ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Схід і південь в геополітичних розрахунках Росії
     

 

Новітня історія, політологія

Схід і південь в геополітичних розрахунках Росії

До останнього часу становим хребтом, свого роду "Грінвічському меридіаном" світової політики і економіки, від якого вівся відлік, визнавалася Атлантика. А над нею незаперечно домінувала західна, або євроатлантична, цивілізація з політико-економічними взаємодіями по лінії Європа-США, що віддавала їй пальму першості серед інших цивілізацій. Проте хто візьметься з стовідсотковою впевненістю стверджувати, що і в третьому тисячолітті Атлантика збережеться як "талассократіческая" вісь світового устрою? Що основні глобальні економічні, політичні, культурні та інші взаємодії не будуть розгортатися навколо Велікоокеаніі? Адже сьогодні геополітичне значення Азіатсько-Тихоокеанського регіону (АТР) стрімко зростає.

Тому можна тільки вітати нещодавню розбавлення одноманітною дискусії про перспективи відносин Росії із Заходом наміром російських політиків і вчених зрозуміти, що ж взагалі відбувається в АТР і яке місце нашої країни в цій частині світу. Адже до цих пір відсутні оцінка реальної значущості "східного" - від Москви - напрямки зовнішньої політики, його ув'язка з іншими складовими геостратегії Росії. Як синоніми АТР використовуються поняття Азія чи Східна Азія, хоча АТР включає ще і США, Канаду, Австралію, Нову Зеландію і Океанію1. А раз так, то Москва навряд чи може спілкуватися з далекосхідними сусідами без урахування геополітичних позицій у цьому регіоні Вашингтона, Оттави, Канберри і Уеллінгтон. Так само на початку Гельсінкського процесу СРСР довелося визнати право на участь США та Канади в європейських справах. Спірні і пропозиції встановити "особливі зв'язки" Росії з яким-небудь одним державою АТР (наприклад, Китаєм) без тверезого аналізу всього комплексу двосторонніх відносин і делікатності зв'язків "фаворита" зі своїми (часто ще й російськими) сусідами. Нарешті, зовсім не зрозумілий принциповий і практично важливе питання: що чекає Росію в АТР і як їй себе там вести.

У цій частині монографії докладно - з урахуванням неопрацьованості питання "східної політики "Росії - визначаються стратегічні особливості та значення АТР зараз і в недалекому майбутньому, розстановка сил і наявні протиріччя в цьому регіоні, можливості Росії (з особливим упором на важливі для неї і непрості відносини з Китаєм), і, нарешті, виводяться основні практичні орієнтири російської геополітики в АТР.

Загальна геополітичне стан АТР

Спілкування між країнами АТР є приватним - регіональним - варіантом глобальної багатополярності. У той же час баланс сил тут виступає найважливішим елементом загальносвітової геополітичної рівноваги (в АТР з глобальних центрів впливу не представлений лише Європейський Союз) і відіграє все більшу роль в його формуванні. Багато аналітиків характеризують нинішню ситуацію в АТР як найменш вибухонебезпечну за останні півстоліття. Тим часом збереження цієї стабільності аж ніяк не гарантовано. Притаманні даній частині світу риси і тенденції розвитку, висока динаміка подій, концентрація інтересів і протиріч різко ускладнюють відносини між країнами та угрупованнями держав в АТР. До сьогоднішнього дня сформувалися певні геополітичні характеристики регіону.

-- Співіснування в АТР декількох великих центрів сили глобального і регіонального рівня, представлених в основному угрупованнями держав при незначному числі "рядових", а також не залучених до зони впливу країн. До останніх, мабуть, поки відноситься і Росія.

- Поєднання в одному регіоні декількох типів культур, соціально-політичних систем (якщо допустити, що в КНДР зберігається соціалізм, а в Китаї, В'єтнамі, Лаосі та Монголії - його ще досить істотні елементи), а також різних економічних моделей в рамках однієї і тієї ж соціально-політичної сістеми2. Незважаючи на нинішню пасивність в АТР, Росія в майбутньому, очевидно, буде втягуватися в систему спочатку "економіко-модельних", а потім і політичних протиріч.

- Багато країн даного регіону, потужні економічно і технологічно, але принижені довгим перебуванням на других і третіх ролях у світовій політиці, сьогодні стоять перед важким, геополітичним по суті, вибором між об'єктивною необхідністю своєї інтеграції в регіональні й глобальні господарські механізми (це означає певні поступки в тому, що стосується національного суверенітету), і політичної, психологічної та економічної потребою відстоювати національні інтереси та культурну самобутність. Збалансувати обидві завдання вельми складно, тому що неминучі перекоси як в один, так і в інший бік. При цьому зосередження на власному цивілізаційному своєрідність було б могутнім імпульсом для міждержавного і межкоаліціонного суперництва в регіоні. Для Росії важливо, хоча б в пропагандистських цілях, скористатися прагненням азіатських країн захистити свою самобутність, щоб відвести звинувачення на свою адресу з приводу "імперських амбіцій", а також використовувати наявні геополітичні та економічні (про них мова нижче) протиріччя у своїх інтересах.

- Дуже високі темпи економічного розвитку азійської складової (за невеликим винятком) регіону - Китаю, Південної Кореї, Японії, Тайваню, Гонконгу, країн АСЕАН, характеризується такими макропоказниками: швидким економічним ростом3; високим рівнем накопичення капіталу, у результаті чого в азіатській частині АТР акумулюються величезні вільні средства4, що інвестуються в місцеву економіку і за рубеж5; бурхливим зростанням обсягу торгівлі з зовнішнім світом і особливо всередині субрегіона6; великими приватними та державними відрахуваннями на НДДКР (в Японії, наприклад, 3,1% ВВП у порівнянні з 2% в країнах ЄС), результати яких використовуються на місці і звичайно не передаються і не продаються за рубеж7. Прискорений економічний прогрес ряду азіатських країн АТР створює додаткові передумови для посилення нерівності в регіоні і в світі в цілому, а, отже, і наростання міждержавних треній8 і напруженості у двох напрямах: між швидко і відносно повільно країнами, що розвиваються регіону (найбільш помітні сьогодні суперечності між США і Японією, США і Китаєм), а також економічними "Спринтер" АТР і зовнішніми для нього центрами сили регіонального та глобального масштабу (хоча б взаємна неприязнь Японії і країн ЄС, наочно проявилася в ході уругвайського раунду переговорів ГАТТ). Звичайно, економічні колізії часто мають і більш складний характер, зокрема, уповільнення економічного зростання США і, відповідно, падіння їх спроможності "переварювати" бурхливо зростаюче пропозицію товарів з азіатських країн АТР обернулося тарани натиском останніх на ринок ЄС. Це викликало негативну реакцію за-падноевропейцев, але також посіяла внутрішні для АТР чвари між виробниками з Японії та АСЕАН через розділення європейського ринку. Більш того, перспектива навали азіатського ширвжитку викликала глухе роздратування в Східній і Центральній Європі, яка "мріяла" задовольняти "нижні поверхи" споживчого попиту в ЄС.

Ясно, що Росія не може продовжувати ігнорувати регіон, який вже в недалекому майбутньому здатний стати "економічним двигуном" планети. Причому господарські контакти, особливо з найбільш динамічними азіатськими країнами АТР, для неї, принаймні також важливі, як і зв'язку з традиційними зонами економічного прогресу - Західною Європою і США. Інша справа, що вкоренитися в системі економічної взаємодії АТР Москві з її скромними можливостями буде нелегко.

- Сходження в АТР трьох офіційних ядерних держав, а також Японії, що має технічні можливості і достатню кількість розщеплюються, для створення ядерної зброї і засобів її доставки до цілі, і принаймні трьох "порогових" держав (Північна і Південна Кореї, Тайвань) 9. З огляду на одну тільки зберігається, потужність ядерного потенціалу США, що триває модернізацію китайських ядерних засобів і ймовірність появи незабаром в АТР ще декількох ядерних держав, Росії слід було б замислитися про розумність збереження в недоторканності всіх положень односторонніх ініціатив СССРРоссіі кінця 1991-початку 1992гг.10

- прискорює гонка (принаймні суперництво) озброєнь у регіоні, перш за все в азіатській його частини. З 1989 р. туди щорічно ввозиться більше зброї, ніж на Близький Восток11. Мотивами військового змагання західні експерти вважають реальну потребу в модернізації місцевих збройних сил, зіткнення амбіцій нових лідерів регіону, занепокоєння щодо відродження колишнього суперництва (зокрема, між Японією і Китаєм), очікування скорочень американської військової присутності і втрати США здібності гарантувати безпеку своїх традиційних союзників, неясність майбутнього співвідношення сил в АТР і стратегічну невизначеність у міре12, а матеріальним фундаментом - економічний бум в АТР. Очевидно, в доступній для огляду перспективі значення збройної сили як фактора регіонального балансу сил буде навіть зростати, що варто враховувати Росії при плануванні своєї військової політики на схід від Уралу.

-- Нестабільність внутрішнього положення ряду держав у доступній для огляду перспективі. Мова йде не тільки про Росію, а й про Північній Кореї, Камбоджі, Тайвані (якому належить зміна поколінь лідерів). Серйозні внутрішні колізії загрожують США (вже йде "цивілізаційний розлом", або ж розкол між заходом країни, що тяжіє до Європи, і її сходом, орієнтуються на Японію! 3), а також Китаю, де все гостріше виявляються етнічні та економічні суперечності, здатні порушити цілісність страни14. Необхідно також згадати і невизначеність майбутнього зовнішньополітичного курсу більшості країн АТР, включаючи Японію і США.

- Концентрація в АТР більше 40% населення Землі при існуванні величезної "демографічної дірки" в Сибіру і на Далекому Сході, що є найважливішим геополітичним і стратегічним чинником стану і розвитку регіону.

-- Нерівномірність у забезпеченні країн АТР енергоресурсами:

відсутність (без обліку Росії і США) достатніх (нафта і газ) або якісних (вугілля) енергоносіїв; залежність від імпорту насамперед нафти; наступаюче виснаження діючих родовищ нафти в Китаї, що може в принципі задушити його "економічне диво" 15. У той же час є вкрай привабливі для обділених природними багатствами країн великі запаси енергоносіїв та інших ресурсів в Сибіру і на Далекому Сході, а також величезні запаси нафти у спірних морських регіонах (особливо близько островів Спратлі, на які претендують шість держав, включаючи Китай). Подібна нерівномірність може стати реальною причиною міждержавних конфліктів, висунення територіальних претензій та розпалювання прикордонних спорів, до чого Росії треба бути готовою в політичному і військовому планах.

формується геополітична карта АТР

Загальна характеристика стану справ в АТР, зрозуміло, не дає розуміння всієї складності і потенційної конфліктності що відбуваються там процесів. Для розробки практичних рекомендацій з питань зовнішньої політики Росії необхідно ще чітке бачення конкретного "геополітичного ландшафту". У АТР він буде визначатися перш за все взаємодією трьох регіональних гігантів: США, Японії і Китаю; геополітичною орієнтацією країн "другого порядку "; результатами багатосторонньої дипломатії, а також - при адекватному втручання Москви - і "російським фактором".

З усіх неросійських учасників регіональної взаємодії тільки США знаходяться в "стратегічної оборони". Правда, ще в 70-ті роки американська еліта почала розуміти зростаюче економіко-технологічний та політико-військове значення АТР для США і підвищення взагалі його ролі у світі. У першій половині наступного десятиліття помічник міністра оборони формально попередив союзників по НАТО про ймовірне зміну зовнішньополітичних акцентів США на користь басейну Тихого океана16, а з кінця 80-х років американські політологи мало не хором пророкують швидке настання "Тихоокеанської ери". Тим не менше розпад звичної біполярної моделі світу, а потім і головного противника по холодній війні відбулися все-таки занадто швидко, застав зненацька американців. Оскільки Вашингтону зараз набагато важче впливати на Японію через механізми двостороннього договору безпеки від 1960 р., а на Китай - розігрування "московської карти", перед США гостро постало питання про перспективи відносин з цими "зірватися з повідка" гігантами, а також з змужнілим азіатськими "драконами". Плюс відносне ослаблення американської економічної та технологічної мощі, численні внутрішні негаразди соціально-економічного і расового порядку, і - як результат - США не вдалося зайняти позицію одноосібного лідера, на яку вони були готові претендувати після розвалу СРСР. США змушені задовольнятися (пока?) статусом одного з декількох глобальних центрів сили (держави "першим порядку ", за С. Б. Коену). Все це змушує американців вести "ар'єргардні бої" в АТР, використовуючи (інколи з помітною часткою відчаю) всі наявні у них важелі двосторонньої дипломатії і виступаючи за розширення і інституціоналізацію багатосторонніх регіональних контактів.

В даний час стрижнем американо-японських відносин є економічне взаємодія двох країн, а головною проблемою - торговельний дефіцит США в двосторонньої торгівлі (у червні 1994 р. позначилася ще одна больова точка -- найбільше падіння курсу долара до ієни), що відображає зниження конкурентоспроможності і загальне ослаблення американської економікі17. Після закінчення холодної війни Токіо проявив менше бажання йти на поступки і ці протиріччя виплеснулися на публіку. Тут особливо важливі два аспекти проблеми. Перший - акумуляція Японією вільних коштів та їх непокоять США використання для технічного переозброєння японського промислового потенціалу, а також вкладення в інші економіки, включаючи американську, з відповідним зростанням залежності країн-реципієнтів.

Другий -- витіснення з американського ринку національної продукції, що б'є не тільки по виробникам США, але і викликає "обвал" серед постачальників комплектуючих, в т.ч. складальників мікросхем у колись процвітала Силіконової долині. Широко афішувалася генеральна програма врегулювання хронічного кризи двосторонніх отношеній18, прийнята в ході поїздки Д. Буша до Японії в січні 1992 р., фактично провалилася. Аналогічна спроба Б. Клінтона в липні 1993 р. принесла ще менше результатів навіть у плані декларацій, а вже в лютому 1994 р. після зриву економічних переговорів обидві сторони опинилися на межі економічної війни. Її в кінцевому підсумку вдалося не допустити, але проблеми, зрозуміло, осталісь19. Ситуація може знову різко загостритися, якщо темпи економічного розвитку США залишаться низькими, а Японія вдало проведе вже розпочату перебудову з метою орієнтації економіки країни на потреби XXI В20. Економічний антагонізм двох країн різко виявляється і в запеклій боротьбі за зовнішні ринки збуту своєї продукції та вкладення капіталів, у першу чергу в азіатській частині АТР. Японія інвестувала в цю частину регіону близько 90 млрд. дол, у той час як США -- лише 30; американський експорт туди становить приблизно половину від японського. Грунтуючись на розмір і характер інвестицій, аналітики передбачають, що при сприяння Японії в АТР буде побудовано дві третини всіх автомобільних заводів і нею буде контролюватися до 60% авторинку, а частка США не перевищить 10% 21. Хоча економічну ворожість США і Японії нерідко називають конфліктом XXI в., в ближньому-і, очевидно, середньостроковій перспективі розвиток цього протистояння буде стримуватися зацікавленістю сторін один в друге22. Для Японії необхідно: залишити відкритим великий ринок США, а з урахуванням освіти і розширення НАФТА - весь ринок Північної та Південної Америк; зберегти американські військові гарантії і, можливо, війська США на своїй території перед обличчям швидко набирає економічну і військову силу Китаю (що має до того ж уповільнений - поки? - територіальну суперечку з Японією через островів Сінкаку), а також з урахуванням все ще не знятої історично обумовлено?? ворожості по відношенню до Японії з боку її азіатських сусідів, помноженої на їх заклопотаність з приводу японської економічної експансії в регіоні; заручитися підтримкою Вашингтоном територіальних претензій Токіо до Росії; гарантувати сприяння США забезпечення надійних поставок енергоносіїв з Близького Сходу. Поки що Японія не здатна самостійно забезпечити свою оборону, принаймні за допомогою звичайних військ, із-за виниклих демографічних проблем і труднощів з комплектуванням "сил самооборони "(їй навіть довелося скоротити чисельність сухопутних військ на 30 тис. чол.) 23. США ж мають намір продовжувати вигідний експорт в Японію сільгосппродуктів, військового обладнання, дістати доступ до її цивільним технологіям і, найголовніше, все-таки пробитися на японський ринок ширвжитку. Остання намір зв'язується Вашингтоном з маніпуляціями рівнем військової напруженості в АТР. Чи не здається випадковим раптом хлинули потік американських публікацій про нарощування військового потенціалу Китаєм (воно дійсно має місце, але до останнього часу США старанно обходили ця обставина увагою), істерика навколо ядерної програми КНДР (при ігноруванні більш просунутих програм Ізраїлю та Пакистану) і одночасно пропозицію взяти Японію "під парасольку" тактичної ПРО американського виробництва.

Якщо і коли "конфлікт XXI ст." запалає на повну силу, то не можна виключати дезінтеграцію зв'язків безпеки двох країн та перетворення їх у протистоять один одному "по повній програмі" центри сіли25. У міру розпаду цих зв'язків Токіо може нарощувати звичайні збройні сили. А після створення потужного "неядерного кулака" (мабуть, не раніше) здійсниться і ядерне озброєння Японіі26. Процес ремілітаризації Японії може бути уповільнений або ослаблений розхитування політичної системи Китаю та російської пасивністю в АТР.

Довгий час концентруючись на військово-політичному змаганні з СРСР і з'ясуванні економічних проблем з Японією, США втратили американо-китайські відносини і лише зараз починають розуміти, яким серйозним для них стає "китайський виклик ". При всій значимості економічної потужності самого Китаю США (як, втім, і будь-якій іншій державі) доводиться рахуватися з тим, що в цьому плані їм протистоїть не один Китай, а "велика китайська економіка" (БКЕ), що тягнеться далеко за межі КНР. Фактично в економіку материкового Китаю інтегровані, підсилюючи її, китайські виробники в багатьох країнах АТР27. При цьому вільних валютних коштів в БКЕ акумульовано, за різними оцінками від 200 до понад 250 млрд. долл28.

Економічна міць Китаю, створена не в останню чергу завдяки початковим американським фінансовим і технологічним інвестицій, тепер обертається напливом дешевого китайського ширвжитку в США і щорічним торговим дефіцитом у користь Пекіна, що перевищує 15 млрд. дол Це також веде до руйнування американської промисловості (не високотехнологічної, як у випадку з Японією, а легкої). Вперше за довгі роки телебачення США закликає "купувати американське". Китайські товари витісняють американську продукцію і з ринків третіх країн, включаючи держави АТР.

Визріває і інша серйозна проблема в американо-китайському взаємодії. Це швидко зростаюча китайська діаспора в США, особливо на західному узбережжі, поновлена за рахунок нелегальної і "повзучої" імміграціі29. Крім того, після придушення студентських заворушень у Китаї розпорядженням президента Буша були полегшені правила в'їзду та проживання в США для китайських інакомислячих, а цими правилами, зрозуміло, користуються не тільки справжні дисиденти.

Американські політологи, говорячи про стан міжрасових відносин у своїй країні, все рідше використовують образ "тигля" і вважають за краще вираз "крупно нарізаний салат ". Тим самим вони визнають, що в США відбулося лише перемішування різних етнічних угруповань, які живуть окремими групами (соттіппу), а зовсім не їх інтеграція в єдину націю. За спостереженнями автора, китайська громада, принаймні на західному узбережжі США, - сама відокремлена і організована. До того ж вона підтримує тісні зв'язки з "матір'ю-батьківщиною" 30, будучи своєрідним "широким народним представництвом "Китаю в США. Хоча до подібних "представництвам" у сусідніх з КНР країнах ставлення насторожене, а на пересічному рівні - нерідко і неприязне, у США бурхливе зростання китайського населення викликає менше тривоги, ніж того заслуговують реальні масштаб проблеми. Очевидно, даються взнаки побоювання потрапити під суд за "будірованіе" расового питання, що в США нескладно. Разом з тим розвиток даної тенденції може обернутися для США вельми неприємними геополітичними наслідками: складанням потужного китайського лобі, посиленням вже намітився чотириполюсним етнічного протистояння між білими, неграми, переселенцями з Латинської Америки, число яких після освіти НАФТА буде швидко зростати, і китайцями. У даній конфронтації Пекін, треба думати, буде надавати "своїм" по крайней мірою моральну допомогу.

Все більше американських експертів турбує нарощування Пекіном військової потужності. Видається, що мова в даному випадку йдеться не про побоювання будь-якого військового тиску Пекіна на Вашингтон. Скоріше, американці очікують силових дій Китаю в його "ближньому і середньому зарубіжжі", результатом чого було б подальше послаблення американських позицій в АТР. У довгостроковому плані їх турбує посилення "фонової" військової підтримки китайської економічної експансії в світі.

Зрозуміло, у самих США є впливові кола, яким вигідно тісна економічна співробітництво з Китаєм. Американські фірми високих технологій зацікавлені в збереженні вигідного для них китайського ринку. Їх тиск в першу чергу і змусило президента Клінтона "поступитися принципами" і продовжити Пекіну статус найбільшого сприяння (РНБ) 31. Однак від збереження СНБ залежать приблизно 100-120 тис. робочих місць в США, а втрати від великого китайського експорту оцінюються більше ... Все-таки в перспективі очікувати американо-китайського зближення не доводиться, що для Росії важливо. Зіткнення інтересів буде підтримувати відцентрові тенденції в двосторонніх відносинах і, напевно, рано чи пізно призведе до конфлікту американської концепції "Тихоокеанської ери" (звичайно, на чолі з США) і пекінської ідеєю XXI століття як "століття китайської цивілізації". Обопільна ж економічна залежність може скоротитися в результаті зростання самодостатності БКЕ32, завершення економічного спаду в США і реалізації договорів про НАФТА33. До цього може додатися розмивання китайської державності та/або подальша втрата темпів економічного реформи в КНР, що не тільки послабить Китай як геополітичну одиницю, але зменшить місткість китайського ринку і його здатність сприймати американські товари та інвестиції. Ось тоді, ймовірно, американці змінять тон у розмові з Пекіном, пригадавши йому і вимушене продовження СНБ, і китайський "кидок" на ринки ракет і ракетних технологій34 на шкоду американським інтересам, і незалежну позицію в питанні про північнокорейської ядерною програмою, і багато іншого.

Доводячи на сторінках преси небезпеку для Росії сварки з Китаєм, голова комітету Держдуми з міжнародних справ В. Лукін згадав "потенціал для встановлення в перспективі особливих відносин "між Китаєм і Японіей35. Видається, однак, що при всьому різноманітті японо-китайських контактів, мова про встановлення справжнього союзу між цими державами навряд чи може йти. Дійсно, у період після радянсько-китайського "розлучення" відносини між Токіо і Пекіном були дуже тісними. Для Китаю Японія була частиною дружньої американської "вершини" у трикутнику СРСР-США-КНР. Спільне протистояння "ведмедю" (по висловом Ден Сяопіна) плюс щедра економічна допомога з боку Токіо забезпечували якесь "взаєморозуміння". Навіть наступальна лінія японського прем'єра Накасоне на початку 80-х років, що виразилася в готовність його країни "взяти відповідальність" за військову безпеку повітряних і морських комунікацій на відстані 1000 миль від Японських островів і фактичному курсі на затвердження Японії в якості регіональної та глобальної держави, не викликали помітного засудження в Пекіні. Однак із другої половини 80-х років відносини почали псуватися. Свою роль зіграли широко розрекламований візит Накасоне в храм "японської бойової слави" Ясукуні, перевищення японським військовим бюджетом символічного 1% ВНП в 1987 р., усвідомлення Пекіном наслідків японського економічного спурту. Потім до цього додалися активізація боротьби двох країн за ринки в АТР36, зникнення необхідності єднання перед обличчям радянської військової загрози, ослаблення американських позицій в АТР і посилення японо-американських суперечностей (у Пекіні вважають, що можливий розрив партнерських відносин Вашингтона і Токіо звільнить Японію від стримуючого американського впливу "нуклеарізаціі" країни у разі появи ядерної бомби у Північній Кореї (під час зустрічі глав країн "сімки" у липні 1993 р.3 '). Китай розглядає миротворчі зусилля Японії за межами своїх кордонів як ймовірну прелюдію до нової японської військової експансії, а стрибкоподібне зростання військових витрат Пекіна в 90-х роках і перетворення НВАК в найбільшу ділову корпорацію страни38 явно не до душі Токіо. Список взаємних претензій можна продовжити.

На цьому конфліктному загалом тлі деяке зростання двостороннього товарообміну і промислової інтеграції (японські фірми почали розміщувати свої виробництва в КНР) навряд чи може бути міцним "сполучною ланкою". Тим більше, що, крім названих, можуть з'явитися і нові проблеми: посилення спадкоємцями нинішнього китайського керівництва політики щодо Японії та АТР;

наслідки специфічної спрямованості ділової активності Японії в Китаї (японські інвестиції сконцентровані в Маньчжурії, це не тільки неприємно асоціюється з японською експансією в 30-і роки, але і здатне викликати негативні почуття у обділених економічним увагою Токіо сусідніх провінцій; висока вірогідність зіткнення двох країн при загостренні тайванського питання (Японія має тісні економічні контакти з Тайбеєм, порівнянні за обсягом відносин з материковим Китаєм, включаючи великі інвестиції на острові); передбачати навіть негативна реакція Пекіна на вимогу Токіо надати йому постійне місце в Раді Безпеки ООН. Тому можна погодитися з оцінкою колишнього радника держдепу США з питань політики в Азії: "Досить "пошкребти поверхню" в Японії чи в Китаї, щоб виявити відчутні страхи і підозри (на офіційному рівні або в суспільному свідомості) з приводу накопичення сили і впливу Токіо і, відповідно, наслідків зростання економічного та військового потенціалу КНР. На тлі ста років повторюваних конфліктів і частою, якщо не постійною, напруженості КНР і Японія продовжують модернізацію своїх військових потенціалів, посилюють свої економічні позиції в регіоні і з роздратуванням міркують про наміри та майбутньої ролі один одного в перспективі "39.

Непрості відносини великих держав в АТР привертають до високої динаміки співвідношення сил у регіоні. Силовий баланс в АТР сьогодні значною мірою залежить від того, що ще зовсім недавно оцінювався як малозначущий фактор - від геополітичної орієнтації країн "другого порядку" цієї частини світу. Причому вплив останніх на еволюцію регіонального балансу буде зростати, що обумовлюється цілою низкою обставин: підвищеної дієвістю "гри на протиріччях "у великому трикутнику відносин США-Японія-Китай, швидким економічним прогресом держав "другого порядку", в т.ч. їх проникненням у промисловість регіональних гігантів (отже, освітою зворотній залежності), бурхливим нарощуванням "меншими" державами військової сили, давнім прагненням багатьох з них до об'єднання зусиль для спільного відстоювання співпадаючих інтересів.

Основним підсумком цих зусиль на сьогодні можна вважати діяльність АСЕАН, яка в новій геополітичної ситуації вже знайшла "друге дихання" і переходить від вирішення суто економічних проблем до успішних спроб скоординувати зовнішню політику учасників та їх стратегії безпеки. АСЕАН, безумовно, здатна стати впливовим регіональним центром сили. Але поки що на порядку денному: подолання що залишаються (і поки чималих) протиріч між її членами і розвиток внутрішньої інтеграціі40, залучення нових союзників і потенційних участніков41, і головне - побудова правильних відносин з найбільшими державами АТР і знаходження оптимального балансу своїх зв'язків з кожним з них.

При цьому контакти з КНР є для країн АСЕАН найбільш складними. Велика частина членів цієї організації тісно пов'язана з БКЕ, у всіх з них китайські підприємці займають лідируючі позиції в промисловості і торгівлі, нарешті, практично всі учасники АСЕАН відчувають щонайменше почуття незручності від сусідства з військовим та економічним гігантом, що страждають від надлишку населення і не мають чітких довгострокових орієнтирів демократичного розвитку. Не покладаючись цілком на стримуючий ефект економічної взаємозалежності, країни "шістки" активно вооружаются42, виступають проти подальшого скорочення американської військової присутності в АТР, а також більш не акцентують тему злочинів Японії в Південно-Східної Азії в роки другої світової війни, підтримуючи високий рівень економічного спілкування з цією країною, хоча і не бажають істотного зміцнення позицій Токіо і Вашингтона в субрегіоне43.

Регіональним балансуванням змушені будуть займатися і поки "неангажовану" держави АТР. В'єтнам вже увійшов до складу АСЕАН, але він також зближається з Японією, форсує нормалізацію економічного і політичного спілкування з США44, хоча і не наполягає на закритті колишньої радянської, а нині російської бази в Камрань. А от відносини з КНР у В'єтнаму, швидше за все, будуть довго залишатися неважливими. Вони обтяжені не тільки прикордонної війною 1979 р. і захопленням Китаєм Парасельські спірних островів (1974 р.), але і вибухонебезпечним суперечкою навколо нафтоносного шельфу островів Спратлі. Очевидно, і Пекін не в захваті від виникнення у китайського "порога" потенційної субрегіональної "наддержави", до того ж не вільною від впливів його глобальних конкурентів. Тайвань продовжує стимулювати своє лобі в США (хоча його зв'язки з Америкою ослабли через серію поступок Вашингтона Пекіну), дорожить тісними зв'язками і згоден підтримувати політику Японії в АТР, навіть намагається якось притягти до переоформленню регіонального балансу європейські країни (закупівля великої партії винищувачів у Франції). Незважаючи на зростання його економічного спілкування з материковим Китаєм, політичне зближення двох країн малоймовірно в силу відомих історичних причин і що накопичилися за післявоєнні десятиліття взаємних образ, а спроба Пекіна чинити силовий тиск цілком може вилитися в гострий конфлікт. У разі ускладнення відносин між Тайбеєм і Пекіном і одночасно Японією та КНР можливе подальше зближення Японії і Тайваню на основі загальної протистояння загрозі. Гіпотеза об'єднання двох Корей зі столицею в Сеулі в ближній перспективі (навіть після смерті півстолітнього диктатора КНДР) відноситься швидше до розряду пророцтв, хоча, безсумнівно, що на це зближення будуть кинуті всі політичні та економічні сили Південної Кореї, справедливо яка розраховує на найвищий геополітичний "дивіденд" від можливої унії двох частин одного народу. Адже після деякого (очевидно, не дуже довгого) "перетравлення" півднем Кореї її півночі в АТР з'явиться ще один регіональна наддержава з потужними збройними силами і найсильнішою економікою, з амбіціями, що виходять за межі регіону. Така Корея навряд чи буде однозначно орієнтуватися на одну з держав "першого порядку" в АТР - США'5, КНР або Японію. До двох останніх вона відчуває досить сильну (і взаємну) історично обумовлену неприязнь. Чи не виключено, що незалежний курс "нової Кореї" буде підтримуватися ядерною зброєю, для створення якого достатньо відновити заморожену під тиском США програму Південної Кореі46 і посилити її технічними досягненнями Пхеньяну. Австраліюі Нову Зеландію, незважаючи на їх уявну відстороненість від активної участі в регіональних справах, до цих пір пов'язують з США і Великобританією угоди про безпеку (АНЗЮС, АНЗЮК); в економічному ж плані обидві країни, схоже, стануть більше орієнтуватися на Японію, яка інвестує в них чималі кошти, і взагалі постараються урізноманітнити свої зв'язки. Балансування може не вийти у вельми автаркічной Монголії, в якій мало населення і багато території, куди, якщо вірити монгольським владі, просочуються китайські переселенці.

Широкоформатний багатостороння дипломатія - відносно нове явище для регіону, що бере початок з утворення в кінці 1989 р. організації Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС). З її допомогою держави-учасниці (засновниками АТЕС були країни АСЕАН, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея) вирішують не лише загальні господарські і технологічні проблеми регіону (наприклад, зниження деяких тарифів у "внутрішньої" торгівлі, про що домовилися лідери АТЕС на зустрічі в Сіетлі в листопаді 1993 р., створення системи економічного партнерства), а й забезпечують власні інтереси, в т.ч. в рамках двосторонніх зв'язків. США, які стали одним із двох (разом з Австралією) ініціаторів АТЕС, явно мали намір за рахунок багатоходових комбінацій у рамках форуму зупинити падіння свого економічного впливу в регіоне4 'Для Японії переговори в АТЕС - додаткова причина відтягувати відкриття свого ринку для іноземних (перш за все американських) товарів. Для "менших" країн -- приваблива можливість "стриножити" КНР (і БКЕ в цілому, бо в 1991 р. в АТЕС разом з КНР взяли Тайвань і Гонконг) правилами багатостороннього регіонального взаємодії. Для КНР - зміцнення свого політичного статусу (і легітимності нинішнього керівництва) у зовнішньому світі

Власну багатосторонню дипломатію розгортає і АСЕАН. У 1992 р. її учасники вирішили обговорювати проблеми місцевої безпеки з залученням інших держав АТР. Результатом стало утворення у 1993 р. Регіонального форуму АСЕАН з питань безпеки (на зустрічі в липні 1993 р. були присутні партнери АСЕАН по діалогу - Австралія, Нова Зеландія, Японія, США, Канада, представники ЄС, Південна Корея, а також п'ять спостерігачів - Росія, Китай, В'єтнам, Лаос, Папуа-Нова Гвінея), який був націлений його засновниками на протидію "китайською небезпеки" і урівноваження впливів великих держав. А в липні 1994 р. на зустрічі учасників форуму в Бангкоку було навіть вжито деякі, ще дуже боязкі кроки зі створення відповідної регіональної структури. Зокрема, було вирішено заснувати Центр з підтримки миру. Правда, неясно, наскільки ефективними будуть ці та інші подібні ініціативи, оскільки подібних прецедентів у цій частині земної кулі поки не було.

простежується розширення функцій АТЕС за межі первісної завдання сприяти торгівлі та економічному розвитку в АТР, що росте само

     
 
     
Українські реферати
 
Рефераты
 
Учбовий матеріал
Українські реферати refs.co.ua - це проект, на якому розташовано багато рефератів, контрольних робіт, курсових та дипломних проектів, які доступні для завантаження. Наші реферати - це учбовий матеріал для школярів і студентів. На ньому містяться матеріали, які дозволять Вам дізнатись більше про навколишнє середовище та конкретні науки які викладають у навчальних закладах усіх рівнів.
9.8 of 10 on the basis of 3069 Review.
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Українські реферати | Учбовий матеріал | Все права защищены.