МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Російський державний гуманітарний університет

ІНСТИТУТ мас-медіа

ФАКУЛЬТЕТ ЖУРНАЛІСТИКИ

К У Р С О В А Я Р А Б О Т А

за курсом: ОСНОВИ ЖУРНАЛІСТИКИ

ТЕМА: ЖАНР У МИСТЕЦТВО, літератури і журналістики

План роботи: < p> Вступ

Глава 1 «Жанр в мистецтві та літературі»
Глава 2 «Жанр в журналістиці»
Висновок

Виконала: студентка 1-го курсу денного навчання

Окулова Е.С.

Науковий керівник:

Бойков Г.С .

М о с к в а - 2002

Введення
У своїй роботі я спробую дати загальне визначення поняття жанр,встановити взаємозв'язок між поняттями «мистецтво», «література» та
«Журналістика», виявити і порівняти значення і способи жанровоїПричин цього кілька:жанр, вид і рід є суміжними поняттями, в результаті чого їх плутають
(те, що в одному джерелі називають жанром, в іншому відносять до видів, інавпаки); жанри змінювалися, зникали і з'являлися в процесі історичногорозвитку мистецтва, літератури та журналістики, тому кордону між нимидеколи дуже розпливчасті; деякі вчені виділяють кілька площинжанрової диференціації, кожна з яких відповідає будь-якої межіскладного будови і функціонування художнього твору. Томуу своїй роботі я буду підходити до питання про жанрах з декількох точокзору, висвітлених у вибраній мною літературі.
Але для цього потрібно вирішити питання співвідношення трьох основних понять:мистецтва, літератури та журналістики. По-перше, їх можна розглядати якокремі поняття. Але в більшості джерел література називається видоммистецтва, тому їх поділ буде некоректним. Другий варіант --вважати літературу складовою мистецтва, а журналістику відокремити. Знову жтаки але: художня публіцистика загальновизнано вважається жанромлітератури. Не можна забувати, що журналістика - це не тільки друк, а щерадіо і телебачення. З огляду на все вищевикладене, я збудувала наступнусхему.

Мистецтво
Література

Вид вид жанр Худ.публіцістіка радіо телебачення

ж у р н а л і с т и к а
Якщо виходити з того, що жанр - умовна категорія внутрішньовидовоїдиференціації мистецтва, то літературу, телебачення і радіо ми назвемовидами мистецтва, які в свою чергу діляться на жанри. Наприклад,художня публіцистика є жанром літератури, і в той же часскладовою журналістики. Таким чином, журналістика відноситься домистецтва і зокрема до літератури, плюс володіє власнимсвоєрідним жанровим поділом.

Глава 1

Жанр в мистецтві і літературі

Жанр - спільність художніх творів, що складається в процесіісторичного розвитку мистецтва на основі їх самовизначення попредметним змістом - в результаті взаємодії гносеологічної
(пізнавальної) та аксіологічного (оціночної) функцій художньоїдіяльності. Інша, онтологічна сторона творчості (що зумовлюєіснування творів мистецтва в їх матеріальній формі) складаєоснову поділу мистецтва за видами; аксіологічна в єдності зсинергетичної, перетворюючої людини, - за творчим методом і стилем.
Жанр - підрозділ кожного виду мистецтва, обумовлене різноманіттямконкретних можливостей художнього освоєння дійсності.
Жанр відображає властивість вибірковості мистецтва, його прагматичну,утилітарну бік пристосування до обставин життя. Художник, якправило, змушений для реалізації своїх ідей вибирати з безлічі шляхів,рішень, способів якийсь один, найбільш реальний, досяжний; вбільшості випадків саме той, який вимагають замовники або за якийможна отримати винагороду. Тому жанрова визначеність - взначною мірою «функція майстерності, ніж таланту».

На відміну від інших близьких понять, жанр найточніше відображаєактуальність мистецтва, відгук творчих зусиль художників на запитичасу, історичної обстановки. Спочатку з'являється потреба вдеяких ідеях, потім формується функція, а потім підшукується потрібнийпредмет. Тому жанр є предметно-функціональним поняттям, йогокордону розпливчасті, рухливі, і різні жанри безперервно переходять один вінший, з'єднуються і розділяються. Це породжує різні типи жанровогоподілу - тематичні, структурні та функціональні. Системний аналізмистецтва приводить до висновку, що існує кілька площинжанрової диференціації. З цієї точки зору в літературі жанрами є:і роман, повість, поема, вірш, і психологічний роман,історичний роман, пригодницький роман, і трагедія, комедія, мелодрама,водевіль, і ода, памфлет, епітафія, епіграма. Відповіднорізноманітні жанрові членування в інших видах мистецтва, а кожен жанррозпадається на кілька піджанр. У результаті один і той же твірможна віднести до кількох жанровими групами. Скажімо, скульптура «Міднийвершник »Фальконе - це пам'ятник, це кінний пам'ятник, це портрет, цеалегорична скульптура.
Різноманіття жанрів у розвитку мистецтва породжена потребоюхудожнього відображення різних сторін та проявів дійсності.
Звертаючись до тих чи інших конкретних явищ суспільного життя, природи ітощо, мистецтво виробляє специфічні форми відображення цих явищ
(роди і жанри), що постійно змінюються залежно від зміниісторичних умов, але зберігають все ж відому стійкість іспадкоємність. Так, наприклад, антична трагедія, трагедія Шекспіра,трагедія епохи класицизму, трагедія А.С. Пушкіна та А.Н. Островського привсім їх історично конкретному відмінності належать до жанру трагедії. Байки
Езопа, Ж. Лафонтена, А.П. Сумарокова, І.А. Крилова різні за ідейнимзмістом, тематикою і соціальної спрямованості, проте їм притаманні загальніжанрові риси байки: іносказання, аллегорізм, стислий і закінченийсюжет, наявність моралі. І хоча конкретне художній твір, йогозміст, безвідносно до жанру, завжди є неповторним, основніознаки жанру відрізняються стійкістю і характеризують твори різнихстоліть. Це пояснюється насамперед тим, що вони є продуктомтривалого історичного розвитку мистецтва.

Термін «жанр» виник в естетиці французького Класицизму середини XVIIв., хоча жанрове самовизначення існувало багато раніше. У XVI ст.теоретікі академічного мистецтва розділили його на «високий» і «низький»жанр в залежності від предмета зображення, теми, сюжету. Цей поділзміцнилося в практиці європейських художніх академій XVII-XIX ст. Уживопису «високим» вважалися історичний (героїчний) і міфологічнийжанри, «низьким» - портрет (за винятком парадного, церемоніального,статуарного), пейзаж, натюрморт. У літературі існувалопротиставлення трагедії і комедії Церква зі свого бокуканонізувала іконографію іконопису, вівтарної мальовничій і скульптурноїкомпозиції, картини на біблійні сюжети. У протестантської Голландії XVIIв., навпаки, «низькі» жанри - пейзаж, портрет, натюрморт, побутові сценки --виявилися ведучими, саме вони забезпечували художнику успіх.
Поділ на «високі» і «низькі» жанри існувало вже в античномумистецтві. За повідомленнями Плінія Старшого, поряд з художниками,виконували відповідальні «офіційні» замовлення, існували ріпарографи
(грец. «грязнопісци»; Пліній називає їх жанр «minoris picturae» - лат.
«Мала живопис») і «Грілло» (грец. grylos - свиня, порося),представники комічного жанру.
За концепцією М. Соколова, поява «низьких» жанрів в мистецтві XV-XVII ст.пов'язано не з критичним ставленням до життя або класичної спадщини інавіть не з народної «сміхової культурою», а з формується культом природи,пантеїстичним світовідчуттям, ідеї якого були закладені в епоху
Італійського Відродження і протистояли традиційному теоцентризм. Новенатурфілософські мислення складалося ще в проторенессансную епоху, вонопослужило ідеологічною основою оновлення іконографії, обмірщеніярелігійних тем і сюжетів. Такі поетичні і «селянські» образи, темилюбов, життя і смерті, народних свят, казок та переказів,акроаматіческіе композиції І. Босха і П. Брейгеля Старшого.

Жанрова визначеність з тем і сюжетів доповнювалася, забарвлюваласяставленням, оцінкою, настроєм художника. Так з'являлися героїчний ітрагічний жанр, бестіарій, гротеск, дролері, капричіо, билинний, абоепічний, жанр, «мораліте».

Вибір предмета і відношення до нього художника визначають метод, способи іприйоми зображення. Звідси інший напрямок жанрової визначеності:сюжетна картина, мотив (етюд), алегорія, емблема, знак. Межі міжцими поняттями безпосередньо пов'язані з типологією композиційних форм.
Виникнення різних жанрів (визначення яких нескінченно) залежить відконкретного взаємодії історичних типів мистецтва,художніх напрямів, течій, стилів і шкіл. Так, на рубежі XVI-
XVII ст. канонізованих іконографія «офіційних сюжетів» була помітнопотіснені вільним вибором освіченого художника. Навіть у великих,замовних творах благочестиві теми були сусідами з вільнодумною,вчені - з фольклорними, серйозні - з пустотливими, автохтонні - ззапозиченими з інших, екзотичних, культур. Зміст епохи відбивалосяпоєднанням «піднесеного стилю» (іт. «in bono») і «низького, поганого»
( «In malo»). Цей конфлікт закладений зіткненням і подальшим одночаснимрозвитком класицистичних і романтичних тенденцій в стилях Класицизмута Бароко.

Особливий смак художники знаходили в змішуванні жанрів: портрет та автопортретстали вводити в релігійні композиції (раніше, в XIV-XV ст.,донаторы зображувалися або окремо, або в окремому просторовомуплані вівтарних картин). Випадкові за змістом, цікаві лише своєюмальовничістю фігури містилися в центр композиції на біблійний сюжет.
Євангельські сцени губилися на тлі «космічних» альпійських пейзажів.
Тому можна сказати, що мистецтво XVI-XVII ст. після надзвичайногозльоту в епоху Відродження характеризується не спадом, зниженням духовності,символічності, а розширенням жанрових кордонів, включенням тим, що раніше неосвоєних мистецтвом. Цьому сприяв стиль Бароко, що зруйнував багатоканони і що зробив вплив на італійських караваджістов, на мистецтвофранцузьких, голландських, фламандських художників. Мистецтво Рембрандтастали називати «живописом реальності». Ситуація, що склалася в XVI ст.опозиція «Рафаель або Караваджо» (ідеалізм або натуралізм) була тут жедоповнена діяльністюримських «бамбоччьянті», послідовників П. фан Лара і «художниківреальності ». У Нідерландах абстрактний ідеалізм «Утрехтський караваджістов»поєднувався з натуралізмом фламандських живописців побутового жанру. Художникамвенеціанської Терраферми протистояли тенебрісти, а піднесеногофламандській бароко П. Рубенса - загадковий філософський романтизм
Рембрандта. Характерними прикладами жанрової невизначеності єкартини Рембрандта «Повернення блудного сина», «Польський вершник».

У живописі XVII-XIX ст. твори батального жанру з'єднувалися зпортретними (Військова галерея Зимового палацу в Петербурзі), «мисливського» знатюрмортом, натюрморт з побутовим жанром або філософської алегорією,з'являються повчальні картини в жанрі «пікареск», портрет в інтер'єріі портрет у пейзажі, «моралізованний пейзаж». Наприкінці XIX ст. незвичнорозгалуженими стали жар «еротичного мистецтва», а тонке та ніжне «ню»поєднувалося з портретом.
Така складна картина пояснює, чому дослідники мистецтва змушенізайматися не визначенням меж окремих жанрів, а вивченням їхвзаємодії та паралельного розвитку. Частково з цієї причинитвори ужиткового жанру, що відбивають повсякденне життя в дрібних, інодісмішних проявах, з гумором або гротеском, іменують просто: жанр. Головнимкритерієм «жанрового живопису» вважають «безіменність» зображуваних осіб. Досередини XVII ст. коли терміна «жанр», або «побутовий жанр», ще неіснувало, голландські живописці використовували слово «картинки» (нід.beeldeken) або «фарси» (kluchten). Сцени «в печерах і кухнях» називали
«Groten». Причому під подібним «родом живопису» розуміли актуальністьзмісту на відміну від традиційних міфологічних сюжетів, а в трактуванніповсякденних тим підкреслювався їх прозаїчний характер. Пізніше, в
XIX столітті, таке розуміння жанру породило протягом «критичного реалізму», вмистецтві якого активно розроблялися такі жанри як роман і повість,побутова драма на сцені та побутова картина в живопису. Вони, за словами
Чернишевського, дозволяли відтворювати сучасну соціальну реальність івимовляти над нею суворий вирок.
Переважання якого-небудь жанру в певну епоху викликано перш за всетим, що громадські, соціальні інтереси зосереджені на тих сторонахдійсності, які можуть бути найкращим чином відображеніза допомогою цього жанру. Такі причини розквіту епічної пісні і трагедіїв античності, роману та лірики в російській та західноєвропейській літературі XIXстоліття, портрета в епоху Відродження і в російському мистецтві XVIII - XIX століть,опери і симфонії в російській музиці 19 століття.

Естетика сучасного мистецтва стверджує необхідність використаннявсіх, що склалися в минулому і нових, що виникають жанрових структур. Безбудь-якого ієрархічного співвідношення, оскільки воно орієнтоване нахудожнє відтворення всієї повноти людського життя, сучасної,минулого і майбутнього, - природи, світу речей, практичних діянь людини ійого внутрішнього духовного життя.

Глава 2

Якщо вважати жанр умовною категорією внутрішньовидової диференціацієюмистецтва, то жанри журналістики є жанрами мистецтва, а значить, всевищевикладене можна віднести і до журналістики. Але її жанрове поділнастільки своєрідно, що йому варто присвятити окремий розділ.
У журналістиці, на відміну від інших видів мистецтва, небажанозмішування жанрів. І якщо, наприклад, в образотворчому мистецтвівзаємопроникнення жанрів історично обумовлено і неминуче, то вжурналістиці «чистота» жанру є якісною характеристикою. Ірозмиті жанрові межі характерні лише для «бульварних» видань танизькопробних теле-та радіопередач.
Нерідко доводиться чути думку про те, що для журналіста головне --створити цікавий матеріал, а якого він жанру, не має абсолютно ніякогозначення. Існує також думка, що тема жанрів у журналістиці НЕзаслуговує на увагу, оскільки зміст поняття «жанр» безперервнозмінюється і ускладнюється, а сама теорія жанрів в цілому розробленанедостатньо. Це нібито підтверджується тим, що різні дослідникипропонують свій набір жанрів. Погодитися з цим не можна з двох причин.
По-перше, той тип творів, який складається історично івизначається як «жанр», існує об'єктивно, незалежно від думок, яктеоретиків, так і практиків. Вся маса створених у журналістицітворів розподіляється за жанрами на основі цілого ряду принципівподілу. У кожного конкретного твору є склад певниххарактеристик, що виникають або щодо довільно, або в результатіспеціальних творчих зусиль автора (як у мистецтві). Тексти, що володіютьсхожими якостями, можна об'єднати в окремі групи.
Об'єднання може бути зроблено різними дослідниками на самихрізних підставах, залежно від того, що кожен з них вважаєнайбільш важливим об'єднуючим початком (саме це породжує різніуявлення про жанрової палітри журналістики). Але, зрозуміло, найбільшвірним буде те об'єднання, яке грунтується на схожості сутніснихознак, що включаються будь-яку стійку групу. Вже після того, яквизначено об'єднуюча ознака (чи ознаки), його називають «жанровимиознакою », а об'єднану їм групу -« жанром ».
По-друге, точне уявлення про жанр допомагає професійномуспілкуванню журналістів. Одна справа, коли редактор видання просить: «Напишітьхороший матеріал про авіації ». Зовсім по-іншому сприймається проханнянаписати нарис про льотчик-випробувач. В останньому випадку журналіст кращезрозуміє, який матеріал хотів?? и отримати редактор.
Роль способу відображення дійсності у формуванні наборухарактеристик журналістського матеріалу, що визначають його жанровувизначеність, набагато значніші ролі предмета. У журналістицііснує три головних способу відображення - фактографічний,аналітичний та наочно-образний. Вони опосередковує певні рівні
«Проникнення» пізнає суб'єкта на об'єкт: від початковогочуттєвого споглядання до абстрагування, теоретичного освоєння його ідалі - до створення збагаченого, більш повного конкретного образу предмета
(У тому числі - його художнього образу).
Своєрідність того чи іншого способу відображення дійсностіполягає насамперед у тому, що він виступає як особливий шлях реалізаціїієрархічно взаємопов'язаних завдань, вирішення певних завдань.
Найважливіші з них носять зумовлює характер і виступають як функціїконкретного видання. Одні видання переслідують комерційні цілі, інші --мета пропагандистського впливу, треті хочуть максимально повно іоб'єктивно інформувати аудиторію. Цим визначальним функційжурналістики підпорядковані властиві їй певні завдання «другого ряду»:

- створення певної інформаційної моделі відображатиметься явища (його опис);

- встановлення причинно-наслідкових відносин;

- виявлення значущості явища (його оцінка);

- визначення майбутнього стану досліджуваного явища (прогноз);

- формулювання програм, планів дій, пов'язаних з аналізованим явищем.
Здійснення творчих функцій відкриває шлях до реалізації журналістикою названих вище суспільних функцій. А так само на увазі застосування різних методів пізнання дійсності. Вони складають три великі групи - емпіричні (методи збору матеріалу), теоретичні
(загальнотеоретичні методи пізнання та спеціалізовані методи осмислення зібраного матеріалу) і художні (методи наочно-образного узагальнення).
Отже, ми з'ясували, що предмет, функція і метод - несучих три кити, три непорушних стовпи, на яких тримається жанр, і при збереженні необхідних зв'язків і залежностей між ними виникає та сама «стійка форма», в якій читачеві Кращий час сприймати авторську думку.
Певний жанр відповідає темі як предмету, але він предметно орієнтований не на кожний окремий життєвий матеріал, а на певний його тип. Репортаж, наприклад, може бути про спортивному двобої, про політ у космос, про пожежу - але обов'язково про хід події. Стаття працює тільки з проблемами, інтерв'ю - з думками, а рецензія має справу не з самою дійсністю, а з його відображенням у фільмі, у книзі, спектаклі.
Порушення цього порядку призводить до повної безглуздості, або до необхідності підробляти зовнішню форму, імітувати жанр. Щоб цього уникнути, журналіст повинен чітко представляти не тільки «фактуру», а й завдання, яке йому належить вирішувати.

Отже, завдання, або функціональна обгрунтованість - другий кит, на якому тримається жанр. Вважається, що журналістика вирішує триєдине завдання:
- повідомлення фактів;
- оцінка, аналіз, інтерпретація фактів, подій, явищ;

- зображення фактів, подій і явищ.
Ці три завдання формують три групи жанрів:

- інформаційні;

- аналітичні;

- художньо-публіцистичні (документально-художні).
До інформаційних жанрів відносяться замітка, кореспонденція, репортаж,некролог і ін; до аналітичних - бесіда, коментар, анкета, рейтинг,рецензія, журналістське розслідування; до художньо-публіцистичним --нарис, фейлетон, анекдот, пародія, епітафія. У жанру може бути кількафункцій, але в основі незмінно залишається один. Так, головним завданнямкореспонденції є інформаційна, стаття спеціалізується напостановці і вирішенні проблеми, замітка повідомляє новини, огляд допомагаєуявити стан справ в цілому, огляд - побачити в цьому ціломуперспективні тенденції. Інформаційні ознаки жанру залишаються незміннимипротягом століть, але інші більш рухливі та зміни їх для жанрудуже чутливі. Тому, вибираючи творчу задачу, журналіст повинензнати, який жанр призначений для її вирішення.
Зв'язок між предметом і функцією визначає жанр, а значить встановлюєметод роботи з інформацією. З інформаційними жанрами, призначеними для
«Новинного» матеріалу, простіше - їм відповідають найбільш освоєні способизбирання інформації: спостереження, расспрашіваніе, читання документів.
Аналітичні жанри мають справу з інтерпретує інформацією, і їхні методиорієнтовані на основні логічні операції: дедукцію і індукцію,встановлення причинно-наслідкових зв'язків, аналіз.

Знання жанрообразующіх факторів допомагає більш чітко уявити собівитоки та особливості виникнення тих чи інших жанрів. Але процесжанрообразованія, тобто набуття майбутніми публікаціями характеристик,дозволяють відносити ці публікації, наприклад, до вже відомих жанрами, требавідрізняти від процесу виникнення «імен» жанрів. Цей другий - процесномінації, що заявила про себе нової групи публікацій, ще не одержалажанрового визначення. Не має строгих принципових підстав, неспирається на яку-небудь закономірність.
Виділення особливого виду жанру або змішування його з іншими жанрамивідбувається в результаті змін в кожному з жанрообразующіх факторів. Цізміни можуть бути обумовлені відмиранням (не основних) і появоюнових функцій жанрів. Ускладненням інформаційних завдань, відкриттям новихпредметних граней дійсності.

Процес «гібридизації» був докладно показаний В.В. Учонової на прикладірепортажу. На початку 80-х років відбувався помітний рух репортажу доаналітиці. Звичайно, залишався і класичний, інформаційно-подієвий іпізнавальний репортаж, але працями Г. Бочарова, Ю. Роста, В. Чорткова іінших виділився особливий вид репортажу - аналітичний. Цей термін неприжився, і сьогодні частіше говорять про «репортерській розслідуванні». Однакрозслідування - не жанр, а метод, що відкриває шляхи до кількох жанрів:кореспонденції, проблемного нарису, статті. Усвідомлюючи і творчо освоюючипроцес розвитку жанрів, важливо не втрачати з уваги, що за зовні наочнимиметаморфозами жанрів відбувається багатовимірне поєднання, перехрестя івзаємодія методів журналістського пізнання, репортерського пошуку,прийомів дослідження, і саме в цих, захованих у глибині рядки,взаємодіях виявляються багато секрети еволюції традиційнихжанрових форм.

Висновок

У процесі написання курсової роботи, я не раз замислювалася, не єЧи жанр надуманим, неіснуючим поняттям, оболонкою, під якою можеміститися все, що завгодно. Думка про те, що жанр - це лише вигадкатеоретиків не раз зустрічалася в прочитаних мною книгах і статтях. Теперя можу твердо сказати, що не згодна з цією точкою зору.

Жанри можна порівняти з націями - кожна має свою мову, свої традиції,історію і менталітет. І кожна прекрасна в своєму своєрідності таунікальності. А разом вони складають єдиний світ - жорстокий, алегармонічний.В своїй роботі я спробувала відобразити єдність, нероздільножанрів, намалювати картину «жанрового світу», так схожого на світ людей.
Жанр - це основа поетики будь-якого виду мистецтва, її вихіднівиразні форми. Знання їх - важлива сходинка на шляху до вершинмайстерності. І так само, як художник, що опанував ази реалістичного живопису,легко зможе розвинути в собі талант імпресіоніста, журналіст, що освоївінформаційні жанри легко освоїть прийоми нарису і фейлетону.
Список використаної літератури:
Естетика: Словник. - Москва: Политиздат, 1989.
Велика радянська енциклопедія. - Москва, 1992.
Енциклопедія образотворчого мистецтва. - Москва, 1985
Тертичний А.А. Жанри періодичної преси: Навчальний посібник. - Москва.:
Апспект Пресс, 2000.
Любов Шибаева «Жанри в теорії і практиці журналістики»
«Жанри сучасної радіожурналістики» www.sprut.ru