дивитися на реферати схожі на "Проблема інвестування єкономіки України за рахунок внутрішніх резервів"
Міністерство освіти і науки України
Черкаський державний технологічний Інститут
Кафедра економічної теорії
Факультет економіки і управління
Курсова робота
з предмету: "Економічна теорія" на тему: "Проблема інвестування економіки України за рахунок внутрішніх резервів".
Перевірив виконавстудент
викладач кафедри 1курс феу групи зу-
112
Баландюк В.С. Шкарбан С.В.
Черкаси 2002
План
Вступ.
1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій.
2. Інвестиції, їх види і характеристика.
3. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності.
4. Проблеми використання власних та залучених коштів підприємства для фінансування.
4.1 Прибуток підприємств як джерело інвестицій.
4.2 Амортизаційні відрахування.
4.3 Бюджетне фінансування.
4.4 Банківський кредит.
4.5 Кошти населення.
4.6 Запобігання відтоку капіталу.
Висновок.
Література
Вступ
Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економікикраїни в цілому. Від уміння інвестувати залежить розквіт чи занепадвласного виробництва, можливості вирішення соціальних й екологічнихпроблем, сучасний рівень і потенційний динамізм фізичного, фінансового талюдського капіталів. Без надійних основ інвестиційної діяльності, якими бпрофесійно володіли спеціалісти відповідного профілю, важко сподіватися насталий розвиток вітчизняного виробництва, науково-технічний і соціальнийпрогрес, а з ними і на належне місце у світовому господарстві.
Інвестиційна діяльність [1] - це широкий комплекс цілеспрямованихпроектних, організаційних, економічних, фінансових, управлінських робіт, щовиконуються в інтересах ефективної реалізації інвестицій. Основною метоюсучасної інвестиційної діяльності є переведення економіки на інтенсивнийшлях розвитку в умовах переходу до ринкових відносин з послідовнимскороченням витрат на екстенсивний зростання виробничого потенціалу тазбільшення вкладень в інтенсифікацію використання вже створених основнихвиробничих фондів.
Ефективність інвестиційної діяльності вирішальною мірою залежить відрівня розвитку капітального будівництва, інвестиційного та промислово -будівельного комплексів, що у свою чергу зумовлюється виробничимпотенціалом його матеріально-технічної бази, кваліфікацією складувиконавців, науково-технічним рівнем проектних рішень, станом організаціїта планування інвестиційного процесу, забезпеченістю його фінансовимиресурсами, сукупною діяльністю всіх учасників процесу.
На сучасному етапі розвитку економіки ефективність інвестиційноїдіяльності залежить від відродження фінансового, фінансово-кредитної таінвестиційного ринків у економіці нашої країни. Економічне піднесення таактивність інвестиційної діяльності можуть бути досягнуті тільки шляхомстворення діючого ринку капіталів та інвестицій.
Завдання відродження ринку капіталів та інвестицій є багатоплановим.
Воно містить у собі як короткостроковий та середньостроковий аспекти, так ідовгостроковий, пов'язаний з вирішенням проблеми розвитку ринку акціонернихкапіталів та державних цінних паперів.
В Україні здійснюється економічна реформа. Тому сьогодні як ніколинеобхідні зусилля для пожвавлення господарчого життя з метою забезпеченнястабілізації економіки й економічного зростання. Такого результату можнадосягти на основі фінансової стабілізації, заохочення заощаджень таінвестицій, структурної перебудови, приватизації, створення ринкукапіталів.
Діючий нині механізм інвестиційної діяльності є неповним і не маєдостатньої методологічної та методичної основи. У ньому відсутні такіскладові, як фінансовий механізм інвестиційного процесу відтвореннякапіталу, фінансово-кредитний механізм інвестиційної діяльності, механізмформування ресурсів та джерел інвестування на підприємстві, механізмдержавного регулювання інвестиційної діяльності, формування ринку капіталута ринку інвестицій та ін.
1. Поняття, сутність та класифікація інвестицій
Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни вцілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.
Терміни "інвестиції", "інвестування", "інвестиційний процес",
"інвестиційна діяльність", "інвестиційна політика" стали вживатись у нашійкраїні порівняно нещодавно. Тому поняття та сутність цих термінів у нашійекономічній літературі все ще трактуються по-різному. Так, наприклад,поняття "інвестиції" ототожнюється з капітальними вкладеннями,
"інвестиційна діяльність" з інвестуванням. Хоча ці поняття за своєю суттюта економічним змістом не однозначні.
Термін "інвестиції" походить від латинського слова "invest" [2], щоозначає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являютьсобою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиціїмають фінансове та економічне визначення.
За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ - це всі види активів (коштів),що вкладаються в господарчу діяльність із метою отримання доходу.
Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічнепереозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміниоборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасахздебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різнихформах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються зарізними ознаками.
1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.
Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активияк матеріальні, так і нематеріальні (іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуютьсяяк інноваційні інвестиції).
Під фінансовими інвестиціями розуміють вкладення коштів у різніфінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладеннякоштів у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непряміінвестиції.
Під прямими інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштівінвестором в об'єкти інвестування.
Під НЕПРЯМЕ інвестиціями розуміється інвестування,опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовимипосередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові тадовгострокові інвестиції.
Під Короткостроковим інвестиціями розуміють звичайно, вкладеннякапіталу на період, не більше одного року (наприклад, короткостроковідепозитні внески, купівля короткострокових ощадних сертифікатів і т. ін .).
Під Довгострокова інвестиціями розуміють вкладення капіталу наперіод більше одного року.
У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиціїдеталізуються таким чином:
а) до 2 років;
б) від 2 до 3 років;
в) від 3 до 5 років;
г) понад 5 років.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні
(акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та закордоном.
Під внутрішніми інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єктиінвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні інвестиції) розуміють вкладеннякоштів у об'єкти інвестування, розміщені за межами даної країни.
Під інвестиціями звичайно, розуміються довгострокові вкладеннякапіталу в підприємства різних галузей народного господарства, вінфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища.
Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, яківкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, урезультаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальнийефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулюваннярозвитку економіки.
Основними цінностями інвестицій є:
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та іншіматеріальні цінності);
• кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
• майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау",досвід та інші інтелектуальні цінності;
• право користування землею та іншими природними ресурсами, а також іншімайнові права.
Інвестиції у відтворення основних фондів здійснюються у формікапітальних вкладень. Слід відзначити, що до 1991 року поняття інвестиційототожнював з терміном "капітальні вкладення", що характеризуєдіяльність замовників (інвесторів).
Капітальні вкладення розглядались у двох аспектах: як економічнакатегорія; як процес, пов'язаний з рухом грошових ресурсів. Капітальнівкладення як економічна категорія - це система грошових відносин,пов'язаних з рухом вартості, авансованої у довгостроковому порядку восновні фонди від моменту виділення коштів до моменту їх відшкодування.
Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процесруху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основнаувага приділялась вивченню структури джерел фінансування капітальнихвкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків якустанов, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень.
Позитивним фактором виявилось внесення до складу капітальних витрат нафінансування обігових коштів підприємств-новобудов у зв'язку з наданням їх,новобудова один раз на весь період функціонування підприємства.
За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовоючастиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіхінвестицій.
Існує також таке розуміння інвестування, яке характеризуєтьсявитратами матеріальних, трудових та грошових ресурсів на створення основнихфондів галузей народного господарства шляхом капітальних вкладень. Укапітальному будівництві планування, управління та організація, разом ізпроектуванням, ресурсозабезпеченням будівництва в сукупності складаютьзміст процесу інвестування. Головними етапами інвестування є:
• перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процесспрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власнеінвестування);
• перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, щохарактеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчоївартості;
• приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту,тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новийвзаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадженняповторюється. При цьому слід мати на увазі, що процес нагромадженнягрошових ресурсів, не входячи в інвестиційну діяльність, є його необхідноюпередумовою. Інвестиційна діяльність є основою індивідуального кругообігуінвестицій на підприємстві. Інвестиційний цикл (період) містить один оборотінвестицій, тобто рух вартості, авансованої у капітальне майно від моментуакумуляції коштів до моменту їх, відшкодування. Держава стимулюєінвестиційну діяльність підприємств шляхом надання їм податково -амортизаційних преференцій (пільг з оподаткування прибутку або пільговихнорм амортизації).
2. Інвестиції, їх види і характеристика.
Характеристика інвестицій. Як показують розрахунки за тривалий період часу, в середньому приблизно одну третину обсягу фінансовихкоштівпідприємств різних галузей економіки України становлять інвестиції
(одноразові капітальні витрати).
Інвестиції - це довгострокові вкладення капіталу (грошей) у підприємницьку діяльність з метою одержання певного доходу (прибутку). Той, хто має капітал (гроші) і вкладає його (їх) у ту і іншу комерційну справу, називається інвестором, а процес вкладення капіталу - інвестуванням строковим фінансуванням. У будь-якій підприємницькій діяльності інвесторами можуть бути як пні, так і фізичні особи, тобто підприємства і окремі види капіталу.
Для сутньозмістовної характеристики інвестицій істотне теоритично і практичне значення має визначення різновидів за окремими ознаками, їх функціонально - елементних склад (рис. 7.4).
Рис. 7.4. Функціонально-елементних склад інвестицій підприємства
Залежно від того, де вкладається капітал (у межах країни чи за кордоном),виокремлюють Внутрішні (вітчизняні) і зовнішні (іноземні) інвестиції. Усвою чергу внутрішні інвестиції поділяються на фінансові та реальні, азовнішні ~ на прямі і портфельні.
Фінансові інвестиції [3] означають використання наявного капіталу дляпридбання (купівлі) акцій, облігацій та інших цінних паперів, щовипускаються підприємствами або державою. За умови такого інвестування маємісце переміщення титулів власності, котрі дають право на одержаннянетрудового доходу. У літературі з питань політичної економії капітал увигляді цінних паперів називається ще фондовим, або фіктивним капіталом,поза як він не є реальним багатством і не має дійсної вартості (на відмінувід капіталу, вкладеного в різні сфери і галузі суспільного виробництва).
В умовах ринкової економіки з фінансових інвестицій найбільш поширеним єпридбання акцій з метою одержання щорічного дівідендного доходу. За характером розпорядження вирізняють два види акцій - іменні та напред'явника, а за розміром одержуваного доходу ~ звичайні та привілейовані.
На відміну від іменних акції на пред'явника можуть вільно купуватись іпродаватись. За звичайних акціях виплачуються дивіденди, розмір якихзалежить від величини одержуваного у тому або іншому році підприємством
(акціонерним товариством) прибутку, а по привілейованих - фіксованийрозмір (процент) незалежно від фактичної величини прибутку.
Реальні інвестиції [4] являють собою вкладення капіталу (грошей) в різнісфери і галузі народного господарства (суспільного виробництва) з метоюоновлення існуючих і створення нових "капітальних" (матеріальних) благ, аяк наслідок цих результатів - одержання набагато більшого прибутку. Такіреальні інвестиції ще називають виробничими; проте у практицігосподарювання за ними закріпилась інша усталена і повсюдно поширена назва
- Просто капітальні вкладення. Оскільки в наступних розділах мова йтимелише про капітальні вкладення у виробництво на різних підприємствах, то цеобумовлює необхідність їх окремого більш детального розгляду.
Зовнішні Прямі інвестиції - це вкладення капіталу за кордоном, що завеличиною становить не менше 10% вартості того чи іншого конкретногопроекту, а портфельні - закордонні інвестиції розміром до 10% вартостіздійснюваного за їх допомогою капітального проекту. Періодичний аналізспіввідношення прямих і портфельних інвестицій має практичне значення длявиявлення загальних масштабів і частки залучення іноземного капіталу досфери розвитку і підвищення виробництва та інших напрямків діяльностігосподарюючих суб'єктів.
Ефективність довгострокового фінансування модернізації існуючих ібудівництва нових виробничих і невиробничих об'єктів багато де в чомузалежить від пропорцій між державними і приватними інвестиціями. Поки щодомінують державні інвестиції і фінансова підтримка держави, позаяк закількістю господарюючих суб'єктів і обсягом вироблюваної продукціїпереважають державні підприємства порівняно з фірмами інших форм власності.
Цілком природно, що з активізацією розвитку роздержавлення і приватизаціївласності, акціонування державних підприємств все більшою має ставатичастка приватного капіталу в загальному обсязі. Це сприятиме підвищеннюрівня ефективності використання як внутрішніх, так і зовнішніх інвестицій.
3. Економічний зміст, мета та завдання інвестиційної діяльності
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дійюридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішняправова система України складається з більше ніж 100 законів та іншихнормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність [5].
Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційнудіяльність ". Закон України" Про іноземні інвестиції ", Закон України" Продержавну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні ", Закон України
"Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основуінвестиційної діяльності.
законод?? вство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльностінезалежно від форм власності та господарювання мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійновизначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх,реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційноїдіяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
• новоутворюванні та ті, що реконструюються, основні фонди, а такожобігові кошти в усіх галузях народного господарства;
• цінні папери (акції, облігації та ін .);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права таправа на інтелектуальну власність.
Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вонане суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають правоздійснювати інвестування на території України шляхом:
• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України устворенні підприємств;
• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а такожфіліалів підприємств іноземних юридичних осіб;
• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій таінших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством Україниможе належати іноземним інвесторам;
• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та майнових прав. Суб'єктамиінвестиційної діяльності є:
• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядники);
• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектноїпродукції;
• юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації,інвестиційні фонди та компанії та ін .);
• громадяни України;
• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, дездійснюється практична реалізація інвестицій. До складу інвестиційної сферивключаються:
1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяльністьзамовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, постачальниківобладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуального та кооперативногожитлового будівництва та інших суб'єктів інвестиційної діяльності);
2) екологічна сфера;
3) інноваційна сфера;
4) сфера обігу фінансового капіталу (грошового , позикового тафінансових зобов'язань у різних формах);
5) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.
Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти дляздійснення спільного інвестування. Інвестори мають право виступати в ролізамовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати іншіфункції учасників інвестиційного процесу. Якщо замовник не є інвестором, товін наділяється правами володіння, користування й розпорядженняінвестиціями на період та на умовах, що визначаються договором міжучасниками інвестиційного процесу. Користувачами об'єктів інвестиційноїдіяльності можуть виступати юридичні та фізичні особи, державні тамуніципальні органи, іноземні держави та міжнародні організації, для якихстворюються об'єкти інвестиційної діяльності.
Якщо користувач об'єкта інвестиційної діяльності не є інвестором
(орендар, лізінгоотрімувач), то взаємовідносини між ним та інвесторомреалізуються шляхом угоди (контракту) про інвестування. Суб'єктиінвестиційної діяльності мають право поєднувати функції двох або кількохучасників. Усі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційноїдіяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрямки, розміри таефективність інвестицій.
інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатисьоб'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числіздійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбатинеобхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються задомовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди несуперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою
(контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним тафізичним особам, державним та муніципальним органам.
Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своємурозпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.
Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиноюпідприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільшефективних шляхів реалізації Інвестиційної стратегії компанії (фірми),підприємства па окремих етапах їх розвитку [6].
У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльністьспрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:
1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку компанії (фірми), підприємства. Стратегія розвитку будь-якої компанії (фірми) та будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі компанії (фірми), підприємства.
3. Забезпечення максимізації доходів (прибутку) від інвестиційної діяльності. Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.
4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.
5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії
(фірми), підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язаніта взаємозумовлені. Так, забезпечення високих темпів розвитку компанії
(фірми), підприємства може бути досягнуте, з одного боку, за рахунок доборувісокопрібутковіх інвестиційних проектів, а з іншого - за рахунокприскорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чиіншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація доходів (прибутку) відінвестицій, як правило, супроводжується значним підвищенням рівняінвестиційних ризиків, отже ці показники мають бути оптимізовані між собою.
Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовоюзабезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії (фірми) упроцесі здійснення інвестиційної діяльності.
Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльностіпріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційноїдіяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній
(фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.
4. Проблеми використання власних та залучених коштів підприємства для фінансування інвестицій
Фінансування інвестицій у перехідний до ринку період здійснюється зарахунок внутрішніх та зовнішніх джерел. До внутрішніх джерел належатьвласні кошти підприємств та заощадження населення, бюджетні асигнування (здержавного та місцевих бюджетів), а також довгострокові кредити та позики
(державні та комерційні). Зовнішніми джерелами є приватні прямі тапортфельні іноземні інвестиції, а також іноземні кредити та позики (у томучислі під гарантії уряду).
Традиційно в Україні фінансування капітальних вкладень здійснювалось восновному за рахунок внутрішніх джерел. Можна припустити, що й надалі вонибудуть відігравати вирішальну роль, незважаючи на активізацію залученняіноземного капіталу.
Сьогодні із загальної суми коштів, використаних підприємствами таорганізаціями, на розвиток і вдосконалення виробництва йде 20%, насоціальний розвиток - 8%. Найбільшу частку в сумі використаних коштівстановлять платежі до бюджету - 45% (у 1992р. - 35%). У той же час узагальному обсязі власних та залучених коштів підприємств, що надійшли у
1993 р., Основним джерелом фінансових ресурсів, як і раніше, залишаєтьсяприбуток - 56%, на частку амортизаційних відрахувань припадає 24%,асигнування з бюджету та позабюджетних фондів становлять близько 9%,кредити банків - понад 11%.
Розглядаючи перспективи використання власних та залучених коштівпідприємств для фінансування інвестицій можна виділити такі проблеми.
4.1. Прибуток підприємств як джерело інвестицій.
нестачу фінансових ресурсів підприємства намагаються поповнити зарахунок підвищення цін на свою продукцію. У 1993 р. усе збільшення прибуткув народному господарстві визначалось ціновим фактором. Так, у промисловостів 1993 р.. оптові ціни зростали швидше, ніж прибуток (відповідно в 10 разівна рік). Проте, збільшуючи ціни, підприємства зіштовхуються з обмеженнямпопиту, що призводить до проблем з реалізацією продукції та, як наслідок,до спаду виробництва. Це може поставити на грань банкрутства багатопідприємств. Наприклад, у Росії у складному становищі опинився Волзькаавтомобільний завод: щоб забезпечити необхідні кошти для інвестицій, вінпостійно піднімав ціни на автомобілі "Жигулі", у результаті чого вони сталидорожчими від багатьох більш якісних іноземних моделей. Тому збут продукції
Вазу стає проблематичним, а доля заводу - невизначеною. Тут необхідніурядові заходи, які могли б полегшити підприємству формування необхіднихфінансових ресурсів для виробничого розвитку.
Різновиди і структура капітальних вкладень. За загальноприйнятимвизначенням капітальні вкладення являють собою періодичноздійснювані дострокові витрати капіталу на відтворення основних дій іоб'єктів соціальної інфраструктури підприємства. З огляду нафункціональну цілеспрямованість пізнають валові і чисті капітальнівкладення. Валові літальні вкладення [7] - це загальна сума одноразових, »аткапіталу на просте і розширене відтворення очних основних фондів таоб'єктів соціальної оструктурю, а чисті - витрати лише на розширене їхстворення. Величину чистих капіталовкладень неважко "рахувати; для цього ззагального обсягу капітальних вдень треба вилучити розмір амортизаційнихвідрахувань, і використовуються, як відомо, на просте відтворення певнихфондів та іншого майна підприємства. За існуючими на підприємствахсистемами планування обліку до складу капітальних вкладень включають: 1)гість будівельно-монтажних робіт; 2) вартість усіх видів обічногоустаткування, а також зараховуваніх до повних фондів інструментів таінвентарю; 3) інші італьні роботи і витрати. До останніх відносяться: тугість земельних ділянок; роботи по глибокому вдувальному бурінню на нафту, газ і термальну воду; ефектні роботи; науково-дослідні роботи; вартість придбаних патентів і ліцензій; витрати на підготовку експлуатаційних кадрів для підприємств, що будуються.
Рис. 7.5. Пересічна елементyо-технологічна і відтворювальна структура капітальних вкладень на підприємствах різних галузей промисловості
України.
4.2. Амортизаційні відрахування.
Зростаюча інфляція знецініла власні кошти підприємств, накопичені зарахунок амортизаційних відрахувань, та фактично девальвувала це джерелокапіталовкладень.
Щоб підвищити стійкість власних нагромадження підприємств [8], уряд
України з 1992 р.. прийняв рішення про переоцінку основних фондів дляприведення їх балансової вартості до відповідності з цінами та умовамивідтворення. Зростання вартості основних фондів підприємств та їхамортизаційних відрахувань пропорційно темпам інфляції дозволяє збільшитиджерела власних коштів для фінансування капіталовкладень. Тому одним знайважливіших заходів по підвищенню внутрішньої інвестиційної активностіможе бути інфляційний захист амортизаційного фонду шляхом регулярноїіндексації балансової вартості основних коштів.
Щоб запобігти використанню амортизаційних фондів потреби наспоживання, уся сума амортизаційних відрахувань, так само як і призначенадля фінансування капітальних вкладень частина прибутку, повиннаакумулювати на спеціальних рахунках, що відкриваються в банках за місцемрозташування підприємства, з виплатою відповідного відсотка по вкладу таконтролем банку за цільовим витрачанням накопичених коштів. Протереалізація цих заходів вимагає значного розширення банківськоїінфраструктури, нерозвиненість якої особливо характерна для регіонів.
4.3. Бюджетне фінансування.
Різке збільшення дефіциту держбюджету не дозволяє у наш часрозраховувати на вирішення інвестиційних проблем за рахунокцентралізованих джерел фінансування. При обмеженості бюджетних коштівдержава буде змушена перейти від без зворотного бюджетного фінансування докредитування. Зміцніє контроль за цільовим використанням пільговихкредитів. Для забезпечення гарантій повернення кредиту необхідно впровадитисистему застави майна у формі нерухомості, зокрема землі. Законодавча базацього створена Законом про заставу.
Державні централізовані вкладення передбачається спрямовувати нареалізацію обмеженого числа регіональних програм, створення особливоефективних структуроутворюючіх об'єктів, підтримання державноїінфраструктури, подолання наслідків стихійних лих та надзвичайних ситуацій,вирішення найбільш гострих соціальних та економічних проблем.
На етапі виходу із кризи пріоритетними напрямками, з точки зорубюджетного фінансування, будуть:
• виділення державних інвестицій для стимулювання розвитку опорнихсировинних та аграрних районів, що забезпечують рішення продовольчої тапаливно-енергетичної проблем; підтримка науково-виробничого потенціалута раціональних економічних зв'язків індустріальне розвинених районів;
• виділення субсидій на соціальні цілі слабко розвинутим районам знадмірно низьким рівнем життя населення, що даватиме можливість зупинитийого падіння власними силами.
З часом усе більше уваги в галузі регіональної інвестиційної політикибуде приділятися залученню приватних та іноземних інвестицій. Длястимулювання приватних інвестицій в об'єкти, рекомендовані відповідно допрогнозів розміщення продуктивних сил та регіональних програм, будутьвикористовуватись такі економічні регулятори, як інвестиційна субсидія
(визначений відсоток з кошторисної вартості об'єкта), пільговийінвестиційний кредит, виплата інвестиційних премій за спорудження об'єктіву встановлені строки, відшкодування комерційним банкам різниці у відсоткахза пільговий інвестиційний кредит та ін.
4.4. Банківський кредит.
Довгострокове кредитування, особливо в умовах підприємництва, щозароджується, могло б стати одним з важливих джерел інвестицій. Протеінфляція робить довгостроковий кредит невигідним для банків. Частка його взагальному обсязі кредитування продовжує скорочуватись і, на кінець 1996року становила в Україні тільки 3, 1% проти 5, 2% на початку року [9].
4.5. Кошти населення.
Як джерело фінансування капітальних вкладень можнавикористовувати залучення коштів населення шляхом продажу акційпідприємств, що приватизуються, та інвестиційних фондів. Це також є й одниміз шляхів захисту особистих заощаджень громадян від інфляції.
4.6. Запобігання відтоку капіталу.
За останні роки в Україні склався шар підприємств та підприємців, щонакопичили великі капітали [10]. Проте нестійкість становища в країні робитьдля них невигідним та ризиковий реінвестування прибутку в економіку, урезультаті чого зароблені кошти переводяться у конвертованою валютою таосідають у Західних банках. За кордон із країні щорічно переказуєтьсябагато мільярдів доларів. Отже, найважливішим напрямком активізаціїінвестиційної діяльності повинно стати створення умов для запобіганнявідтоку та повернення вітчизняного капіталу. Йдеться про заходи щодополіпшення загального інвестиційного клімату.
Висновок
Незважаючи на досить помітний розвиток економіки України, існує доситьбагато проблем які ще потребують вирішення. Одна з них - проблемаінвестування економіки України за рахунок внутрішніх резервів, буларозглянута в даній роботі.
Не можна зв'язувати економічні коливання винятково лише з зовнішнімифакторами, такими, як війни, посуха й інші подібні аномалії. Навпаки,причини безробіття й інфляції криються значною мірою у відсутності повноїсинхронності в прийнятті деяких основних економічних рішень, зокрема рішеньпро заощадження й інвестиції. Крім того, ціни на продукцію і заробітнуплату стійкі до зниження - значному зниженню цін і заробітної платипередують, таким чином, внутрішні фактори, що на додаток до зовнішньоговносять свій внесок у нестабільність економіки.
Література
Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.: Генеза,
1997.-384с.
Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономікс: Принципи, проблеми й політика. В 2 т.: Пер, з англ. 11-го изд. Т. І. - М.: Республіка, 1992.
- 399 с.
Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономікс: Прінціпьі, проблемьі й політика. В 2 т.: Пер. з англ. 11-го изд. Т. 2. - М.: Республіка, 1992.
. 400 с.
Самуельсон П. Економіка. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.
Гальчинський А. Основи економічних знань. К.: Вища школа.1999 (632с
Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.: Либідь 1998 (587с
Основи економічної теорії. Посібнікю. (За ред. Мочерного С.) К.: Академія 1998
(486с
Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного, -
Київ: "Видавництво« Хвиля-Прес »",-1995-478с.
Основи підприємницького справи/Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.
Смирнової,-Москва: БЕК,-1996-398с.
Економіка підприємств: Посібник/за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, (500с.
-----------------------
[1] Шевчук В.Я. , Рогожин П. С. Основи інвестиційної діяльності.
-К.: Генеза, 1997.-384с.
[2] Економіка підприємств: Посібник/за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, (500с.
[3] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономікс: Принципи, проблеми й політика. В
2 т.: Пер, з англ . 11-го изд. Т. І. - М.: Республіка, 1992. - 399 с.
[4] Самуельсон П. Економіка. У 2-х т. (пер) М.: Алгон , 1997-749с.
[5] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.: Генеза,
1997.-384с.
[6] Економіка підприємств: Посібник/за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, (500с.
[7] Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.: Либідь 1998 (587с
[8] Макконнелл К. Р., Брю С. Л. Зкономікс: Прінціпьі, проблемьі й політика.
В 2 т.: Пер. з англ. 11-го изд. Т. 2. - М.: Республіка, 1992.
[9] Шевчук В.Я., Рогожин П.С. Основи інвестиційної діяльності. -К.: Генеза,
1997.-384с.
[10] Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.: Либідь 1998 (587с
-----------------------
Інвестиції підприємства
Внутрішні (вітчизняні)
Зовнішні (вітчизняні)
Фінансові
