ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Сутність права господарського відання за законодавством РФ
     

 

Господарське право

Міністерство загальної та професійної освіти

Російської Федерації

Хакаський державний університет ім. Н.Ф. Катанова

Інститут історії та права

Курсова робота з цивільного права РФ (частина 1)

По темі: Сутність права господарського відання за законодавством РФ

Виконала: студентка 2 курсу Титова Галина Анатоліївна.

Ю (99 (II група

Проверила:

Викладач Юзефович Жанна Юріївна.

Абакан, 2001 р.

Зміст:

Вступ ......................... ...........................................< br>............................................... 3

(1. Право господарського відання майном як різновид

речових прав
1. Причини виникнення права господарського відання ......................... 5
2. Право господарського відання майном (

особливу обмежене речове право .................................. ............................... 6

(2. Суб'єкти права господарського відання та їх правомочності.
1. Перелік суб'єктів права господарського відання

і його закритість ................................... .............................< br> .................. ................ 8
2.2. Правомочності суб'єктів права господарськоговедення ............................. 9

(3. Виникнення та припинення права господарськоговедення ............... 11

Висновок ......................................... .........................< br>.......................................... 12

Список використовуваноїлітератури ................................................. .................< br>.. 17

Введення

майнову основу господарювання становить право власності.
Власнику належить право володіння, користування та розпорядження своїммайном (п.1 ст.209 ЦК). Інакше кажучи господарювати, вступати вмайновий оборот, що характерно для розвиненого законодавства, деучасниками ринкових відносин завжди є власники. Російське жзаконодавство допускає в майновому обороті осіб-невласника.

Так в п.2, вище названої статті Кодексу, говориться, що «власникмає право на свій розсуд вчиняти щодо належного йомумайна будь-які дії, що не суперечать закону й іншим правовим актам іне порушують права та охоронювані законом інтереси інших осіб, у тому числівідчужувати своє майно у власність іншим особам, передавати їм,залишаючись власником, права володіння, користування і розпорядженнямайном (виділено автором), віддавати майно в заставу й обтяжувати йогоіншими способами, розпоряджатися ним іншим способом ». Отже, веденнягосподарства (підприємницька діяльність) на базі всіх формвласності не виключає можливості передачі власником майнагромадянам або юридичним особам.

У такій ситуації виникає питання про те, який правовий статуспереданого майна. Цивільне законодавство, в цьому випадку,наділяє осіб, що одержали таке майно, речовим правом поряд з правомвласності та надає громадянам та юридичним особам реалізувати цеправо у вигляді:

. права довічного успадкованого володіння земельною ділянкою;

. права постійного (безстрокового) користування земельною ділянкою;

. сервітуту;

. права господарського відання майном і права оперативного управління майном (п.1 ст.216 ЦК)

Перші три з названих прав утворюють блок прав по використаннюземельних ділянок (Глава 17 ЦК) і, отже деталізуються і отримуютьподальший правовий розвиток і відповідний статус в Земельному кодексі.

Право господарського відання і право оперативного управліннямайном як категорії цивільного законодавства єособливий різновид речових прав, невідому розвиненому законодавству
(тобто законодавства країн з ринковою економікою). Поява і збереженняцих речових прав у російському правопорядок пояснюється тимчасовиміснуванням елементів колишньої планово-регульованої, одержавленоюекономіки і переходом країни від такої економіки до ринкової.

В даний час в Російській федерації продовжується реформуванняекономіки (і, очевидно, продовжиться і в найближчому майбутньому), переведення її нанормальні ринкові відносини. І тому дані категорії цивільного праваактуальні на сьогодні і вимагають більш детального вивчення. Предметом аналізуданої роботи буде одне цих речових прав (право господарськоговедення майном.

Про актуальність і необхідність дослідження з обраної мною теміговорить і те, що розглядається право зазнавало істотних змінпротягом досить короткого часового періоду. Так з 60-х років минулогостоліття подібне речове право іменувалося у нас «правом оперативногоуправління », надалі в законах про власність було розділено набільш широке за змістом «право повного господарського відання» [1],призначене для виробничих підприємств, і бо-

леї вузьке «право оперативного управління» [2] (для держбюджетних іаналогічних їм установ. Надалі (до набрання чинності ГК РФ) взаконі «Про підприємства і підприємницької діяльності» вже відсутняпоняття «право повного господарського відання», а вводиться в правовійпобут категорія «право господарського відання» [3], яку збережено і внині чинному Цивільному кодексі, природно, з трохи іншимправовим статусом.

(1 Право господарського відання майном

як різновид речових прав.

1. Причини виникнення права господарського відання.

Відповідно до п.2 ст.216 ГК речові права на майно можутьналежати особам, які не є власниками цього майна.
Природно, отримувати такі права зазначені особи можуть тільки відвласника (п.2 ст.209 ЦК).

Звідси виникає питання: якому власнику вигідно передавати своємайно на таких умовах. Оскільки в дореформений період (до 90-хроків ХХ-го століття) в нашій країні держава була власникомосновної маси майна, то при переході до ринкових відносин,держава, будучи не в змозі безпосередньо господарювати зналежними йому об'єктами і одночасно не бажаючи втратити на них правовласності (і з метою того, щоб уникнути соціальних потрясінь відстрибкоподібного переходу до ринку (у разі продажу (приватизації) більшоїчастини майна у приватну власність), об'єк-

єктивні був змушений випускати в майновий оборот «самостійні»юридичні особи ( «підприємства» і «установи», закріплюючи за ними своємайно на певному речовому праві. Це і стало найважливішою причиноюпояви на ряду з інших речових прав права господарського відання,правовий статус якого визначений Цивільним кодексом, статтями 294, 295,
299 і 300.

2. Право господарського відання майном (

особливу обмежене речове право.

У статті 294 роз'яснюється сутність юридичного статусу правагосподарського відання. З неї ми дізнаємося, що особа має майно направі господарського відання, володіє, користується і розпоряджається циммайном. Отже можна зробити висновок, що законодавець закріпив заособою з правом господарського відання майном права, які характернідля права власника майна (п.1 ст.209 ЦК), тобто речові права.

Ці права, хоча і є похідними від права власності тим неменше не рівнозначні прав власника майна, (вони мають особливийобмежений правовий статус. У цьому не важко переконатися. Обмеженістьречового права для обличчя володіє правом господарського відання випливає,по-перше, з тієї ж визначальною 294-ої статті, де прямо зазначено, щоволодіння, користування і розпорядження майном на праві господарськоговедення здійснюється в межах, встановлених відповідно до
Цивільним кодексом, а по-друге, в статті 295 ГК конкретизуєтьсяперелік обмежень для обличчя володіє майном на правігосподарського відання. Вона «не має права продавати це майно, а так самоздавати в оренду, віддавати в заставу, вносити в якості внеску до статутного
(складеному) капітал господарських товариств і това-

ріществ або іншим способом (виділено автором) розпоряджатися цим майномбез згоди власника ». Все це вказує на те, що законодавець незрівнює в речових прав особа, майно якого отримано на правігосподарського відання з власником цього майна і, тим більше, неототожнює їх. Отже право господарського відання є однієюз різновидів особливих речових прав (на ряду з правом власності),що мають обмежений правовий статус, зміст якого вже (менше)речового права власника. Не важко помітити, що обмеженість цьогоречового права в основному пов'язана з позбавленням самостійності у правірозпорядження майном, що є найважливішим критерієм прававласності. Якщо умовно обсяг правомочностей зображувати у вигляді деякоїфігури певної площі на площині, то наочне уявлення проспіввідношенні правочинів між правом власності та правом господарськоговедення дає схема на рис. 1.

Право власності

Право госп. ведення

(право володіння, (право користування, (праворозпорядження.

Рис.1.

(2 Суб'єкти права господарського відання та їх правомочності.

1. ПЕРЕЛІК суб'єктів права господарського відання і його закритість.

Сутність права господарського відання буде розкрита не повністю,якщо не розглянути суб'єкти, які можуть володіти цим правом.
Законодавець в даному випадку конкретно визначає, що суб'єктами правгосподарського відання можуть бути лише юридичні особи та й не збудь-які, а лише існуючі в спеціальних організаційно-правових формах (
«Унітарні підприємства», які згідно пп.1, 2 ст.113 ЦК єкомерційними організаціями і можуть створюватися лише на базідержавної і муніципальної власності. Засновником такихпідприємств, згідно п.1 ст.114 ЦК, є держава або місцевесамоврядування в особі своїх уповноважених на те органів.

Тому слід визнати, що суб'єктами права господарського віданняза чинним законодавством може бути лише державне абомуніципальне унітарне підприємство як різновид комерційнихорганізацій. Звідси, відповідно до ст.294 ГК можна дати узагальнюючевизначення права господарського відання.

Право господарського відання (це право державного абомуніципального унітарного підприємства володіти, користуватися і розпоряджатисямайном власника в межах встановлених законом або іншим правовимактом.

Таким чином, право господарського відання носить обмеженийхарактер і в сенсі регламентації його правоносітелей, тобто не єспільним як, наприклад, право власності. (Адже будь-який громадянин, будь-якеюридична особа може мати право власності). Поняття правагосподарського відання не існує без вказівки конкретного, причомувизначеного законодавцем, власника даного права.

2.2. Правомочності суб'єктів права господарського відання.

Оскільки майно, що передається унітарному підприємству на правігосподарського відання, вибуває з фактичного володіння власника -засновника і зараховується на баланс підприємства, сам власник вже неможе здійснювати стосовно цього майна принаймні правомочностіволодіння та користування (а значною мірою (і правочинність розпорядження).
Слід враховувати й те, що майном, що перебуває у підприємства на правігосподарського відання, вони відповідають за своїми власними боргами і невідповідають за зобов'язаннями створив їх власника (п.5 ст.113 ЦК), такяк воно стає (зобов'язуючим порядком) «розподіленим» державнимабо муніципальним майном (абз.1 п.4 ст. 214, абз.1 п.3 ст.215 ЦК).

Щодо такого майна власник-засновник зберігаєправомочності, передбачені п.1 ст.295 ЦК, тобто він має право створитипідприємство-невласника (включаючи призначення директора, затвердженнястатуту, предмета і цілей діяльності створеного підприємства);реорганізувати і ліквідувати його, здійснювати контроль за використаннямза призначенням і збереженням належного підприємству майна (уЗокрема, проведення періодичних перевірок його діяльності); отримуватичастину прибутку від використання переданого підприємству майна. Не зважаючина те, що дана правомочність було закріплено за власником ще ст. 5
Закону Української РСР від 24 грудня 1990 р. «Про власність у РСФСР» [4], напрактиці воно широкого розповсюдження не отримало. Це, однак, неозначає, що власник, або орган уповноважений виступати від його імені,не будуть вдаватися до того, щоб укладати договори (вносити доустановчі документи умови) про перерахування частини прибутку дорозпорядження власника.

Разом з тим говорити про повну самостійність і свободу унітарногопідприємства за межами перерахованих правомочностей і можливостейвласника майна теж не можна. Це стосується перш за все правапідприємства за розпорядженням майном. Якщо в раніше діючому законі провласності до права повного господарського відання застосовувалися правила проправо власності (ст.5 п.2 Закону про власність в УРСР), то тепер зправочинності розпорядження відповідно до розглянутих раніше нами п.2ст.295 ГК вилучена можливість самостійного, без попередньогозгодою власника (в особі відповідного комітету з управліннямайном, якщо мова йде про держвласність), розпорядження нерухомістю.

Що стосується рухомого майна, то ним підприємство розпоряджаєтьсясамостійно, якщо тільки законом чи іншим правовим актом не будутьпередбачені відповідні обмеження (абз.2 п.2 ст.295 ЦК). Такимчином навіть під законним актом федерального уряду можливообмеження права унітарного підприємства за розпорядженням закріпленим заним на праві господарського відання державним або муніципальниммайном, у тому числі рухомим. Однак за межами передбаченихзаконом та іншими правовими актами обмежень, підприємство має правовикористовувати самостійно грошові кошти, рухоме майно вяк внесок до статутного (складеного) капітал, а також для оплати акційстворюваного товариства або для придбання діючого акціонерногосуспільства на свій розсуд [5].

Поряд з цим, Кодекс не передбачає можливості для засновника -довільно власника обмежувати правомочності щодо володіння, користування ірозпорядження закріпленим за унітарною підприємством майном, зокремавилучати його без згоди такого підприємства (якщо мова не йде про йоголіквідації або реорганізації). Подібні обмеження в усякому разі, неможуть встановлюватися іншими (підзаконними) правовими актами (п.5 ст.3 ЦК).
З цією метою законодавець зрівнює у правах осіб-невласника івласників щодо захисту своїх речових прав (ст.305 ЦК). Важливим елементомправочинів підприємства є і те, що право володіння, користування ірозпорядження майном, що перебуває на праві господарського відання упідприємства зберігається і в разі зміни власника (п.1 ст.300 ЦК).

Крім того, законодавство дозволяє підприємству самостійнорозпоряджатися довіреним йому майном в частині надання права самомустворювати в якості юридичної особи інше унітарне підприємство
(дочірнє) шляхом передачі йому в установленому порядку частини свогомайна у господарське відання, затверджувати статут дочірнього підприємства іпризначати його керівника (п.7 ст.114 ЦК).

В цілому правове становище унітарних підприємств, крім Кодексу,регулюється відповідним законом про державних і муніципальнихунітарних підприємствах, який на сьогоднішній день ще не прийнятий
Державною Думою РФ.

(3. Виникнення та припинення права господарського відання.

Право господарського відання на майно власника виникає упідприємства з моменту фактичної передачі цього майна, якщо інше невстановлено законом, іншим правовим актом або рішенням самого власника
(п.1 ст.299 ЦК). Таким моментом можна вважати дату затвердження балансупідприємства. Важливість цього моменту пов'язано з тим. Що починаючи з нього напідприємство переходять обов'язки щодо збереження відповідногомайна, закріпленого за ним власником. І вони мають право і зобов'язанірозраховуватися цим майном за зобов'язаннями перед своїми кредиторами
(крім випадків. Передбачених ст.56 абз.2 п.3 ЦК), тоді як засновник -власник за загальним правилом (абз.1 п.3 ст.56 ЦК) уже не відповідає циммайном перед своїми кредиторами.

Припинення розглянутого речового права відбувається не тількипозагальним підставою припинення відповідних правовідносин, наприкладбанкрутство, але й у випадках правомірного вилучення майна власником
(на підставах, що допускаються законом). Важливо, що в п.3 ст.299 ГК яктаких загальних підстав названі підстави припинення права власності.
Це означає, що вилучення даного майна поза волею самого підприємствадопустимо лише в тому ж порядку і притих же умовах, що і вилучення майна у власника (ст.235 ЦК). Разомз тим підприємство не має права припиняти свої правомочності шляхом відмовивід прав на майно подібно власникові в порядку, передбаченому ст.236
ГК, бо це буде порушенням права власності на данемайно їх засновника (ст.304 ЦК).

Висновок

Підводячи підсумки аналізу змісту і правової сутності правагосподарського відання, не можна не задатися питанням: чомузаконодавець (це речове право, яке він поставив у ряд з правомвласності (абз.1 п.1 ст.216 ЦК), все-таки значно звузив в порівняннізі своїм прототипом правом повного господарського відання, що був раніше взаконах про власність. Такий підхід викликаний необхідністю більш суворогоконтролю власника насамперед публічного (державного абомуніципального), за цілеспрямованим характером діяльності створених нимюридичних осіб-невласника. В умовах розвитку ринкових відносин іпояви сильного приватного сектора економіки конструкціітакіх обмеженихречових прав, як і їх суб'єктів-невласника, виявили свої очевидніслабкості і недоліки, приховані колишніми умовами господарювання. Один зосновних недоліків полягає в значних можливості зловживаннятакими організаціями (а точніше кажучи, їх органами) наданої їмвласником економічною свободою, яка використовується не на користьвласника і навіть не на користь такого підприємства, а з метою передачімайна власника в приватний сектор на збиткових для власниківумовах. Тому держава, ще до введення ГК, змушене буловідповідними актами, наприклад, Указ Президента РФ від 14 жовтня 1992року № 1230 «Про регулювання орендних відносин та приватизації майнадержавних і муніципальних підприємств, зданого в оренду »,постанова Уряду РФ від 10 лютого 1994 року № 96 «Проделегування повноважень Уряду Російської Федерації з управління тарозпорядження об'єктами федеральної власності »обмежити правомочності намайно власника прав суб'єктів господарського відання і оперативногоуправління, яке згодом й закріпив у ГК законодавець.

Крім того Кодекс спеціально обумовлює, що результатигосподарського використання майна, що перебуває у господарськомувіданні, у вигляді плодів, продукції і доходів, включаючи майно,придбане унітарним підприємством за договорами чи інших причин,надходять відповідно в господарське відання підприємства (п.2 ст.299
ЦК). З цього прямо випливає, що дані результати стають об'єктомправа власності засновників підприємства, а не самих цих юридичнихосіб. Адже майнової базою для їх появи стало майно власника -засновника, що перебуває у підприємства на обмеженому речовому праві. (Данийвисновок, до речі, абсолютно не суперечить поло -женіям ст.136 ЦК, яка регламентує статус надходжень, отриманих врезультаті використання майна.)

Отже, унітарне підприємство ні за яких умов не можестати суб'єктом права власності, що позбавляє будь-якої грунту міркування проможливості появи «права власності працівників», або їх
«Колективної власності» на яку б то не було частину майнапідприємства, включаючи і фонди участі в прибутках або фонди економічногостимулювання. Все це майно повністю залишається об'єктом прававласності засновника. Саме тому право господарського відання ні поназвою, ні за змістом не є «повним», близьким до прававласності.

Слід також звернути увагу на одну з умов виникненняправа господарського відання, про який законодавець прямо не говорить. Яквідомо Кодекс закріпив право господарського ведення тільки за унітарнимипідприємствами, відокремивши від цього права «установи», очевидно з причинитого, що вони за своїм статусом є як правило некомерційнимиорганізаціями та фінансуються власником-засновником.

Разом з тим законодавець надає можливість установіздійснювати «приносить доходи» (тобто підприємницьку) діяльністьвідповідно до установчих положеннями, тобто із закріпленими в нихдозволом власника.

Отримані від ведення такої діяльності доходи і придбане за їхрахунок майно надходять в «самостійне розпорядження» установи тавраховуються ним на окремому балансі (п.2 ст.298 ЦК).

У зв'язку з реалізацією зазначеної можливості установа отримує двавиду майна, закріплених за ним на різному правовому режимі і навіть порізному оформлених.

Одна частина майна установи, отримана ним від власника закошторисом, знаходиться у нього на праві оперативного управління (п.1 ст.296 ЦК).
Інша частина «зароблена» самим установою і що враховується на окремомубалансі, знаходиться в режимі особливого речового права, не названомузаконодавцем. Однак характер цього права не залишає сумнівів у тому, щовоно (право господарського відання. Оскільки перелік речових прав, увідміну від зобов'язальних прав, є закритим (п.1 ст.216 ЦК) і неможе включати права прямо не передбачені законом. Отже доправу установи на отримане ним таким чином майно застосовуютьсяправила ст.295 ЦК, і до числа суб'єктів права господарського відання у такомувипадку потрапляють частково і установи (див. рис.2). Отже ці доходиі придбане на них майноне можуть бути вилучені у установ за рішеннями комітетів з управліннямайном або інших державних і муніципальних органів, у тому числіта у випадках, коли вони не використовуються або використовуються не за цільовимпризначенням [6].

огляду на те, що установи можуть бути об'єктом права власностібудь-яких осіб, у тому числі і приватних, можна констатувати факт розширенняправового поля права господарського відання. Тепер об'єктами цього праваможе бути не тільки майно державної або муніципальноївласності, а й майно приватної особи (див. рис.3).

Суб'єкти права господарського відання

| | | |
| Державні та | Дочірні унітарні | Установи, |
| муніципальні | підприємства | (в частині надходжень |
| унітарні | | від підприємницької |
| підприємства | | діяльності) |

Рис. 2.

Об'єкти права господарського відання

| | | | | |
| Майно | | Майно | | |
| державних | | муніципальних | | Доходи і |
| унітарних | | унітарних | | майно, |
| підприємств (ГУП). | | підприємств | | отримане за рахунок |
| | | (МУП). | | Доходів від |
| | | | | Підприємницько |
| | | | | Й діяльності |
| | | | | Установи. |
| Надходження, | | Надходження, | | |
| отримані від | | отримані від | | |
| використання | | использ. | | |
| майна ГУП. | | Майна МУП. | | |

Рис. 3

Список використаної літератури.

1. Цивільний кодекс Російської Федерації. Частини перша і друга. (15-е изд., С изм. И доп. По сост. На 15 жовтня 1999 р. (М.: Видавнича група НОРМА (ИНФРА (М, 1999. (560 с.
2. Коментар частини першої Цивільного кодексу Російської Федерації. (
М.: Редакція журналу «Господарство і право», Фірма «СПАРК», 1995. 597с.
3. Відомості ВВР, 1990, № 30.
4. Вестник ВАС РФ, 1993, № 1.
5. Вестник ВАС РФ, 1993 № 11.
6. Вестник ВАС РФ, 1998, № 2.
7. Збори законодавства РФ, 1994, № 8.
8. Збори законодавства РФ, 1995, № 10.
9. Збори законодавства РФ, 1999, № 3, ст. 4626.
10. Российская газета, 1995, від 19 квітня.
11. Журнал «Господарство і право»! 999 г, № 5.
12. Журнал «Господарство і право» 2000 р, № 3.

-----------------------< br>[1] Закон «Про власність в Українській РСР», ст.24 п.1.
[2] Закон «Про власність в Українській РСР», ст.5 п.3.
[3] Закон «Про підприємства і підприємницької діяльності», ст. 6, ст.7.
[4] Відомості ВВР, 1990, № 30, ст.416
[5] Постанова Пленуму ВАС РФ від 25 лютого 1998р. № 8 (п.8 абз.2)
[6] Постанова Пленуму ВАС РФ від 25 лютого 1998р. № 8 (п.10 абз.2)


     
 
     
Українські реферати
 
Рефераты
 
Учбовий матеріал
Українські реферати refs.co.ua - це проект, на якому розташовано багато рефератів, контрольних робіт, курсових та дипломних проектів, які доступні для завантаження. Наші реферати - це учбовий матеріал для школярів і студентів. На ньому містяться матеріали, які дозволять Вам дізнатись більше про навколишнє середовище та конкретні науки які викладають у навчальних закладах усіх рівнів.
9 of 10 on the basis of 3916 Review.
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Українські реферати | Учбовий матеріал | Все права защищены.