дивитися на реферати схожі на "Рушійні сили єкономічного прогресу"

Херсонський державний технічний університет

На тему: Рушійні сили єкономічного прогресу: протиріччя, потреби, стимули, інтереси

Виконала: студентка групи 1МЕВ

Мельник Наталія

-Херсон 2003 -

План

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС: КРИТЕРІЇ І рушійні СИЛИ

1 Сутність і критерії єкономічного прогресу

2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу

3. Сутність потреб та особливості їх розвитку

4. Економічні інтереси - рушійна сила соціально-економічного розвитку

5. НТР та її роль в єкономічному прогресі

1. Сутність і критерії єкономічного прогресу

3 виникнення політичної економії представники її різних напрямів, шкіл ітечій намагалися з'ясувати рушійні сили розвитку економіки. Так, причинирозвитку суспільства, в тому числі економіки, вони вбачали у зростаннінаселення, географічному середовищі, прогресі техніки, псіхобіологічніх,соціально-правових факторах тощо. З'ясування цих причин має великетеоретико-пізнавальне та практичне значення, зокрема допомагає виробитинауково-практичні рекомендації для виходу економіки України з глибокоїекономічної кризи, а відтак прискореного розвитку суспільства.

Сутність і критерії економічного прогресу

Сутність економічного прогресу. Поняття "прогрес" походить відлатинського слова "progressive", що означає рух вперед, поступальнийрозвиток суспільства по висхідній лінії, від менш досконалих до більшдосконалих форм.

Економічний прогрес - поступальний розвиток усієї економічної системи,кожного її елемента: продуктивних сил і техніко-економічних відносин (аводночас технологічного способу виробництва), організаційно-економічнихвідносин, виробничих відносин, або відносин економічної власності, тагосподарського механізму.

Конкретніше прогрес технологічного способу виробництва виражається впереході від способу виробництва, заснованому на ручній праці, до способувиробництва, що базується на машінній праці, а від нього - дотехнологічного способу виробництва, в основі якого лежить автоматизованапраця. Рух уперед у межах виробничих відносин знаходить свій концентрованийвияв у еволюції форм власності: від індивідуальної до колективної (в різнихїї видах і ступенях зрілості), від колективної - до державної танаддержавної (або інтегрованої) форми власності.

Прогрес організаційно-економічних відносин виражається у вдосконаленніпроцесу управління підприємством, покращенні маркетингових досліджень тощо.
Прогрес господарського механізму передбачає еволюцію ринкових важелівуправління економікою, поступовий перехід до раціонального поєднаннядержавних і ринкових важелів, а згодом до наднаціональних форм і методівуправління економікою в межах регіональних об'єднань.

Економічний прогрес - основа суспільного прогресу, елементами якого
(крім економічного) є прогрес правовий, політичний, національний,культурний, духовний та ін. Загалом такий рух уперед виражається впослідовній зміні суспільно-економічних формацій. Загальною тенденцієюісторичного розвитку є поступовий перехід від суспільних систем, зумовленихприродними факторами (географічним середовищем, кількістю населення), доскладніших систем, прогрес яких забезпечується зростанням кількостіфакторів і джерел розвитку. Так, у сучасних умовах якісно новими факторамисуспільного, зокрема економічного, прогресу є дух народу, енергія йактивність нації, національна психологія та свідомість людей.

Розрізняють два основні типи економічного розвитку - екстенсивний таінтенсивний.

За екстенсивного типу економічне зростання досягається внаслідоккількісного приросту всіх елементів продуктивних сил, насамперед факторіввиробництва, за незмінного рівня технічної основи виробництва. Основнимифакторами цього типу економічного зростання є: 1) збільшення обсягуінвестицій за збереження існуючого рівня технології; 2) збільшеннякількості працівників; 3) зростання обсягів оборотних фондів (сировини,матеріалів тощо). Так, для збільшення випуску продукції вдвічі у діювводиться вдвічі більше машин, верстатів, устаткування такої ж якості,застосовується вдвічі більше робочої сили такої ж кваліфікації і рівняосвіти, такі ж форми організації праці, сировина тощо. У цьому разіпродуктивність праці й ефективність незмінні.

За інтенсивного типу економічного зростання збільшення масштабіввипуску продукції досягається внаслідок якісного вдосконалення всієїсистеми продуктивних сил, насамперед речових і особистих факторіввиробництва. Основою інтенсифікації є науково-технічний прогрес, а в нашчас радикальна форма його розвитку - НТР, що розгортається. Основнимифакторами цього типу економічного зростання є: 1) впровадження новоїтехніки і технології на основі пер? му зростання додатковогопродукту є важливим критерієм економічного прогресу, збільшення багатствасуспільства, конкретизує його попередні критерії. Ще точнішим критеріємтакого прогресу є відношення додаткового продукту до необхідного. Одним ізкритеріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічного прогресу,американський учений Р. Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.

Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають усуперечності з критеріями соціально-економічного й суспільного прогресу. Докритеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвитоквиробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин власності;ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власність на своюробочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих,хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніхвиробників у національному доході, національному багатстві країни; розвитокрозумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. Докритеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системисуспільних відносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичноїсвободи безпосередніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію,національні відносини; користування багатствами культури, надбаннямимистецтва тощо.

Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріямитехніко-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм.
Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічноїсвободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітомкультури і мистецтва у Давній Греції та Давньому Римі. Проте примусовепоєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність уних матеріальної заінтересованості в результатах своєї праці, зумовленавідсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва,призвели до загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепадуїї культури та мистецтва.

Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнутіна стадії домонополістічного капіталізму за рахунок вузької, однобічноїспеціалізації найманих робітників (мануфактурної період і машинневиробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально -економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, їїтворчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеномунею національному доході тощо.
На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко -економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальноїефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдськихцінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного,соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метоюїх розвитку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт їїсутнісних сил. Тому не випадково 00Н запровадила такий узагальнюючийпоказник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який міститьобсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя.

2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу

Розвиток суперечностей - джерело прогресу. Гегель називав суперечністьпринципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати - означаєперебувати в русі. З цього погляду рух - це суперечність, єдністьсуперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, йогорушійною силою.

Економічна суперечність - суттєве, закономірне відношення і взаємодіяміж протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якоївона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічномуаспекті - основою пізнання сутності економічних законів та категорій.

Виникнення суперечностей спричинене існуванням загальних зв'язків,залежностей і зумовлене всередині матеріальної системи, взаємодієюрізних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межах суперечностей.
Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопронікненням,взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожної зі сторінсуперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементівзалежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба івзаємодія.

По-друге, кожна суперечність проходить у своєму розвитку такіпослідовні етапи; тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт іступінь розв'язання суперечності, перехід її у вищу форму свого розвитку.
Найшвидше економічний прогрес здійснюється на перших трьох етапах еволюціїсуперечності. Рух суперечностей відбувається насамперед внаслідок більшоїактивності заперечувальної, революційної сторони. Такою стороною у межахсуспільного способу виробництва є продуктивні сили, а з-поміж них головнапродуктивна сила - людина. Тому прогрес суспільства, у тому числіекономічний, - це діяльність людей, які ставлять перед собою мету ідосягають її. В основі цілей людини лежать потреби та інтереси.

На зорі людського суспільства окрема особа не могла вижити в боротьбі зприродою. Тому люди об'єднувалися у ранню первісну общину (первісні комуни)для спільного збирання дарів природа (плодів, ягід, коренів, дрібних тваринтощо). Пізніше основною формою їх діяльності стало полювання. Для цьогопотрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці
(ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було простенайелементарніших задоволення потреб в існуванні, віжіванні. Так на ранніхетапах існування людського суспільства виникла суперечність міжвиробництвом і споживанням, що є рушійною силою розвитку виробництванезалежно від її суспільної форми в межах певного способу виробництва. Упроцесі виробництва виникають нові потреби, народжуючи ідеальний образ щене існуючих продуктів і, отже, стимулюючи їх виробництво в майбутньому.

З розвитком продуктивних сил, особливо з появою додаткового продукту,утворенням класів, між виробництвом і споживанням виникають проміжні форми
- Обмін та розподіл. Тому одразу за суперечністю між виробництвом іспоживанням виникають суперечності між виробництвом і розподілом,розподілом і споживанням, обміном і споживанням, розподілом і обміном тощо,їх розвиток безвідносно до конкретної суспільної форми стає джереломекономічного прогресу. В межах суспільного способу виробництва вонинабувають специфічних форм розвитку Оскільки людина - суб'єкт продуктивнихсил і виробничих відносин, або відносин економічної власності, і ці двісторони способу виробництва є різними сторонами суспільного індивіда, авідносини між людьми в більшості суспільно-економічних формаційрозвиваються у формі взаємодії між класами, то джерело і рушійні силиекономічного прогресу - взаємодія і боротьба між класами (їх інтересами,потребами, цілями), соціальними групами, прошарками тощо.

Коли йдеться про взаємодію двох сторін суспільного способу виробництва,то саме поняття взаємодії вказує на активність кожної з них. Це означає, щокожен крок у розвитку продуктивних сил загалом або окремого їх елементачерез систему техніко-економічних відносин, організацїйно-економічнихвідносин або певні їх сторони впливає на еволюцію виробничих відносин, абовідносин власності, окремі ланки цих відносин. У свою чергу, змінивиробничих відносин стимулюють (або гальмують) розвиток продуктивних сил.

Але визначальною, активнішою і революційною стороною суспільногоспособу виробництва є продуктивні сили. Їх розвитку властиві внутрішнізакони, суперечності. Оскільки змістом продуктивних сил є ставлення людейдо природи, то використання людьми сил природи у процесі праці,суперечність між людиною і природою, намагання людей пристосувати до своїхпотреб нові джерела енергії, корисних копалин тощо є внутрішнім джереломрозвитку самої системи продуктивних сил. Ця система в усіх суспільно -економічних формаціях складалася з робочої сили, засобів праці, предметівпраці, використовуваних людьми сил природи. Суперечності між ними також євнутрішнім джерелом розвитку цієї сторони суспільного способу виробництва.
Ці суперечності виявляються у формі потреб людей, їх інтересів і мотивіврозвитку (рис. 3).

вихідною точкою перевороту в технологічному способі виробництва, увзаємодії людини з технікою були засоби праці, а сама промислова революціяпочалася з машини-знаряддя, або робочої машини, в текстильнійпромисловості. Винайдення такої машини, з одного боку, розв'язалосуперечність між технікою і людиною, оскільки кількість знарядь праці,якими одночасно орудує робоча машина, звільняється від тих обмежень, яківластиві ручному знаряддя робітника. З іншого боку, поява робочої машиниввійшла в технічну суперечність із двигуном, що тоді існував, і спричинилареволюцію в паровій машині. Поява цієї машини зумовила необхідніреволюційні зміни в обробці сировини, зокрема винайдення вовночесальніхмашин.

Ці суперечності водночас наповнювалися специфічними соціальнимиформами, боротьбою основних класів. Так, боротьба найманих робітників запідвищення заробітної плати, скорочення робочого дня тощо змусилакапіталістів впроваджувати нову техніку, щоб позбавити їх змоги вестистрайковий боротьбу або послабити її вплив. Саме таким чином були винайденісельфакторі у прядінні, вовночесальні та інші машини.

Згодом переворот у технологічному способі виробництва, що здійснюєтьсяв одній із сфер виробництва, зумовлює переворот в інших сферах. Цясвоєрідна ланцюгова реакція в розвитку продуктивних сил відбуваєтьсявнаслідок існуючої системи суспільного поділу праці, тісного взаємозв'язкуміж різними галузями промисловості, кількісних та якісних пропорцій в їхрозвитку, а отже, дії закону пропорційного розвитку.

У межах системи продуктивних сил важливою рушійною силою є змагання міжлюдьми в процесі їх спільної праці. Таку ж роль відіграє кооперація праці,тобто форма організації праці, за якої значна кількість людей одночаснобере участь в одному і тому ж трудовому процесі і виконує при цьомурізноманітні, але пов'язані між собою операції. Змагання доповнюєтьсяспецифічними суспільними формами. Ними за капіталізму є конкуренція (міжробітниками і капіталістами та всередині кожного з цих класів). Значнусамостійну роль з-поміж рушійних сил економічного прогресу відіграютьвиробничі відносини, або відносини економічної власності. Оскільки вонирозвиваються відносно самостійно в межах суспільного способу виробництва,тобто частково незалежно від розвитку продуктивних сил, мають своїзакономірності розвитку, специфічні суперечності, то рух цих суперечностейстає окремою рушійною силою економічного прогресу. До них належатьсуперечності між різними формами власності. Чим більше таких конкретнихформ власності в межах певного способу виробництва, тим сильніші рушійнісили й джерела економічного прогресу.

Значну, відносно самостійну роль з-поміж рушійних сил економічногопрогресу відіграють і техніко-економічні відносини, зокрема оптимальнеспіввідношення між спеціалізацією, концентрацією, комбінуванням виробництватощо. Важлива роль в економічному прогресі належить організаційно -економічним відносинам, зокрема вдосконаленню організаційних структуруправління підприємством, зростанню ефективності праці усіх ланокуправлінського апарату тощо.

Відносно самостійним видом економічних суперечностей у межахекономічної системи є суперечності господарського механізму. До нихналежать суперечності в межах ринкового саморегулювання економіки, в межахдержавного регулювання (наприклад, між економічними й адміністративнимиметодами такого регулювання), між ринковими і державними важелями тощо.

Але найважливішою рушійною силою економічного прогресу в межахсуспільного способу виробництва є суперечність між продуктивними силами тавиробничими відносинами, або відносинами економічної власності.
Найдінамічніші елементи продуктивних сил на сучасному етапі - робоча сила,наука, засоби праці. Тому в процесі свого розвитку вони першими вступають усуперечність, конфлікт з відносинами власності.

Кожен з елементів, у свою чергу, складається з відповідних компонентів
(наприклад, наука - з фундаментальної і прикладної наук). Компонентамиробочої сили у наш час є рівень освіти, кваліфікації, культури,психологічний стан тощо. Найдінамічніші та найреволюційніші елементиробочої сили першими вступають у конфлікт з існуючими відносинамивласності. Це зумовлює процес переростання робочою силою домінуючої у данийчас форми власності, перехід до якісно іншої, розвінутішої форми власностів межах суспільного способу виробництва. Переростання окремими компонентамиробочої сили, науки тощо певних форм власності й поява внаслідок цьогобільш розвинутих форм зумовлюють те, що адекватними для розвитку певногоелемента продуктивних сил, а отже і всієї її системи, стають водночасдекілька конкретних форм власності в межах одного суспільного способувиробництва.

Такий механізм взаємодії продуктивних сил і виробничих відносинпередбачає наявність різних форм і методів часткового і тимчасового розв
'язання економічних суперечностей у межах одного суспільного способувиробництва. Основними методами цього способу розв'язання є, по-перше,створення якісно нових форм руху для попередніх суперечностей, що означаєводночас певне пристосування виробничих відносин, відносин власності дорівня й характеру розвитку продуктивних сил. Так, внаслідок загостреннясуперечностей між продуктивними силами і виробничими відносинами у першійполовині XIX ст. виникає і швидко розвивається акціонерна власність.

Другим важливим методом розв'язання економічних суперечностейсуспільного способу виробництва є економічні кризи. Залежно від їх глибиниі сфери поширення (кризи надвіробніцтва товарів, фінансові, кризи кредитноїсистеми та ін.) здійснюється часткове (криза охоплює одну зі сфергосподарства, окремі галузі або їх низку) і тимчасове, або більш повне йтимчасове розв'язання економічних суперечностей. Через деякий час цісуперечності знову вступають у фазу власне суперечності, конфлікту,загострюються до краю і готують нову економічну кризу.

Третім важливим методом розв'язання суперечностей суспільного способувиробництва є його господарський механізм, і насамперед діяльність держави,виконувані нею функції. Господарський механізм-це механізм свідомоговикористання економічних законів, механізм розв'язання суперечностейсуспільного способу виробництва, послаблення їх гостроти, механізмузгодження економічних інтересів.

Ще один метод часткового і тимчасового розв'язання економічнихсуперечностей - кількісний метод. У процесі переростання продуктивнимисилами або їх окремими елементами меж певної форми власності в умовахпевного суспільного способу виробництва спочатку відбуваються переважнокількісні зміни, тобто нагромадження більшої суми грошей, засобіввиробництва тощо, що створює передумови для розвитку окремих елементівпродуктивних сил. І лише через певний час кількісні зміни зумовлюють появунової якості - більш розвинутої форми власності. Розвиток цих процесівздійснюється відповідно до вимог закону переходу кількості в якість інавпаки.

Поява якісно нової, більш розвинутої форми власності в межах одногосуспільного способу виробництва означає водночас процес діалектичногозаперечення попередньої, менш розвинутої форми власності, тобто не повнеусунення останньої, а часткове, зі збереженням її позитивних якостей іодночасним перетворенням на залежну, підпорядковану вищій формі власність.
Так зберігаються позитивні властивості всіх існуючих форм власності,завдяки чому відбувається пристосування виробничих відносин до рівня,характеру й структури продуктивних сил, здійснюється економічний прогрес.
Процес такого діалектичного заперечення в межах суспільного способувиробництва є шостим основним методом розв'язання (часткового ітимчасового) економічних суперечностей.

Фактори економічного прогресу. У сучасній економічній літературіпоняття "фактори економічного прогресу" і "фактори виробництва" розглядаютьздебільшого як тотожні, тобто вважають їх (фактори) джерелами національногодоходу, зокрема прибутку. Водночас ці два поняття під певним кутом зоруототожнюють з терміном "економічні ресурси".

Фактори виробництва - важливі об'єкти або ївементі, які здійснюютьвирішальний вплив на можливість і результати виробництва.

У працях західних науковців ще другої половини XIX ст. (зокрема Ж. -
Б. Сея) міститься теза про те, що трьома основними факторами виробництва,кожний з яких створює його власникові особливий вид доходу, є капітал,земля і праця. Згідно з теорією "продуктивності капіталу" кожен із факторівмає фізичну продуктивність, створює свою частину доходу. Капітал, під якимрозуміють переважно засоби виробництва, приносить прибуток капіталісту
(власники грошового капіталу отримують відсоток, а власники підприємницькихздібностей - підприємницький дохід), земля - ренту землевласнікові, а праця
- Платню робітникові. Звідси випливає, що кожен член суспільства отримує посправедливості й експлуатації не існує.

Відомий англійський економіст А. Маршалл на початку XX ст., крімназваних трьох факторів, виділив четвертий - діяльність з організаціївиробництва, яка приносить платню управляючому виробництвом. У наш часокремими факторами виробництва називають також ризик, інформацію, час,науково-технічний прогрес (економічна реалізація цього фактора відбуваєтьсяу привласненні доходу від інтелектуальної власності). Австрійськийекономіст К. Менгер найважливішим фактором економічного прогресу вважавпрогрес знання про найефективніше використання факторів виробництва,ресурсів. Американський економіст Й. Шумпетер головним джерелом прибуткуназвав здійснення підприємцем "нових комбінацій" щодо техніки і технології,створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини тощо (рис. 3).
Останніми роками як окремий фактор стали виділяти екологічний, який може ісприяти економічному прогресу, і гальмувати його (внаслідок забрудненнянавколишнього середовища).

У західній економічній літературі немає одностайності навіть щодоназваних перших трьох факторів виробництва, тобто капіталу, землі, праці.
Так, американський економіст Ф. Махлуп переконаний, що земля як безкоштовнийдар природи не є капіталом.

фактором виробництва властива певна Взаємозамінюваність, щосупроводжується їх різною комбінацією з боку підприємців для зниженнявитрат виробництва. Так, у разі надто високої ціни землі під забудову увеликих містах або її обмеженості споруджують висотні будинки - хмарочоси.
Взаємозамінюваність факторів виробництва зумовлена обмеженістю більшостіресурсів, неоднаково ефективністю їх використання, різними споживчимивластивостями продукту, конструктивними особливостями виробу.

Марксистська політична економія розмежовує фактори виробництва таджерела вартості, зокрема додаткової вартості. Єдиним джерелом вартостівизнається праця, а засоби виробництва, у тому числі земля, - речовимифакторами, але лише виробництва споживчої вартості, а не вартості. Робочусилу при цьому вважають особистим фактором, який також бере участь устворенні споживчої вартості. Речові фактори виробництва ще називаютьприродними, об'єктивними, робочу силу - суб'єктивним фактором (рис. 3).

Речові