагаючись наблизити об'єм випуску продукції до його потенційного рівня і підтримати стабільність цін, це називається політикою стабілізації.
Політика стабілізації являє собою дії уряду по контролю над економічною ситуацією з метою максимально наблизити об'єм ВВП до його потенційного рівня і підтримати низькі і стабільні темпи інфляції. Метою політики економічного росту є збільшення фактичних обсягів ВВП. Політика обмеження ділової активності, навпроти, спрямована на зменшення реального обсягу ВВП у порівнянні з його потенційним уровнем.3 Бюджет - це докладний опис витрат, а також фінансових планів окремих людей, компаній або уряду. Бюджетний дефіцит - це перевищення розміру державних витрат над величиною бюджетних надходжень. Коли уряд має дефіцит бюджету, то його витрати більше його доходів.
Якій же вплив розміру і динаміки бюджетного дефіциту на розвиток всієї економіки в цілому й окремих її показниках зокрема? Для початку відзначу, що бюджетний дефіцит потребує фінансування, і, як правило, це фінансування проводиться за допомогою запозичень, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Безсумнівно, іноді уряди удають і до інших методів фінансування, серед котрих найбільше згубним для економіки в цілому є інфляційне фінансування.
1.2 Чисті податки
Для початку коротко розглянемо теоретичний механізм функціонування фіскальної політики, а конкретно - як податки, трансферти і державні закупівлі впливають на економічну ситуацію в країні.
У якості моделі візьмемо класичну математичну модель, в якій ВНП (Y) = витратам на споживання (C) + витратам на інвестиції (I) + державні закупівлі (G) 4. Для простоти поки що опустимо в даному рівнянні доданок чистого експорту.
Можна сказати, що державні витрати складаються з державних закупівель (попит уряду на товари і послуги), а так само з трансфертів (платежів, здійснюваних без відповідного надання їх одержувачами будь-яких товарів або послуг). В ідеальній ситуації розмір податків, що становить доходи бюджету, повинна дорівнювати державним витратам, тобто величині державних закупівель + трансферти. Але оскільки трансферти являють собою лише перерозподільні відносини, тобто в остаточному підсумку прибутки приватного (на противагу державному) сектора в розмірі трансфертів повертаються приватному ж сектору, варто використовувати таке поняття, як чисті податки. Чисті налогі5 - це сума, що приватний сектор сплачує уряду після урахування розміру всіх трансфертів, одержуваних їм від уряду. В даному випадку нас цікавить сукупний прибуток, а трансферти на його розмір не впливають.
1.3 Наслідки зміни величин витрат і доходів бюджету
Як же вплинуть на економічну ситуацію збільшення податків і збільшення урядових витрат? Очевидно, що зростання обсягу державних закупівель збільшує рівноважний рівень випуску продукції, причому приріст цей дорівнює величині державних закупівель, помноженої на розмір мультиплікатора. Оподаткування в свою чергу скорочує розмір споживчих прибутків і відповідно витрат. Так як мультиплікатор дорівнює 1/(1 - Гранична схильність до споживання), то сукупний попит при збільшенні податків зменшиться на величину, що дорівнює добутку граничної схильності до споживання і суми скорочення наявного доходу. Таким чином ми одержуємо знаменитий ефект дії мультиплікатора збалансованого бюджету. Мультиплікатор збалансованого бюджета6 встановлює, що приріст урядових витрат, супроводжуваний рівним за величиною приростом податків, має своїм результатом збільшення випуску продукції. Тобто заощадження, що є головним джерелом фінансування збільшення витрат уряду через механізм внутрішнього державного боргу, пускаються в оборот і тим самим збільшують сукупний попит.
1.4 Стратегії фіскальної політики
Як вже було зазначено, величина валових витрат в економіці повної зайнятості не завжди збігається з обсягом зробленої в економіці повної зайнятості продукції (товарів і послуг). Якщо валові витрати менше обсягу випущеної в країні продукції, то виникає так званий «рецесійні розрив» (recessionary gap) 7. Така ситуація виникає через існування «граничної схильності до заощадження» - визначену частину своїх доходів люди витрачають на заощадження, і саме вони, заощадження, і є джерелом фінансування збільшення державних витрат.
Отже, у держави є 2 варіанти - або терміново збільшувати обсяг продукції, що випускається, або терміново збільшувати валові витрати. Саме останнє і досягається за допомогою збільшення державних витрат. А так як державні закупівлі ефективніші державних трансфертов8, саме перше і повинно застосовуватися. Таким чином, збільшення державних витрат врівноважує втрати величини валових витрат, викликаних заощадженнями, податками або імпортом.
Може скластися і зворотна ситуація - виникнення «інфляційного розриву» (inflationary gap) 9 - коли валові витрати економіки повної зайнятості перевищують валовий обсяг продукції економіки повної зайнятості. Для недопущення інфляції державі припадає зменшити валові витрати саме на розмір цього інфляційного розриву. Це можна зробити кількома способами. Можна зменшити державні витрати (трансферти або витрати на товари і послуги), або споживчі витрати за допомогою збільшення податків. Однак треба пам'ятати, що збільшення податків на рубль призведе до зменшення витрат менше, ніж на рубль.
Отже, складемо зведену таблицю усього вищесказаного стосовно фіскальної політики.
Джерела зменшення валових витрат
Заощадження, податки, імпорт
Джерела збільшення валових витрат
Інвестиції, державні витрати, експорт
Рівноважний рівень ВНП
Рівень випуску продукції, при якому бажаний рівень валових витрат рівняється рівню виробництва. В умовах рівноваги сума величин, що збільшують валові витрати, дорівнює сумі величин, що зменшують валові витрати. Таким чином, бажані інвестиції + державні витрати + експорт = бажаним заощадженням + податкам + імпорту
ВНП повної зайнятості
Загальна вартість кінцевих товарів і послуг, що можна зробити у визначений період часу при повній зайнятості. Ця величина називається потенційним ВНП.
Мета фіскальної політики
Зрівняти рівноважний ВНП з ВНП повної зайнятості.
Стратегії фіскальної політики
* Розмір бажаного збільшення валових витрат = величиною рецесійні розриву;
* Розмір бажаного зменшення валових витрат = величиною інфляційного розриву.

1.5 Дефіцит
Звичайно збалансований бюджет є лише передвиборним девізом, а не реалією нашого життя. Перевищення витрат над доходами називається бюджетним дефіцитом. В ідеальній ситуації бюджетний дефіцит дорівнює величині державних закупівель товарів і послуг мінус чисті податки.
Виникає питання - чи є дисбаланс бюджету таким вже великим злом? З точки зору кейнсіанців, бюджетний дефіцит або надлишок є звичайними наслідками проведення фіскальної політики, і нічим більше. Обгрунтованість кожного даного дефіциту або надлишку залежить від необхідності регулювання величини державних вливань у величину валових витрат економіки. З точки зору кейнсіанців збалансований бюджет має право на існування лише тоді, коли економіка знаходиться в рівновазі в стані повної зайнятості, причому величина доданків, що збільшують валові витрати економіки повної зайнятості, дорівнює величині доданків, що зменшують валові витрати економіки повної занятості10. Якщо ж хоча б одне з вищевказаних умов не виконано, незбалансованість бюджету буде обгрунтована. Тим не менше, у світовій практиці випадків наявності бюджетного надлишку набагато менше, ніж випадків наявності бюджетного дефіциту.
1.6 Автоматичні стабілізатори
Здавалося б, що може бути простіше - скоротити видаткову частину бюджету, якщо дохідна недостатня, і справа з кінцем. Однак у реальному житті видаткову частину скорочувати не тільки достатньо складно, але й іноді не можна. Наприклад, не можна з економічної точки зору скорочувати витрати на страхування, капітальну амортизацію; з політичної точки зору - на соціальні потреби, на озброєння і т.п. Лише мала частина витрат бюджету залежить від рішень, прийнятих саме цього року. Велика ж їхня частина необхідна для виконання затверджених раніше програм, як-то допомога інвалідам, учасникам війн, різноманітних федеральних програм. Крім того, хоча існування захищених статей витрат бюджету і скорочує можливості варіювання фіскальної політики, ці витрати часто є стабілізаторами економічного стану в країні. Візьмемо, наприклад, допомога з безробіття. Витрати по цій статті збільшуються саме тоді, коли сукупних витрат в економіці не вистачає для забезпечення зайнятості всіх наявних ресурсів у повному обсязі. Люди, що одержують ці трансферти, починають більше витрачати, збільшуючи тим самим сукупні витрати економіки. З іншого боку, такі автоматичні стабілізатори11 є і в дохідної частини бюджету. Зокрема прибутковий податок так само приносить коли більше, коли менше доходів до бюджету в залежності від величини сукупних витрат і доходів. Коли прибутки і, відповідно, витрати йдуть нагору, прибутковий податок стримує ріст купівельної спроможності населення, запобігаючи тим самим додаткові передумови до виникнення інфляції. У такий спосіб автоматичні стабілізатори (урядові прибутки або витрати, автоматично змінюються в протилежну змінам у національному доході сторону, наприклад допомоги по безробіттю або прибутковий податок) згладжують флуктуації кривої сукупних витрат і прибутків, запобігаючи зайво різкі і слабко контрольовані зміни величин макроекономічних показників.
Таким чином, можна сказати, що величина витрат, а, отже, і величина сальдо збалансованого бюджету, зафіксований приблизно на визначеному рівні. Звідси можна зробити висновок, що при пропорційній системі оподатковування розмір бюджетного дефіциту насамперед залежить від рівня доходів.
Так як завдяки пану Кейнсу з середини тридцятих років дефіцит державного бюджету став застосовуватися в якості джерела можливостей державного регулювання економіки, наприкінці двадцятого сторіччя не залишилося практично жодної країни, що може похвастатися відсутністю бюджетного дефіциту.
Слід пам'ятати, що яка б не була міць фіскальної політики, не одна вона впливає на розмір дефіциту держбюджету. Величина дефіциту пов'язана з циклічним рухом макроекономіки. Це обумовлено насамперед існуванням автоматичних стабілізаторів. Нижче наведено дані, що ілюструють вплив стабілізаторів на бюджет.
Зміни в бюджеті за рахунок збільшення безробіття та інфляції. (У доларах США 1990 року) 12
Коли рівень безробіття збільшується на 1 процентний пункт:
Державні витрати автоматично збільшуються за рахунок:
* Допомоги з безробіття
* Дотацій на харчування
* Дотацій соціальній сфері
* Дотації охороні здоров'я
Валове збільшення видатків бюджету + 7 мільярдів доларів
Державні податкові доходи автоматично зменшуються за рахунок:
* Прибуткового податку з фізичних осіб
* Відрахувань з фонду заробітної плати
* Відрахувань з обороту
Валове зменшення доходів -21 млрд доларів
Дефіцит держбюджету збільшується на 28 мільярдів
Коли рівень інфляції збільшується на 1 процентний пункт
Урядові витрати автоматично збільшуються за рахунок:
* Індексації мінімальної зарплати і пенсій
* Збільшення процентної ставки
Валове збільшення витрат + 15 мільярдів доларів
Урядові доходи автоматично збільшуються за рахунок:
* Податків з юридичних і фізичних осіб
Валове збільшення доходів + 18 мільярдів доларів

Дефіцит зменшується на 3 мільярди доларів
З вищенаведених даних можна зробити наступні висновки:
1. Ні законодавча, ні виконавча влада не володіє повним контролем над величиною бюджетного дефіциту.
2. Реальна величина бюджетного дефіциту або надлишку змінюється як під впливом фіскальної політики, так і під впливом економічної ситуації в країні.
1.7 Дефіцит повної зайнятості
Оскільки другий висновок має місце бути, нам потрібно якийсь інший, більш точний індикатор фіскальної політики, що не залежить від фази економічного циклу. Дл?? вивчення ефективності фіскальної політики реальний дефіцит ділиться на циклічну і структурну складові. Циклічна складова відбиває зміни, викликані фазою економічного циклу, як-то зміни в податкових надходженнях і державних трансфертах. Структурний дефіцит відбиває вплив фіскальної політики. Замість порівняння реальних витрат і доходів бюджету, при обчислення структурного дефіциту порівнюються витрати і доходи бюджету в умовах повної зайнятості. (Структурний дефіцит іноді називають дефіцитом повної зайнятості).
Відомо, що рівень державних витрат і ставка оподатковування можуть впливати на рівень сукупного попиту, і, отже, на величину ВНП. Збільшений обсяг державних закупівель товарів і послуг збільшує рівень прибутків і тим самим збільшується загальна сума податків, одержуваних урядом. Виникає питання: чи може приріст державних витрат, замість збільшення бюджетного дефіциту, призвести до його скорочення?
На основі вищесказаного можна стверджувати, що заощадження + чисті податки = урядовим закупівлям + інвестиціям, або, заощадження - інвестиції = бюджетний дефіцит. До речі цією формулою ілюструється так званий ефект заміщення державними зобов'язаннями зобов'язань реального сектора, тобто за рахунок фінансування держбюджету недофінансовується реальний сектор.
Отже, якщо буде відбуватися дефіцитне збільшення урядових закупівель, то, хоча при цьому і буде збільшуватися рівень доходів, а отже і податкові надходження, валовий дохід бюджету не зможе зрости настільки, щоб зрештою призвести до скорочення дефіциту.
1.8 Дефіцит, внутрішній і зовнішній боргу.
Зараз йде багато суперечок про негативні і позитивні риси дефіциту з погляду росту внутрішнього і зовнішнього боргу. Однак можна виділити наступні 2 домінуючі позиції.
Перша грунтується на незнанні економіки і поверхневому здоровому глузді. Наявність боргу призводить обивателя в жах, абсолютний ріст боргу сприймається як знак прийдешньої катастрофи.
Друга ж грунтується на детальному аналізі усіх за і проти. От основні положення другої позиції.
Отже, національний державний борг будується з бюджетних дефіцитів. Для покриття дефіциту держава прибігає до запозичень як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках .. Національний борг, з одного боку, є пасивом для держави й активом власників держоблігацій (цінних паперів державного запозичення). Таким чином вартість в результаті державних запозичень не втрачається.
І все ж, хто несе або буде нести тягар боргу, створеного хронічно незбалансованими бюджетами? Які ж негативні наслідки наявності держборгу?
По-перше, необхідність обслуговування боргу обмежує можливості уряду балансувати поточний бюджет або витрачати кошти, що спрямовуються на обслуговування боргу на інші потреби. Хоча з іншого боку, велика частина процесу обслуговування боргу (внутрішнього) є лише формою перерозподілу, коли кошти платників податків переходять власникам державних цінних паперів.
По-друге, хоча обслуговування боргу не має скільки-небудь істотної альтернативної вартості, ефект заміщення (витіснення) істотно впливає на майбутнє. За рахунок фінансування дефіциту на фінансовому ринку залишаються недофінансованими якісь проекти приватного сектора, знижуються інвестиції. Саме тут то і виявляється висока альтернативна вартість як самих запозичень, так і всього процесу обслуговування боргу в цілому.
Треба зауважити, що борг, викликаний необхідністю фінансування трансферів, не накладає ні на кого реального прямого тягаря.
По-третє, існує проблема співвідношення величини державного сектора і приватного. Внаслідок збільшених витрат держави росте державний сектор, а внаслідок ефекту витиснення скорочується приватний сектор. Якщо ж підвищені державні витрати, крім того, не сполучені з підвищеними державними інвестиціями, то через скорочення інвестицій постраждають майбутні покоління.
Найбільш важкою для майбутніх поколінь є зовнішній борг, тому що його виплата не буде лише перерозподілом прибутків між громадянами держави. З іншого боку, зовнішнє фінансування дозволяє країні розширити державний сектор без скорочення приватного сектора.


2. Аналіз регулювання і фінансування бюджетного дефіциту з 1985 і по наші дні.
Отже, на основі вищесказаного, можна зробити висновок, що наявність обгрунтованого бюджетного дефіциту не є крамольним злом, але все-таки ініційований ним державний борг є річчю досить неприємною. Отже, необхідно прагнути без потреби його не роздмухувати, і в міру можливостей його скорочувати. Але коли він (дефіцит) є, його треба фінансувати. Емісійна фінансування (як пряме кредитування уряду центральним банком, так і скупка їм державних цінних паперів) у великих розмірах (повзуча інфляція в межах до 7% на рік вважається навіть якимось позитивним фактором) призводить до суттєвих інфляційних процесів, і не є прийнятним. Надмірне ж запозичення на внутрішньому та зовнішніх ринках теж приносить здоров'ю економіки мало користі, та й ресурси на цих ринках досить обмежені.
Отже, розглянемо дії нашого (Російського і СРСР-овсего) уряду за останні 10 років у цій області.
2.1 Бюджетний дефіцит у період до 1990 року.
Протягом двох з гаком десятиліть - з часу закінчення другої світової війни до другої половини 60-х років - економіка СРСР перебувала в стані відносного макроекономічної рівноваги. Консервативна політика не допускала появи значного дефіциту бюджету навіть у випадках гострої нестачі фінансових ресурсів, а відносно високі темпи зростання забезпечували влітельственная політика виявилася не настільки розгнузданої, як це було наприкінці 1992 - початку 1993 років, і як очікувалось на початку 1994 року, все-таки її пом'якшення виявилося вельми существенним23.
У середньому за цей період касовий дефіцит бюджету зріс з 6,7 до 11% ВВП. Незважаючи ні на що на фінансування бюджету використовувалися іноземні кредити - другий транш Кредиту на системні перетворення (КСП) у розмірі 1,5 мільярдів доларів, наданий МВФ в квітні 1994 року (що дав 0,9% ВВП), а також збільшені надходження від продажу ДКО (1,0% ВВП у порівнянні з 0,2% ВВП в останньому кварталі 1993 року) кредити Центробанку Міністерству фінансів також зросли - з 6,5 до 9,1% ВВП і залишилися найважливішим джерелом покриття бюджетного дефіциту. Саме емісійне фінансування набряклої бюджетного дефіциту виявилося найважливішим фактором збільшення сукупного приросту активів Центрального Банку з 12,2 до 13,8% ВВП
2.6 Бюджетний дефіцит при першому стабілізаційний "поході" А. Чубайса (вересень - грудень 1994)
Після серії виснажливих консультацій і узгоджень бюджет на 1995 рік з фіксованим дефіцитом в 73 трильйона рублів (близько 5,5% ВВП) пройшов три слухання в парламенті і був остаточно затверджений Державною Думою 7 березня і Радою Федерації 23 березня 1995 року. У законі про бюджет було закріплено положення про неінфляційним фінансування його дефіциту. Взагалі, бюджетна і кредитно-грошова політика вересні-грудні 1994 виявилася більш стриманою, ніж у попередні сім місяців. Касовий дефіцит бюджету знизився з 11,3 до 10,3% ВВП, але залишався вище рівня, досягнутого в четвертому кварталі 1993 року (6,7% ВВП). У першому кварталі 1995 макроекономічна політика уряду залишалася помірною. Касовий дефіцит бюджету не перевищив 3,6% ВВП, причому кредити Центробанку склали лише 1,3% ВВП. Решта 2,3% ВВП були профінансовані за рахунок цінних паперів, у тому числі за рахунок примусово розміщених казначейських зобов'язань (КЗ) - 1,8% ВВП і за рахунок ДКО - 0,5% ВВП24.
Аналіз доходної і витратної частин бюджету на 1995 р. показує, що й у дохідній і у видатковій частинах він складений з набагато більшим ступенем реалізму, ніж бюджети попередніх років. Для бюджетів 1993 і 1994 років. було характерне завищення рівня доходів і витрат у порівнянні з фактичним виконанням на 5-6% ВВП. У бюджеті на 1995 р., навпаки, закладена певна недооцінка обсягу надходжень і витрат. За доходами вона складає близько 1% ВВП, а по витратах - від 1-2% ВВП.
У короткостроковій перспективі найбільш важливі аж ніяк не величини федеральних доходів або витрат, а різниця між ними та способи її фінансування. Реальний обсяг надходжень до федерального бюджету склав приблизно 13% ВВП, а обсяг витрат - від 18 до 19,5% ВВП. Таким чином, бюджетний дефіцит склав від 5 до 6,5% ВВП. При оцінці ВВП в 1450 трлн руб. розмір бюджетного дефіциту склав від 73 до 95 трлн руб. Отже, в 1996 рік, рік виборів країна вступила з вражаючим дефіцитом.
2.7 Бюджетна політика після 1995 року.
Відповідно до угоди, досягнутої між урядом Росс