Освоєння космосу

Початок космічної ери

4 жовтня 1957 р. СРСР здійснив запуск першого в світі штучного супутника Землі. Перший радянський супутник дозволив вперше виміряти щільність верхньої атмосфери, отримати дані про поширення радіосигналів в іоносфері, відпрацювати питання виведення на орбіту, тепловий режим і др.Спутнік представляв собою алюмінієву сферу діаметром 58 см і масою 83,6 кг з четиремя штирові антенами довгою 2,4-2,9 М.В герметичному корпусі супутника розміщувалися апаратура та джерела електроживлення.

Початкові параметри орбіти складали: висота перигею 228 км, висота апогею 947 км нахил 65,1 гр.

3 листопада Радянський Союз повідомив про виведення на орбіту другого радянського спутніка.В окремої герметичній кабіні знаходилися собака Лайка і телеметрична система для реєстрації її поведінку в невесомості.Спутнік був також забезпечений науковими приладу ми для дослідження випромінювання Сонця і космічних променів.

6 грудня 1957 р. в США була зроблена спроба запустити супутник "Авангард-1" за допомогою ракети-носія, розробленої Дослідницької лабораторією ВМФ. Після запалювання ракета піднялася над пусковим столом, однак через секунду двигуни вимкнулися і ракета впала на стіл, вибухнувши від удару.

31 січня 1958 р. був виведений на орбіту супутник "Експлорер-1", американська відповідь на запуск радянських спутніков.По розмірах і масі він не був кандидатом у рекордсмени.Будучі довжиною менше 1 м і діаметром тільки ~ 15,2 см, він мав масу всього лише 4,8 кг.

Однак його корисний вантаж був пріесоеденен до четвертої, останньою ступені ракети-насітеля "Юнона-1". Супутник разом з ракетою на орбіті мав довжину 205 см і масу 14 кг. На ньому були встановлені датчики зовнішньої і внутрішньої температур, датчики ерозії і ударів для визначення потоків мікрометеоритів і лічильник Гей гера-Мюллера для реєстрації проникаючих космічних променів.

Важливий науковий результат польоту супутника складався у відкритті навколишніх Земля радіоціонних поясів. Лічильник Гейгера-Мюл лера припинив рахунок, коли апарат знаходився в апогеї на висоті 2530 км, висота перигею становила 360 км.

5 лютого 1958 р. в США була зроблена друга спроба запустити супутник "Авангард-1", але вона також закінчилася аварією, як і перша спроба. Нарешті 17 березня супутник був виведений на орбіту. У період з грудня 1957 по вересень 1959 р. було зроблено одинадцять спроб вивести на орбіту "Авангард-1" тільки три з них були успішними. Обидва супутники внесли багато нового в космічну науку і техніку (сонячні батареї, нові дані про щільність верхній атмосфери, точне картування островів у Тихому океані і тд.) 17 серпня 1958 р. у США була зроблена перша спроба послати з мису Канаверал в околиці Місяця зонд з науковою апаратурою. Вона виявилася невдалою. Ракета піднялася і пролетіла всього 16 км. Перший ступінь ракети вибухнула на 77 з польоту. 11 жовтня 1958 р. була зроблена друга спроба запуску місячного зонда "Піонер-1", також виявилася невдалою. Наступні кілька запусків також виявилися невдалими, лише 3 березня 1959 "Піонер-4", масою 6,1 кг частково виконав поставлене завдання: пролетів мимо Місяця на відстані 60000 км (замість планованих 24000 км).

Так само як і при запуску супутника Землі, пріоритет у запуску пер вого зонда належить СРСР, 2 січня 1959 був запущений пер вий створений руками людини об'єкт, який був виведений на траєкторію, що проходить досить близько від Місяця, на орбіту супутника Сонця. Таким чином "Луна-1" вперше досягла сот рій космічної швидкості. "Луна-1" мала масу 361,3 кг і прот Етел мимо Місяця на відстані 5500 км. На відстані 113000 км від Землі з ракетної ступені, пристикованому до "Місяці-1", було випущено хмара пари натрію, оьразовавшее штучну комету. Сонячне випромінювання викликало яскраве свічення парів натрію і оптичні системи на Землі сфотографували хмара на тлі сузір'я Водолія.

"Луна-2" запущена 12 вересня 1959 здійснила перший у світі політ на інше небесне тіло. У 390,2-кілограмової сфері розміщувалися прилади, які показали, що Місяць не має магнітного по ля і радіаційного поясу.

Автоматична міжпланетна станція (АМС) "Місяць-3" було запущено 4 жовтня 1959 Вага станції дорівнював 435 кг. Основною метою запуску був обліт Місяця і фотографування її зворотного, не видимої з Землі, сторони. Фотографування проводилося 7 жовтня протягом 40 хв з висоти 6200 км над Місяцем.

Людина в космосі

12 квітня 1961 р. о 9 год 07 хв за московським часом у несколь ких десятках кілометрів на північ від селища Тюратам в Казахстані на радянському космодромі Байконур відбувся запуск міжконтинентальної балістичної ракети Р-7, в носовому відсіку якій розміщувався пілотований космічний корабель "Восток" з майором ВВС Юрієм Олексійовичем Гагаріним на борту. Запуск про йшов успішно. Космічний корабель був виведений на орбіту з нахилом 65 гр, висотою перигею 181 км і висотою апогею 327 км і зробив один виток навколо Землі за 89 хв. На 108-ой хвилин після запуску він повернувся на Землю, приземлившись в районі села Смєловка Саратовської області. Таким чином, через 4 го та після виведення перший штучного супутника Землі Радянський Союз вперше в світі здійснив політ людини в космічний простір.

Космічний корабель складався з двох відсіків. Спусковий апарат, який є одночасно кабіною космонавта, являв собою сферу діаметром 2,3 м, покриту абляціонним матеріалом для теплового захисту при вході в атмосферу. Управління кораблем здійснювалось автоматично, а також космонавтом. У польоті не безперервно підтримувалася з Землею. Атмосфера корабля - суміш кисню з азотом під тиском 1 атм (760 мм рт. ст.). "Восток 1" мав масу 4730 кг, а з останньою сходинкою ракети-носія 6170 кг. Космічний корабель "Восток" виводився в космос 5 разів, після чого було оголошено про його безпеку для польоту людини.

Через чотири тижні після польоту Гагаріна 5 травня 1961 капітан 3-го рангу Алан Шепард став першим американським астронавтом. Хоча він і не досяг навколоземній орбіти, він піднявся над Землею на висоту близько 186 км. Шепард запущений з мису Канаверал у КК "Меркурій-3" за допомогою модифікованої балістичної ракети "Редстоун", провів у польоті 15 хв 22 с до посадки в Атлантичному океані. Він довів, що людина в умовах невагомості може осушествлять ручне управління космічним кораблем. КК "Меркурій" значно відрізнявся від КК "Восток".

Він складався тільки з одного модуля - пілотованої капсули у формі усіченого конуса довжиною 2,9 м і діаметром підстави 1,89 м. Його герметична оболонка з нікелевого сплаву мала обшивку з титану для захисту від нагріву при вході в атмосферу.

Атмосфера всередині "Меркурія" складалася з чистого кисню під тиском 0,36 ат. 20 Лютий 1962 США досягли навколоземній орбіти. З мису Канаверал був запущений корабель "Меркурій-6", пілотований підполковником ВМФ Джоном Гленном. Гленн пробув на орбіті тільки 4 год 55 хв, здійснивши 3 витка до успішної посадки. Метою польоту Гленна було визначення можливості роботи чоло століття в КК "Меркурій". Останній раз "Меркурій" був виведений в космос 15 травня 1963

18 березня 1965 р. був виведений на орбіту КК "Схід" з двома космонавтами на борту - командиром корабля полковником Павлом Іваровічем Бєляєвим і другим пілотом підполковником Олексієм Архиповичем Леоновим. Відразу після виходу на орбіту екіпаж очистив себе від азоту, вдихаючи чистий кисень. Потім був розгорнутий шлюзовий відсік: Леонов увійшов у шлюзовій відсік, за крил кришку люка КК і вперше в світі здійснив вихід в космічний простір. Косманавт з автономною системою життєзабезпечення перебував поза кабіною КК протягом 20 хв, часом віддаляючись від корабля на відстань до 5 м. Під час виходу він був соеденен з КК тільки телефонним і телемеметріческім кабелями. Таким чином, була практично підтверджена можливість перебування і роботи космонавта поза КК. 3 червня був запущений КК "Джемені-4" з капітанами Джеймсом Макдівіттом і Едвардом Вайтом. Під час цього польоту, прод олжа 97 год 56 хв Уайт вийшов з КК і провів поза кабіною 21 хв, перевіряючи можливість маневру в космосі за допомогою ру чного реактивного пістолета на стиснутому газі.

На превеликий жаль освоєння космосу не обійшлося без жер тв. 27 січня 1967 екіпаж готувався здійснити перший пілотований політ за програмою "Аполлон" загинув під час пожежі всередині КК згорівши за 15 с в атмосфері чистого кисню. Вірджил Гриссом, Едвард Уайт та Роджер Чаффі стали першими американськими астронавтами, загиблими в КК. 23 квітня з Байконура був запущений новий КК "Союз-1", пілотований полковником Володимиром Комаровим. Запуск пройшов успішно.

На 18 витку, через 26 години 45 хвилин, після запуску, Комаров почав орієнтацію для входу в атмосферу. Всі операції пройшли нормаль але, але після входу в атмосферу і гальмування відмовила парашут ва система. Космонавт загинув МНГНОВЕННАЯ в момент удару "З юза" про Землю зі швидкістю 644 км/год. Надалі Космос ун ес не одну людське життя, але ці жертви були першими.

Голоси з космосу

У телевізійних (ТБ) програмах вже не згадується про те, що передача ведеться через супутник. Це є зайвим свідченням величезного успіху в індустріалізації космосу, ста вошей невід'ємною частиною нашого життя. Супутники зв'язку буквально обплутують світ невидимими нитками. Ідея створення супутників зв'язку народилася незабаром після другої світової війни, коли А. Кларк у номері журналу "Світ радіо" (Wireless World) за жовтень 1945р. представив свою концепцію ретрансляційні станції зв'язку, розташованої на висоті 35880 км над Землею.

Заслуга Кларка полягала в тому, що він визначив орбіту, на якій супутник нерухомий відносно Землі. Така орбіта називається геостаціонарній або орбітою Кларка. Під час руху по круговій орбіті заввишки 35880 км один виток здійснюється за 24 години, тобто за період добового обертання Землі. Супутник, що рухається за такий орбіті, буде постійно знаходитися над певною точкою поверхні Землі. Перший супутник зв'язку "Телстар-1" був запущений все ж таки на низьку навколоземну орбіту з параметрами 950 х 5630 км це трапиться лось 10 липня 1962р. Майже через рік пішов запуск сат ка "Телстар-2". У першій телепередачі було показано американський прапор у Новій Англії на тлі станції в Андовері. Це зображення було пе редан до Великобританії, Франції і на американську станц ію в шт. Нью-Джерсі через 15 годин після запуску супутника.

Двома тижнями пізніше мільйони європейців і американців на блюдалі за переговорами людей, що знаходяться на протівополо жних берегах Атлантичного океану. Вони не тільки розмовляти вали але і бачили один одного, спілкуючись через супутник. Історики можуть вважати цей день датою народження космічного ТБ.

Найбільша в світі державна система супутникової свя зи створена в Росії. Її початок було покладено в квітні 1965р. запуском супутників серії "Блискавка", що виводяться на Дручків тягнені еліптичні орбіти з апогеєм над Північним підлозі шаріем. Кожна серія включає чотири пари супутників, звернена ющіхся на орбіті на кутовому відстані один від одного 90 гр.

На базі супутників "Молния" побудована перша система далекого космічного зв'язку "Орбіта". У грудні 1975р. сімейство спут ників зв'язку поповнилося супутником "Райдуга", функ щем на геостаціонарній орбіті. Потім з'явився супутник "Ек ран" з більш потужним передавачем і простішими наземних ми станціями. Після першого розробок супутників настав але вий період у розвитку техніки супутникової зв'язку, коли сат ки стали виводити на геостаціонарну орбіту за якою вони рухаються синхронно з обертанням Землі. Це дозволило устано вити цілодобову зв'язок між наземними станціями, испо льзуя супутники нового покоління: американські "Сінком", "Ер чи берд" і "Інтелсат" російські - "Веселка" і "Горизонт".

Велике майбутнє пов'язують з розміщенням на геостаціонарній орбіті антенних комплексів.

Космічна метеорологія

Після запусків радянських і американських супутників постало питання про практичне використання розробленої техніки. Можливості апаратури і самих супутників залучили увага метеорологів з точки зору отримання звичайної регулярної інформації про постійно змінюється погоду у світовому масштабі.

Перша спроба в цьому напрямі була зроблена американ цями, які створили сімейство метеорологічних супутників "Ти ріс". Дев'ять таких супутників були виведені на орбіту в період 1960-1965гг. На кожному супутнику були встановлені два малогабаритні ТБ-камери і приблизно на половині супутників-скануючий інфрачервоний радіометр для отримання зображення хмарного покриву Землі. У Росії метеорологічним космічн ським апаратом став супутник "Метеор". Два чи три супутника цієї серії знаходяться на орбіті одночасно і збирають інформацію про стан атмосфери, тепловому випромінюванні Землі і т.д. Поліз ний вантаж супутника складається з оптико-механічного ТБ устатку вання працює у видимій області спектра. Крім того, імее ться скануюча інфрачервона апаратура для отримання даних про вміст вологи в атмосфері і вертикальному профілі темпера тур. Попередження про раптові зміни погоди по об'єднува ненним даними з метеорологічних радіолокаційних станцій і супутників передаються по радіо з Москви, Санкт-Петербурга та інших центрів, а спеціальна служба повідомляє цю інформацію на судна та літаки. За останні 20 років істотно зросли кількість, якість і надійність огляду з допомогою супутників.

Починаючи з 1966 м. Землю регулярно фотографують по крайней ме ре один раз на добу. Фотознімки використовують у повсякденному ра Боте, а також поміщають в архіви. Метеорологічна інформація, що отримується із супутників, неухильно набуває все більш важливе значення. В даний час вона широко використовується метеоролого гами і фахівцями з навколишнього середовища всього світу в повсякденній практиці і вважаються майже обов'язковою для проведення аналізів і короткострокових прогнозів. Метеорологічна інфор мація з усіх світла надходить до Національної служби контролю навколишнього середовища за допомогою супутників, розташовану в Ва шінгтоне, переробляється в матеріали широкої номенклатури і розподіляється по всьому світу. Супутникове інформація виявилася особливо корисною у двох сферах дослідження. По-перше, існують великі райони Землі, з яких метеорологічна інформація, звичайними засобами, недоступна. Це території океанів північного і південного півкуль, пустель і полярних областей. Супутникове інформація заповнює ці прогалини, виявляючи великомасштабні особливості з утворень хмар. До таких особливостей відносяться штормові системи, фронти, найбільш значні междуволновие западини і гребені, струменеві течії, густий туман, шаруваті хмари, льодова обстановка, сніжний пок рів і частково напрямок і швидкість найбільш сильних вітрів. По-друге, супутникова інформація успішно використовується для стежу ня за ураганами, тайфунами і тропічними штормами. Супутник вая інформація включає дані про наявність і розташування Атмос Ферні фронтів, бур і загального хмарного покриву. У результаті в насто ящее час супутник став практично визнаним інструментом мете орологов в більшості країн світу. Карти погоди, які ввечері з'являються на наших телевізійних екранах, з усією очевидністю свідчать про цінність спостереження з супутників у забезпеченні метеорологічних систем.

Вивчення Землі з космосу

Людина вперше оцінив роль супутників для контролю за станом сільськогосподарських угідь, лісів і другіхпріродних ресурсів Землі лише через кілька років після настання космічної ери. Початок був покладений у 1960р., Коли за допомогою метеорологи чеських супутників "Тірос" були отримані подібні карті очертан ия земної кулі, що лежить під хмарами. Ці перші чорно-білі

ТБ зображення давали досить слабке уявлення про діяльність людини і тим не менше це було першим кроком. Незабаром були разр ботаны нові технічні засоби, що дозволили підвищити якість спостережень. Інформація извлекать з багатоспектральних зображень у видимому й інфрачервоному (ІЧ) областях спектру. Першими супутниками, призначеними для максимального використання цих можливостей були апарати типу "Лендсат". Наприклад супутник "Лендсат-D", четвертий із серії, здійснював спостереження Землі з висоти понад 640 км з допомогою вдосконалених чутливеприладів, що дозволило споживачам отримувати значно більш детальну та своєчасну інформацію. Однією з перший областей застосування зображень земної поверхні, була картографія. У доспутніковую епоху карти багатьох областей, навіть у розвинених районах світу були складені неточно. Зображення, отримані за допомогою супутника "Лендсат", дозволили скорегувати й обнови ть деякі існуючі карти США. У СРСР зображення підлозі ченние зі станції "Салют", виявилися незамінними для вивірки залізничної траси БАМ.

У середині 70-х років НАСА, міністерство сільського господарства США ухвалили рішення продемонструвати можливості супутникової системи в прогнозуванні найважливішою сільськогосп-жавної культури пшениці. Супутникові спостереження, що опинилися наредкость точними в подальшому були поширені на інші сільськогосподарські культури. Приблизно в той же час в СРСР спостереження за сільськогосподарськими культурами проводилися з супутників серії "Космос", "Метеор", "Мусон" і орбітальних станцій "Салют".

Використання інформації із супутників виявило її незаперечні переваги при оцінці обсягу стройового лісу на великих територіях будь-якої країни. Стало можливим керувати процесом вирубки лісу і при необхідності давати рекомендації щодо зміни контурів району вирубки з точки зору найкращою збереження лісу. Завдяки зображень із супутників стало також можливим швидко оцінювати межі лісових пожеж, особливо "коронообразних", харрактерних для західних областей Північної Америки, а також районів Примор'я і південних районів Східного Сибіру в Росії.

Величезне значення для людства в цілому має можливість наб люденія практично безперервно за просторами Світового Океану, цією "кузні" погоди. Саме над товщами океанської води зароджуються жахливої сили урагани і тайфуни, що несуть численні жертви і руйнування для жителів узбережжя. Раннє сповіщення населення часто має вирішальне значення для порятунку життів десятків тисяч людей. Визначення запасів риби та інших морепродуктів також має величезне практичне значення. Океанські течії часто викривляються, змінюють курс і розміри. Наприклад, Ель Ніно, тепла течія в південному напрямку біля берегів Еквадору в окремі роки може поширюватися ідол берегів Перу до 12гр. пд.ш. . Коли це походить планктон і риба гинуть величезних кількостях, завдаючи непоправної шкоди рибних промислів багатьох країн і тому числі і Росії. Великі концентрації одноклітинних морських організмів підвищують смертність риби, можливо через що містяться в них токсинів. Спостереження з супутників допомагає виявити "капризи" таких течій і дати корисну інформацію тим, хто її потребує. За деякими оцінками російських і американських вчених економія палива у поєднанні з "додатковим уловом" за рахунок використання інформації з супутників, отриманої в інфрачервоному діапазоні, дає щорічний прибуток у 2,44 млн. дол Використання супутників для цілей огляду полегшило завдання прокладання курсу морських суден.

При експлуатації російського атомного криголама "Сибір" була ис пользовал інформація з чотирьох типів супутників для складання найбільш безпечних і економічних шляхів в північних морях. Полу чаєм з навігаційного супутника "Космос-1000" інформація испо льзовалась в обчислювальній машині корабля для визначення точного місця розташування. Зі супутників "Метеор" надходили зображення хмарного покриву іпрогнози сніжної і льодової обстановки, що дозволило вибирати найкращий курс. Спомощью супутника "Блискавка" підтримувався зв'язок з корабля з базою. Також за допомогою супутників знаходять нафтові забруднення, забруднення повітря, корисні копалини.

Наука про космосі

Протягом короткого періоду часу з початку космічної ери че ловек не тільки послав автоматичні космічні станції до інших планет, і він ступив на поверхню Місяця, але також зробив революцію в науці про космос, рівної якій не було за всю історію человечес тва. Поряд з великими технічними достяженіямі, викликаними розвитком космонавтики, були отримані нові знання про планету Земля і сусідніх світах.

Одним з перших важливих відкриттів, зроблених не традиційним візуальним, а іншим методом спостереження, було встановлення факту різкого збільшення з висотою, починаючи з деякої граничної висоти, інтенсивності вважалися раніше ізотропним космічних променів.

Це відкриття належить австрійцю В. Ф. Хесс, запустивши в 1946 г.газовий куля-зонд з апаратурою на великі висоти.

У 1952 і 1953 рр.. д-р Джеймс Ван Аллен проводив дослідження низ до енергетичних космічних променів при запуски в районі північ ного магнітного полюса Землі невеликих ракет на висоту 19-24 км і висотних куль-балонів. Проаналізувавши резульати проведених експерименту, Ван Аллен запропонував розмістити на борту перших американських штучних супутників Землі досить порсто по конструкції детектори космічних променів.

За допомогою супутника "Експлорер-1" виведеного США на орбіту 31 січня 1958 було виявлено різке зменшення інтенсивності космічного випромінювання на висотах більше 950 км.

Наприкінці 1958 АМС "Піонер-3" преодалевшая за добу польоту рас тояніе понад 100000 км, зареєструвала за допомогою тих, що були на борту датчиків друге, розташований вище першого, радіаційний пояс Землі, який також опоясує всю земну кулю.

У серпні та вересні 1958 р. на висоті більше 320 км було зроблено три атомних вибуху, кожен потужність 1,5 кт. Метою випробувань з кодовою назвою "Аргус" було вивчення можливості зникнення радіо і радіолокаційної зв'язку за таких випробуваннях. Дослідження Сонця - найважливіша наукове завдання, вирішення якої присвячено багато запуски першого супутників і АМС.

Американські "Піонер-4" - "Піонер-9" (1959-1968гг.) З околосол нечних орбіт передавали по радіо на Землю найважливішу інформа цію про структуру Сонця. У той же час було запущено більше двадцяти цаті супутників серії "Інтеркосмос" з метою вивчення Сонця і околосолнечного простору.

Польоти АМС до Місяця і планет

На початку 60-х років в США і СРСР були спроектовані, виготов лени і запущені до Місяця цілий ряд АМС. Найбільш вдалим для американців був запуск у липні 1964р. апарату "Рейнджер-7", до торий передав на Землю більше 4300 високоякісних ТБ зображень Місяця, отриманих перед контактом з поверхнею. За следнееізображеніе, зняте з висоти 1600 м, охоплювало площу 30x50 м. На ньому були чітко видні кратери діаметром до 1 м.

У СРСР вперше були створені можливості для здійснення м'якої посадки на Місяць із створенням нових АМС серії "Місяць" у 1963р. Ці станції масою до 1,8 т були розраховані на доставку приладового контейнера масою 100 кг на поверхню Місяця.

При запуску АМС "Місяць-9" у лютому 1966р. була вперше успішно здійснена м'яка посадка на Місяць об'єкта, виготовленого руками людини. Другий "прілунівшейся" станцією стала "Луна-13".

За допомогою механічного грунтомера та радіаційного плотноме ра була отримана унікальна інформація про щільність і склад поверхні грунту. При запуску АМС "Місяць-17" вперше була по ставлю завдання пересування по місячній поверхні. Після успішний ної посадки з посадкової ступені був спущений апарат "Місяцехід-1"

Протягом 10 міс роботи "Місяцехід-1", керований із Землі по радіо, пройшов по місячній поверхні більше 10,5 км.

Одне з найяскравіших світил нічного неба-вкрита хмарами планета Венера - стало однією з перших цілей польотів АМС. Вперше можливість запуску АМС з'явилася в Наприкінці 1960р., коли в СРСР була створена перша ракета-носій А-2-е. У лютому 1961р. скориставшись "вікном" для запусків до Венери СРСР запустив АМС "Венера-1", яка пройшла на відстані 100 тис. км від Венери і вийшла на околосолнечную орбіту.

12 листопада 1965 р. була запущена, з метою досягнення її поверхні "Венера-3". 1 березня 1965 станція досягла поверхні Венери, здійснивши перший політ АМС на іншу планету. У 1967 р. успішний політ здійснила станйія "Венера-4", спрямована безпосередньо на планету. На расстаяніі 45000 км від Венери від станції відокремився сферичний спусковий апарат (СА) діаметром 1 м, який при вході в атмосферу планети витримав перевантаження до 300 g. Парашютная система в Надалі забезпечила спуск в атмосфері, який тривав 94 хв. Була прийнята інформація про те, що на висоті 25 км температура атмосфери дорівнює 271 гр. і тиск 17-20 атм. На поверхні планети температура рівна 475 гр. і тиск 15 атм.

Було встановлено, що атмосфера Венери майже повністю складається з вуглекислого газу. Надалі було проведено кілька запусків з метою занурення в атмосферу Венери.

Першої космічною станцією, запущеної до Марса 1 листопада 1962, була радянська АМС "Марс-1". США запустили в 1964 р. перші два АМС "Маринер". Запуск "Маринер-3" виявився невдалим і через три тижні на околосолнечную орбіту був виведений "Маринер-4". 14 липня 1965 він пролетів на відстані 9600 км від Марса, не виявивши ні радіаційних поясів, ні магнітного поля навколо плані ти. Було Встановлено що тиск у поверхні планети складу ляєт менше 1% земної тиску над рівнем моря і сответствует тиску в атмосфері Землі на висоті 30-35 км. На поверхні Марса були виявлені кратери, аналогічні місячним.

Перша радянська АМС здійснила посадку на Марс була "Марс 2" масою 4650 кг. У складі грунту було виявлення: 15-20% кремнію, 14% заліза, кальцій, алюміній, сірка, титан, магній, цезій і калій. У складі повітря було виявленої 95% углекис лого газу, 2,7% азоту і ознаки наявності кисню, аргону і в водяної пари.

До Меркурія вперше вирушила АМС "Маринер-10", первонах чільного послана до Венери в 1973 м. 29 березня 1973 космічний апарат досяг своєї мети, планети Меркурій, пройшовши на відстані нии 690 км від її тіньовій поверхні. Під час кожного польоту проводилися дослідження поверхні планети. В атмосфері Мер курія були знайдені сліди аргону, неону і гелію в трильйон разів меншій кількості ніж на Землі. Діапазон температур поверх ності від 510 до -210 гр., Напруженість магнітного поля 1% земної, а маса планети 6% маси Землі. Також АМС надсилалися до Юпітера і Сатурна.

Людина на Місяці

Відповідно з програмою "Аполлон" у період з 1969 р. по 1972 р. до Місяця було направлено дев'ять експедицій. Шість з них за скінчилися висадкою дванадцяти астронавтів на поверхню Місяця від Океану Бурь на заході до хребта Тавр на сході. Завдання двох перших експедицій обмежувалися польотами по селеноцентрическую орбітах, а висадження астронавтів на Місяць в одній з експедицій була скасована через вибух кисневого бака для паливних елементів і системи життєзабезпечення, того, що відбулося через дві доби після старту. Пошкоджений КК "Аполлон-13" здійснив обліт Місяця і благополучно повернувся на Землю.

Перше місце посадки було обрано на базальтовому підставі Моря Спокою, розташованого на схід від центру області лун них рівнин. Нейл Армстронг (командир корабля) і полковник Едвін Олдрін (пілот місячної кабіни) здійснили тут посадку в місячній кабіні (ЛК) "Орел" 20 липня 1969 р. в 20 год 17 хв 43 с за Гринвічем.

Астронавти зробили багато фотознімків місячного ландшафту, вклю чаю скелі і рівнину, зібрали 22 кг зразків місячного грунту для вивчений чення на Землі. Вийшовши першим з ЛК і останнім увійшовши до неї, Арм Стронг провів на Місяці 2ч 31мін. Під час шостої експедиції на

Місяць в грудні 1972 час перебування екіпажу на її поверхні склало 22 год 5 хв. Довжина подорожі по Місяці також зросла з 100 м, які пройшли пішки перші астронавти КК "Аполлон-11", до 35 км, які на електричному автомобілі про їхав екіпаж "Аполлона-17".

Експедиція на КК "Аполлон-17" була останньою експедицією на Місяць. За час шести відвідувань Місяця було зібрано 384,2 кг зразків породи та грунту. У процесі виконання програми досліджень було зроблено ряд відкриттів, але найбільш важливим є наступні два. По-перше, було встановлено, що Місяць стерильна, на ній не виявлено ніяких форм життя. По-друге було встановлено, що Місяць, подібно Землі, пройшла через ряд періодів внутрішнього розігріву.

Вивчення Місяця з допомогою пілотованих КА було закінчено після шостої успішної висадки астронавтів на її поверхню з КК "Аполлон-17" у грудні 1972 р.

Космічні станції

Роботи зі створення космічних пілотованих станцій почалися в США і СРСР практично одночасно - На початку 60-х років.

Але оскільки американці надалі основну увагу уде лили престижній програмі "Аполлон", то від великої прграми ми космічних досліджень крім "Аполлона" у них залишилися тільки орбітальна станція "Скайлеб", запущена на орбіту 14 Травень 1973 і космічний транспортний корабель багаторазового використання "Спейс Шаттл", який сьогодні є єдиним дуйствующім пілотованим КК Сполучених Штатів.

Орбітальний блок космічної станції (КС) був створений на базі ракети S-4B - третього ступеня ракети-насітеля "Сатурн-5", що доставила свого часу людини на Місяць. Її (ракети) водень ний бак був переобладнаний в просторе двоповерхове примі ня для екіпажу з трьох чоловік. Повний внутрішній об'єм КС "Скайлеб" разом з пристикованому до неї модифікованим основним блоком КК "Аполлон" - близько 330 м куб. (обсяг не великого будинку з двома спальнями). Астронавти дихали сумішшю кисню з азотом при тиску 0,35 ат при температурі 21 гр. C. За період з травня 1973 по лютий 1974 р. на КС "Скайлеб" рабо Тало 3 екіпажу. Останній у складі Джеральда Карра, Едварда Гібсона і Вільяма Поуга працював на її борту в протягом 84 діб.

11 липня 1979 станція увійшла в щільні шари атмосфери і Прека ратіла своє існування.

У СРСР роботи за програмою орбітальних КС почалися в кінці 60-х років. 19 квітня 1971 на орбіту ракето-насітелем "Протон" була виведена першою у світі орбітальна КС "Салют-1". Станція складалася з трьох основних відсіків - перехідного, робочої і агрегатного, які представляли із себе циліндри діаметром 2,9 м, 4,15 м і 2,2 м відповідно. Повна довжина орбітального комплексу "Салют-1" - "Союз" - 21,4 м, маса комплексу більше 25 тонн.

На КС "Салют-1" відпрацював один екіпаж у складі Г. Доброволь ського, В. Пацаєва і В. Волкова, загиблий при поверненні на Зем лю. Через 175 діб після запуску по команді з Землі срабаталі гальмівні двигуни і КС "Салют-1" впала в Тихий океан. Всього успішно відпрацювали на орбіті сім станцій серії "Салют". Остання з них "Салют-7" відпрацювала до кінця 1985 р.

У лютому 1986 р. в СРСР була виведена в космос орбітальна станція нового покоління "Мир". У відміну від своїх попередників, "Салют", ця станція втілює принципово новий підхід до заселення близько земного простору. Якщо "Салюти" служили одночасно і будинком, і місцем роботи, "Світ" став базовим блоком, то є тією ланкою, навколо якого групуються великі спеціалізовані КА - наукові модулі. У цих великих лабораторіях, насичених науковими приладами та установками, проводяться дослідження. Станція "Мир" служить не тільки сполучною ланкою, що поєднує різні КА в єдине ціле, а й виконує роль центру, звідки екіпаж керує всім орбітальним комплексом. Перший модуль - астрофізична обсерваторія

"Квант" причалив до "Миру" навесні 1987 р. - не набагато поступається в розмірах самої станції. Обсяг всій станції становить 40 м куб. Ми вступили лише в четверте десятиріччя космічної ери, а вже цілком звикли до таких чудес, як охопили всю Землю супутникові системи зв'язку та спостереження за погодою, навігації та надання допомоги терпіщім на суші і на морі. Як про щось цілком повсякденному слухаємо повідомлення про многомесячнгой роботі людей на орбіті, не дивуємося слідами на Місяці, знятим "в упор" малюнок далеких планет, вперше показаному КА ядро комети. За дуже короткий історичний термін космонавтика стала невід'ємною частиною нашого життя, вірним помічником у господарських справах і пізнанні навколишнього світу. І не доводиться сумніватися, що подальший розвиток земної цивілізації не може обійтися без ос військово всього навколоземного простору. Освоєння космосу - цієї "провінції всього людства" -- продовжується наростаючими темпами еконо мічного.

Список літератури

"Космічна техніка "за редакцією К. Гетланда. Видавництво "Світ". 1986 Москва.

Для підготовки даної роботи були використані матеріали з сайту http://referat2000.bizforum.ru/