До питання про девіації в підлітковому середовищі
Доц. Пілієв Д.Е.
Кафедра соціології та
політології.
Північно-Кавказький
гірничо-металургійний інститут
(державний технологічний університет)
В
статті показано, як криза російського суспільства і дезінтеграція його
структуроутворюючих елементів, зниження життєвого рівня населення, ослаблення
морально-етичного фактора ведуть до наростання девіантної поведінки дітей та
підлітків.
Процес
реформування російського суспільства супроводжується соціальної трансформацією,
яка охопила всі сфери життєдіяльності і торкнулася інтересів всіх верств і
груп населення, викликавши серйозні зміни в соціальних відносинах, свідомості і
самопочутті людей. Все більш загострюються протиріччя між реформаційних
діями в економіці та їх соціальними наслідками. Зростає соціальна диференціація
суспільства за майновою ознакою, надмірна поляризація доходів. У
даний час біля межі бідності перебуває близько 40 млн. громадян, тобто третина
населення країни [1].
Незадоволеність
широких верств населення матеріальним становищем, несопряженность цілей
перетворень у суспільстві з особистими життєвими інтересами значної частини
населення ведуть до погіршення соціального самопочуття населення, соціальному
напруги, породжують відчуження і відособленість. Це підриває нормативні
основи людського співжиття, тягне за собою такі асоціальні явища, як
моральна деградація, бездуховність, злочинність, девіантної (як негативна
форма поведінки, прояв моральних вад).
Криза
російського суспільства і дезінтеграція його структуроутворюючих елементів, і в
першу чергу таких соціальних інститутів, як сім'я і школа, зниження
життєвого рівня населення є тими чинниками, які ведуть до наростання
девіантної поведінки дітей та підлітків.
Соціальну
девіації породжують соціальна несправедливість, соціальна нерівність.
Диференціація суспільства на багатих і бідних, розширення масштабів бідності,
маргінальності - свідоцтва порушення прав людини, відступи від норм
життєдіяльності і поведінки людей, що зумовлює розвиток форм девіації в
дитячої та підліткової середовищі.
Соціум,
соціальне середовище байдуже, а часто і прихильно ставляться до девіантної
поведінки неповнолітніх. Потрібні скоординовані зусилля державних і
громадських організацій з оздоровлення життєвого середовища, нейтралізації
негативного впливу соціуму.
Важливу
роль у розвитку підліткової девіації грає морально-етичний фактор. Низька
морально-етичний стан суспільства, бездуховність, відчуження особистості
призводять до розвитку токсикоманії і наркоманії, бродяжництва, насильства і
правопорушенням у підлітковому середовищі. Зусиллями держави і суспільства в країні
повинна бути створена така обстановка, за якої моральні цінності
стають більш непорушними, ніж юридичні положення.
Міжетнічні
конфлікти, війна в Чечні внесли в розвиток соціокультурних, економічних і
розподільних відносин у РСО-Аланія численні суперечності. Ця
«Перевантаження» посилює не тільки труднощі соціальних інститутів, покликаних
за родом діяльності займатися вихованням і соціалізацією молодших поколінь,
але й проблеми у становленні системи цінностей та ціннісних орієнтацій,
стимулює появу поводження, що відхиляється у дитячому та підлітковому середовищі.
Особливу
небезпеку представляє катастрофічне зростання девіантної поведінки дітей та
підлітків, у яких ще не сформувалися стійкі переконання, цільне
світогляд. На початок 2001
р. в загальній чисельності населення 19,0% складали діти
[2]. Сьогодні в Росії 33 млн. дітей у віці до 14 років. У сирітських
установах різних типів виховується понад 700 тис. дітей. З них лише
десята частина не має батьків, решта - соціальні сироти. У країні до 5
млн. безпритульних дітей, близько 2 млн. неписьменних дітей шкільного віку. У
колоніях для неповнолітніх містяться 17 тис. підлітків, 12 тис. - в
слідчих ізоляторах, на обліку в органах внутрішніх справ - 423,3 тис.
підлітків [3]. Число грабежів, здійснених ними, зросла за останні роки в
півтора рази, кількість вбивств і замахів - в 3 рази [4]. Девіантна
поведінка дітей і підлітків наростає і в цілком благополучних, матеріально
забезпечених сім'ях. Не випадково основний відсоток дітей, які потрапили в алкогольну
і наркотичну залежність - з матеріально благополучних сімей. За останні
роки число підлітків-наркоманів зросла в 2,3 рази, токсикоманів - в 2 рази
[5].
Наростання
девіації у вирішальній мірі залежить від збільшення кількості бездоглядних дітей, що
тісно пов'язане зі значним числом біженців і вимушених переселенців. На
початок 2001 р.
налічувалося 782,2 тис. вимушених переселенців і 26,5 тис. біженців, 242,6
тис. з них - діти. У приймальники-розподільники щорічно потрапляють 12 - 15 тисяч
дітей-біженців з країн СНД і районів міжнаціональних конфліктів [6].
Причини
девіантної поведінки дуже численні і мають складну і суперечливу
природу, що вимагає всебічного дослідження, розробки системи різноманітних
соціально-економічних, медико-психологічних, виховно-соціалізується
та інших заходів, спрямованих на попередження, обмеження і подолання
девіації.
Важливу
роль у боротьбі з девіацій покликані зіграти соціальні інститути суспільства
(сім'я, школа, держава, політичні і громадські організації та рухи
та ін.) Як стійкі форми організації спільної життєдіяльності людей,
вони впливають на свідомість і поведінку дітей і підлітків, здійснюють контроль за
поведінкою, що відхиляється. Науковий аналіз, узагальнення досвіду співпраці державних
та громадських організацій у вирішенні соціальних проблем неповнолітніх, в
тому числі запобігання девіантної поведінки, дозволять виявити і виділити
форми та інструменти впливу на девіантом у бажаному для суспільства
напрямі. Для цього повинні бути створені умови ефективного використання
ними своїх функцій, в т.ч. в галузі контролю за поведінкою неповнолітніх і
з поведінкою, що відхиляється.
Зростання
чисельності підлітків-девіантом, схильність багатьох з них до правопорушень,
алкоголізму і наркоманії зажадали розробки нової концепції виховання
молодого покоління, що опинилася в умовах суспільства, що трансформується без
соціальної філософії та світоглядних орієнтирів, прийняття термінових заходів з
боку держави та суспільства з питань профілактики бездоглядності, інших
проявів девіації.
Функціонування
та розвиток системи профілактики девіантної поведінки дітей та підлітків, а
також соціальної та морально-психологічної реабілітації тих з них, які
відбули певну форму покарання, можливе лише на рівні
загальнодержавної координаційної діяльності при взаємодії всіх
зацікавлених сторін: сім'ї, школи, правоохоронних органів, громадських
організацій всіх видів, що займаються проблемами їхнього виховання.
Наростання
девіації і ослаблення найважливіших інститутів соціалізації підростаючих громадян
робить особливо актуальним відкриття соціально-реабілітаційних установ для
неповнолітніх, значне посилення роботи з профілактики девіантної
поведінки, що проводиться соціальними службами (центрами сім'ї,
психолого-педагогічними центрами та ін.)
В
конкретно-історичних умовах РСО-Аланія система профілактики девіантної
поведінки дітей та підлітків може бути доповнена національно-традиційними
формами громадського контролю, не втратили ще своєї соціальної значимості
і в наші дні.
Одним
з факторів попередження та подолання девіантної поведінки є
соціально-реабілітаційна робота. Розширюється мережа реабілітаційних установ
з профілактики, попередження та корекції девіантної поведінки,
здійснення системи контролю та соціально-нормативного регулювання поведінки
неповнолітніх, удосконалюються технології їх діяльності.
Проблеми
відхиляється поведінки підлітків існували у всі часи. Сьогоднішнє
стан девіації у дитячому та підлітковому середовищі не слід класифікувати
як унікальне або нове. Навпаки, воно цілком вписується в ті соціальні
закономірності, згідно з якими переломні та кризові періоди розвитку суспільства
ініціюють криміногенні фактори, що негативно впливають на соціалізацію
дітей і підлітків, на їх незміцнілі ціннісні орієнтації, мотиви і спонукання
вчинків. Цю соціальну обумовленість становлення особистості станом
суспільства відзначали М. Вебер, Е. Дюркгейм, О. Конт, Р. Мертон, М. Смелзер, П.
Сорокін і ін
Значне
увагу розвитку теоретичних проблем девіації приділяли вітчизняні вчені:
B.C. Афанасьєв, Я.І. Гілінський, В.М. Кудрявцев. Представляють великий інтерес
роботи з проблем статусних характеристик, особливостей підліткового
віку, впливу найближчого соціального оточення та сім'ї на становлення
особистості підлітка, здійснені Ю.М. Антоняном, І.А. Двойменним, М.С.
Мацковская, А.Г. Харчевень. Їхні праці допомагають повніше зрозуміти сутність девіації і
породжені нею проблеми, соціальний механізм впливу на свідомість та
поведінку підлітків.
Проблеми
профілактики девіантної поведінки дітей та підлітків, роль соціального
контролю як найважливішого чинника перешкоджання девіантної поведінки,
питання соціальної реабілітації бездоглядних дітей і підлітків, соціальна
робота з ними відображені в роботах Л.С. Алексєєвої, Г.М. Іващенко, П.Д. Павленка,
A.M. Панова, Є.І. Холостовой. Ними висловлені ідеї про адресності профілактичної
роботи, про характер попереджувальної роботи з дітьми та розвитку соціального
творчості як альтернативи антигромадської поведінки. Публікації надають
велику допомогу в оцінці досвіду соціально-реабілітаційної роботи установ
соціального обслуговування, розкривають проблеми і технології соціальної роботи в
профілактиці та подоланні девіацій.
Висновок.
Теоретичні дослідження проблеми девіантної поведінки дітей та підлітків
поки слабо підкріплені соціологічними дослідженнями, особливо їх не вистачає на
регіональному рівні, зокрема в РСО-А. Потребують глибокого дослідження
питання, пов'язані з діяльністю реабілітаційних установ, створенням
системи соціального захисту дітей та підлітків девіантної поведінки.
Невирішеність цих питань ускладнює реальну оцінку стану досліджуваної
проблеми та вироблення системи заходів з профілактики та виправлення девіантної
поведінки.
Список літератури
1.
З послання Президента Росії В.В. Путіна Федеральним Зборам Російської
Федерації. Соціальне забезпечення. 2002, № 6. С. 11.
2.
Соціальна робота. 2002, № 1. С. 28.
3.
Інформація про соціально-економічне становище Росії. М.: Держкомстат. 1999.
XII. С. 57.
4.
Соціальне забезпечення. 2002, № 1. С. 18.
5.
Молодь України: стан, вибори шляху. М., 2000. С. 91-92.
6.
Державний доповідь «Про становище дітей в Російській Федерації». М., 2001.
Для
підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://www.skgtu.ru/
