ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Аналіз та управління собівартістю продукції на прикладі ВАТ "Владивостоцький рибокомбінат "
     

 

Управлінські науки
Зміст
Введення 4
1 Собівартість продукції: сутність, склад, теоретичні аспекти аналізу та управління 7
1.1 Поняття та економічний зміст собівартості 7
1.2 Класифікація витрат, що формують собівартість 10
1.3 Зниження собівартості як фактор соціально-економічного розвитку підприємства 19
1.4 Значення і задачі аналізу та управління собівартістю 22
2 Аналіз собівартості продукції на прикладі ВАТ «Владивостоцький рибокомбінат» 25
2.1 Аналіз динаміки та структури витрат по виробництву продукції 25
2.2 Факторний аналіз собівартості продукції 32
2.3 Аналіз витрат на карбованець товарної продукції 49
3 Управління собівартістю продукції на прикладі ВАТ «Владивостоцький рибокомбінат» 54
3.1 Управління собівартістю на основі затвердженого плану випуску продукції 54
3.2 Аналіз функціональної залежності між витратами і обсягом виробництва 65
3.3 Управління собівартістю з використанням перспективного факторного аналізу 67
Висновок 75
Список літератури 79
Додаток 84
В даний час в Росії розвивається виробництво, а разом з ним ринок і економіка країни. Якщо раніше на початку дев'яностих років при дефіциті товарів не стояла гостра проблема реалізації продукції, то сьогодні можна сказати, що вона існує. З процесом наповнення ринку товарами та послугами зростає конкуренція, що змушує кожного учасника ринку боротися за своє місце. У конкуренції перемагає той, у кого вища якість і нижча ціна на продукцію чи послугу. Саме ці два основні чинники впливають на результат боротьби, а резерв поліпшення цих факторів як раз і укладені в собівартість.
Більшості комерційних підприємств, перш ніж почати своє виробництво, як основну мету ставлять одержання прибутку. Прибуток підприємства багато в чому залежить від ціни продукції та витрат на її виробництво. Ціна продукції на ринку є наслідком взаємодії попиту і пропозиції. Під впливом законів ринкового ціноутворення, в умовах вільної конкуренції ціна продукції не може бути вище або нижче за бажанням виробника чи покупця - вона вирівнюється автоматично. Інша справа - витрати, що формують собівартість продукції. Вони можуть зростати або знижуватися в залежності від обсягу споживаних трудових і матеріальних ресурсів, рівня техніки, організації виробництва та інших чинників. Природно, чим вищі витрати, тим менший прибуток і навпаки. Тобто між цими показниками існує зворотна функціональний зв'язок. Отже, виробник має безліч важелів зниження витрат, які він може привести в дію при вмілому управлінні.
Вивчення собівартості продукції дозволяє дати більш правильну оцінку рівню показників прибутку і рентабельності, досягнутому на підприємстві. В узагальненому вигляді собівартість продукції відображає всі сторони господарської діяльності підприємств, їхні досягнення та недоліки. Можна відзначити, що собівартість застосовується для обчислення національного доходу в масштабах країни, є одним з основних факторів формування прибутку, є однією з основних частин господарської діяльності і, відповідно, одним з найважливіших елементів управління. Собівартість продукції нерозривно пов'язана майже з усіма показниками господарської діяльності підприємства, і вони отримують в ній своє відображення. З цієї точки зору цей показник узагальнює якість всієї роботи підприємства.
Успіх фірми залежить від формування собівартості з кількох причин:
1) витрати на виробництво вироби виступають найважливішим елементом при визначенні справедливої і конкурентоспроможної продажної ціни;
2) інформація про собівартість продукції лежить в основі прогнозування і управління виробництвом та витратами;
3) знання собівартості необхідно для визначення рентабельності окремих видів продукції і виробництва в цілому, визначення оптових цін на продукцію, здійснення внутрішньовиробничого госпрозрахунку.
У собівартості продукції відображаються досягнення та недоліки в будь-якій галузі господарської діяльності підприємства. Важливість цього показника особливо посилюється, у зв'язку з великим обсягом виробництва і безперервним його зростанням, так як при цьому зниження одного з елементів витрат собівартості призводить до зростання конкурентоспроможності та рентабельності продукції. Відомо, що зниження собівартості на 5,9% дасть такий же ефект, якщо б підвищити обсяг продажів на 33% [41].
Зниження собівартості є чинником підвищення рентабельності, зростання грошового накопичення, досягнення економічного ефекту і, отже, успіху підприємства. На кошти економії, одержувані шляхом зниження собівартості, здійснюється значна частина витрат з розширення та вдосконалення виробництва. Кожне підприємство має приділяти підвищену увагу аналізу та управління собівартості продукції, розуміючи роль цього показника в оцінці його діяльності.
Проблема аналізу та управління собівартістю стоїть перед багатьма підприємствами, у тому числі і перед рибопереробними, які складають частину рибної галузі. Значення розвитку цієї галузі величезна, тому що вона є однією з провідних галузей економіки, що дає, наприклад, тільки Приморському краю до 40 відсотків надходжень до бюджету. Тобто, розвиток рибної галузі дає не тільки робочі місця в краї і доступність рибної продукції на ринку населенню, але й податки до бюджетів різних рівнів, що сприяють соціальному і економічному піднесенню.
Основою вибору теми «Аналіз та управління собівартістю продукції на прикладі ВАТ« Владивостоцький рибокомбінат »був не тільки інтерес вивчення і проведення аналізу та управління собівартістю продукції, але й інтерес до самому підприємству. Рибокомбінат випускає близько 250 найменувань продукції, обсяги витрат вироблені в процесі роботи рибокомбінату величезні, а це підкреслює значення і важливість вивчення цієї теми на його прикладі.
Метою дослідження є об'єктивна оцінка рівня і динаміки собівартості продукції, виявлення шляхів її зниження, а також визначення можливостей використання аналізу як інструменту поточного та перспективного управління собівартістю.
У зв'язку з вище викладеним, можна сказати, що обрана тема є актуальною і буде представляти інтерес для широкого кола осіб. Основними завданнями, які ми поставили перед собою в дипломній роботі, є:
1. Розкрити особливості формування собівартості на рибокомбінаті;
2. Проаналізувати динаміку структури собівартості товарної продукції;
3. Виявити фактори, що впливають на собівартість, і провести факторний аналіз;
4. Виявити фактори, що впливають на рубль витрат товарної продукції;
5. Визначити недоліки і труднощі управління собівартістю;
6. Виявити резерви зниження собівартості продукції.

1 Собівартість продукції: сутність, склад, теоретичні аспекти аналізу та управління
1.1 Поняття та економічний зміст собівартості

У процесі господарської діяльності підприємство здійснює витрати (матеріальні, трудові, фінансові). Витрати підприємства складаються з усієї суми витрат на виробництво продукції та її реалізацію. Ці витрати, виражені в грошовій формі, називаються собівартістю і включаються у вартість продукту. Таким чином, собівартість є частиною ціни товару, причому вона відбиває велику частину вартості продукції і залежить від зміни умов виробництва та реалізації продукції. Собівартість входить до числа особливо значимих показників ефективності господарської діяльності. Вона являє собою витрати підприємства на виробництво та обіг, є основою порівняння витрат і доходів, тобто самоокупності. Якщо не відома собівартість те, як можна визначити прибуток? Або для формування відпускної ціни хіба можна обійтися без собівартості? Собівартість показує, у що обходиться підприємству випускається ним продукція, скільки можна заробити на продажу продукції або яку «накрутку» зробити понад собівартості, тобто вона є основою ціноутворення. Якщо вартість реалізованої продукції більше собівартості, то має місце розширене виробництво. Якщо в процесі реалізації продукція менше собівартості, то не забезпечується навіть просте відтворення. Без перебільшення цей показник найбільш чутливо реагує на ситуацію, яка складається на підприємствах, у виробництві окремих видів виробів і в цілих галузях.
В економічній літературі часто зустрічається визначення, яке досить коротко і ясно виражає поняття собівартості:
Собівартість - це виражені у вартісній формі поточні витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг) [16].
У Положенні про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), затверджене постановою Уряду РФ від 5 серпня 1992р. № 552, собівартість визначається як вартісна оцінка використовуваних в процесі виробництва продукції (робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, палива, матеріалів, енергії, основних фондів, трудових ресурсів, а також інших витрат на її виробництво та реалізацію [3].
При плануванні, обліку і калькулювання собівартості продукції підприємство має право підсумувати в собівартість також і інші зроблені ним витрати і платежі, безпосередньо не пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції. Ці витрати «законодавець» дозволив відносити на собівартість, і які в подальшому є складовою частиною формованої ціни товару, тобто будуть компенсовані підприємству споживачем його продукції [15].
Умовно собівартість продукції, що випускається підприємством продукції можна розглядати з економічних і юридичних позицій. В економічному ракурсі собівартість продукції представляє як вартісне вираження будь-яких витрат на її виробництво і реалізацію, що іменуються витратами. В юридичному розрізі собівартість вироблених підприємством витрат потрібно враховувати тільки тоді коли побачити його можна законодавство [15].
Як економічна категорія собівартість продукції виконує ряд найважливіших функцій [14]:
1. Облік і контроль всіх витрат на випуск і реалізацію продукції;
2. База для формування оптової ціни на продукцію підприємства і визначення прибутку та рентабельності;
3. Економічне обгрунтування доцільності вкладення реальних інвестицій на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючого підприємства;
4. Визначення оптимальних розмірів підприємства;
5. Економічне обгрунтування і прийняття будь-яких управлінських рішень та ін
Собівартість продукції є не тільки важливою економічною категорією, але і якісним показником, тому що вона характеризує рівень використання всіх ресурсів (змінного і постійного капіталу), що знаходяться в розпорядженні підприємства. У собівартість входять витрати, пов'язані:
* Безпосередньо з виробництвом (сировина, матеріали, придбані вироби і напівфабрикати, паливо, енергія і т.д.);
* З обслуговуванням виробничого процесу та його управлінням;
* З оплатою праці та відрахуваннями до фонду соціального захисту, а також платежі по майновому страхуванню;
* З витратами на ремонт основних виробничих фондів;
* З амортизаційними відрахуваннями на повне відновлення (реновацію) основних фондів;
* З витратами на реалізацію продукції.
Причому слід зазначити, що всі компоненти враховуються за фактичними витратами, незалежно від того, чи вироблені вони в межах встановлених чинним законодател'ством норм або перевищують їх. Тобто ці компоненти є витратами минулого праці вже зробленого. Дана обставина особливо важливо для обгрунтованого оподаткування прибутку.
У вітчизняній теорії та практиці в залежності від об'єкта, для якого визначаються витрати, розрізняють наступні види собівартості [33]:
* Собівартість всієї продукції, під якою розуміється загальна сума витрат на її виробництво і реалізацію. При цьому розрізняють повну виробничу собівартість і повну (комерційну) собівартість продукції.
 Повна виробнича собівартість - це загальна сума прямих і непрямих витрат на виробництво товарів або послуг.
Повна (комерційна) собівартість включає в себе повну виробничу собівартість, а також суму позавиробничі (комерційних) витрат.
* Індивідуальна собівартість, тобто собівартість конкретної одиниці продукції. Визначається виключно у випадку одиничного виробництва, наприклад при будівництві судна або при виготовленні унікального обладнання.
* Середня собівартість - даний показник може бути розрахований для окремих підприємств і для галузей визначається як середньозважена величина і характеризує середні витрати на одиницю продукції.

1.2 Класифікація витрат, що формують собівартість

Основним документом, яким необхідно керуватися при формуванні собівартості продукції на підприємстві, є Положення про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються собівартість продукції, і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прибутку, затверджене постановою Уряду РФ від 5 серпня 1992 № 552 (у редакції постанов Уряду РФ від 26.06.95 № 627, від 01.07.95 № 661, від 20.11.95 № 1133, від 14.10.96 № 1211, від 22.11.96 № 1387, від 11.03 .97 № 273) та подальшими доповненнями та змінами.
У даному положенні існує ряд недоліків. По-перше, в Положенні не простежується чіткого критерію в підставах включення або не включення витрат в собівартість продукції. Це призводить до того, що на практиці виникають складності класифікації вироблених підприємством платежів, що відносяться на собівартість, і здійснюваних за рахунок фінансових результатів його діяльності. Тому до Положення непогано було б внести вичерпного переліку конкретних платежів, яке підприємство має право включати в собівартість продукції, що дозволило б уникнути ускладнень, помилок і зловживань при калькулювання собівартості. По-друге, у ньому відсутній систематизований перелік витрат, який дозволяв би групувати елементи в залежності від економічного змісту. По-третє, для зручності використання Положення перелік витрат, не включаються до собівартості продукції, слід викласти окремим розділом з обгрунтуванням причин невключення в собівартість. По-четверте, Положення не дає вичерпного переліку додаткових платежів, що відносяться на собівартість, обмежуючись з цілого ряду з них лише вказівкою про включення до собівартості «податків, зборів, платежів та інших обов'язкових відрахувань відповідно до встановленого законодавчим порядком» 1 або «інші види витрат, що включаються до собівартості продукції відповідно до встановленого законодавчим порядком »2.
У собівартість продукції включаються вартість спожитих в процесі виробництва засобів і предметів праці (амортизація, вартість сировини, матеріалів, палива, енергії і т. п.), частина вартості живої праці (оплата праці), вартість покупних виробів і напівфабрикатів, витрати на виробничі послуги сторонніх організацій. Витрати на обладнання робочих місць спеціальними пристроями, щодо забезпечення спеціальним одягом, взуттям, створенню шафок для спец одягу, сушарок, кімнати відпочинку та інших умов, передбачених спеціальними вимогами, відносяться на собівартість. Багато хто з цих витрат можна планувати і враховувати в натуральній формі, тобто в кілограмах, метрах, штуках і т.д. Проте, щоб підрахувати суму всіх витрат підприємства, їх потрібно привести до єдиного вимірника, тобто представити в грошовому вираженні [16].
Додатково в собівартість промислової продукції включаються: відрахування на соціальне страхування (пропорційно заробітній платі), відсотки за банківський кредит, витрати з підтримання основного капіталу в працездатному состоянін, преміальні виплати, передбачені положеннями про преміювання на підприємствах та інші витрати [19].
Для цілей оподаткування зроблені організацією витрати коригуються з урахуванням затверджених у встановленому порядку лімітів, норм і норматівов. У такому порядку фінансуються, наприклад, витрати на рекламу, представницькі витрати, підготовку і перепідготовку кадрів на договірній основі з навчальними закладами, витрати на відрядження, пов'язані з виробничою діяльністю, витрати на компенсацію за використання для службових поїздок особистих легкових автомобілів, платежі за викиди ( скиди) забруднюючих речовин у природне середовище та ін [21].
У Росії діє постанова про склад витрат по виробництву і реалізації продукції (робіт, послуг), що включаються в їх собівартість, і про порядок формування фінансових результатів, що враховуються при оподаткуванні прібилі.3
  У собівартість продукції, що випускається включаються не всі витрати підприємства. Так, наприклад, не включаються витрати непромислових господарств (дитячі садки, поліклініки, гуртожитки, школи, клуби і т. п., що знаходяться на балансі підприємства), витрати на заходи з охорони здоров'я та організації відпочинку, витрати непосрведственно не пов'язані з участю працівників у виробничому процесі, одноразові матеріальні заохочення працівників не включаються в собівартість продукції і здійснюються за рахунок коштів, що виділяються на соціальні потреби з прибутку [13].
На практиці з метою аналізу, обліку і планування всього різноманіття витрат, що входять у собівартість продукції, застосовуються два взаємодоповнюючі класифікації: поелементно і калькуляційна.
Однорідні за своїм економічним змістом витрати називаються економічними елементами незалежно від того, де вони витрачаються і на які цілі.
Всі витрати, які утворюють собівартість продукції, групуються у зв'язку з їх економічним змістом за наступними елементами (статтями) [26]:
* Матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів);
* Витрати на оплату праці;
* Відрахування на соціальні потреби;
* Амортизація основних фондів;
* Інші витрати.
Відрахування на соціальні потреби - за своєю правовою суті відносяться до неподаткових платежів. Причини віднесення даного елемента в собівартість продукції полягає в тому, що дане джерело фінансування надійніший в порівнянні з прибутком. Величина, яку підприємство отримує, прибутку може істотно коливатися, а держава повинна бути упевнена в стійкості функціонування соціальної сфери свого життя і, отже, в гарантованих надходження від підприємств.
Інші витрати - це платежі за відсотками, знос нематеріальних активів, витрати на відрядження, компенсаційні виплати понад оплати по праці, представницькі витрати, витрати на рекламу, витрати на підготовку кадрів, орендна плата, обов'язкові страхові платежі, податки включаються в собівартість (земельний податок, транспортний , на користування автодоріг, з власників транспортних засобів, гербовий збір, державне мито, допустимі викиди забруднюючих речовин), витрати на ремонт основних засобів (ремонтний фонд) та ін
Таким чином, поелементний аналіз собівартості показує, які конкретно витрати на виробництво продукції, незалежно від їх місця і безпосереднього призначення.
Можна відзначити, що по всіх п'яти елементів, згрупованим відповідно до економічного змісту в якості основної умови включення витрат в собівартість, виступає критерій необхідності їх участі у процесі виробництва та реалізації продукції. Це витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції, обумовлені технологією і організацією виробництва; пов'язані з використанням природної сировини, обслуговуванням виробничого процесу; забезпеченням нормальних умов праці та техніки безпеки [34].
 Для внутрішньовиробничого аналізу та виявлення резервів зниження собівартості продукції необхідно знати не тільки загальну суму витрат кожного підприємства з того чи іншого економічного елементу, а й величину витрат залежно від місця їх виникнення. Таку можливість дає класифікація витрат по калькуляційних статтях, яку можна представити в наступному вигляді:
1. сировина та матеріали;
2. комплектуючі вироби, напівфабрикати і послуги виробничого характеру, придбані у інших підприємств;
3. паливо і енергія всіх видів на технологічні цілі;
4. поворотні (що використовуються у виробництві) відходи (віднімаються від собівартості і враховуються за ціною можливого використання, яку підприємство визначає самостійно);
5. втрати від шлюбу;
6. заробітна плата (основна і додаткова) виробничих робітників;
7. відрахування на соціальні потреби (до фондів обов'язкового страхування);
8. витрати на утримання і експлуатацію обладнання;
9. загальновиробничі (цехові) витрати (накладні витрати)
10. загальногосподарські (загальнозаводські або общефабрічние) витрати;:
11. позавиробничі (комерційні) витрати на реалізацію продукції.
В результаті послідовного складання перерахованих калькуляційних статей виходить система показників собівартості:
1) виробнича собівартість (ПС) = 1 +2 +3-4 +5 +6 +7;
2) цехова собівартість (ЦС) = ПС + 8 + 9;
3) повна виробнича або фабрично-заводська собівартість (ФЗС) = ЦС + 10;
4) повна (комерційна) собівартість (КС) = ФЗС + 11.
Перші три показники є характеристиками власне виробництва, а четвертий включає в себе такі витрати, пов'язані не тільки з виробництвом продукції (що відображено в назві даного агрегату), але й з процесом її реалізації. Це, наприклад, видатки на безпосередні операції з продажу продукції, тобто пов'язані зі зміною власника товару (наприклад, витрати на всі види реклами, включаючи участь у виставках, виплата відсотків за кредитами), іменовані в економічній літературі чистими витратами. Крім того, до позавиробничі витрат відносять додаткові витрати, тобто витрати на проведення операцій, безпосередньо пов'язаних з продовженням процесу виробництва в сфері обігу. Ці витрати відносяться до складу комерційних витрат і включають: витрати на тару та упаковку; витрати на транспортування продукції (витрати на доставку продукції на станцію або пристань відправлення, навантаження у вагони, на судна, автомобілі і т.п.); комісійні збори і відрахування , що сплачуються збутових підприємствам і організаціям відповідно до договорів; витрати на рекламу, інші витрати зі збуту (витрати зі зберігання, підробці, підсортування) [15].
Загальновиробничі і загальногосподарські витрати відносяться до накладних витрат. Загальновиробничі накладні витрати - це витрати на обслуговування та управління виробництвом.
До складу загальновиробничих накдадних витрат включаються:
* Витрати на утримання і експлуатацію обладнання;
* Цехові витрати на управління.
У свою чергу, витрати на утримання і експлуатацію устаткування - це амортизація обладнання і транспортних засобів (внутрішньозаводського транспорту); витрати на експлуатацію обладнання у вигляді витрат мастильних, обтиральних, охолоджувальних та інших аналогічних матеріалів; заробітна плата працівників, які обслуговують обладнання, і відрахування на соціальні потреби; витрати всіх видів енергії, води, пари, стисненого повітря, послуг допоміжних виробництв; витрати на ремонт обладнання, технічні огляди, догляд; витрати на внутрішньозаводської переміщення матеріалів, напівфабрикатів, продукції; знос малоцінних і швидкозношуваних інструментів і пристроїв та інші витрати, пов'язані з використанням обладнання [25].
У цехові, або виробничі, накладні витрати на управління входять: заробітна плата апарату управління цехів з відрахуваннями на соціальні потреби; витрати на амортизацію будівель, споруд, інвентарю, утримання і ремонт будівель, споруд, забезпечення нормальних умов праці і техніку безпеки, на спецодяг та спецвзуття; знос малоцінних та швидкозношуваних інструменту та інші аналогічні витрати, пов'язані з управлінням виробничими підрозділами [38].
Кожна з цих груп накладних витрат має свою специфіку, але їх об'єднує те, що вони плануються і враховуються за місцями їх виникнення, тобто по виробничих підрозділах, а не за видами продукції, як це відбувається з основними прямими витратами. Обидві ці групи - витрати комплексні, побічно що розподіляються між окремими видами продукції і між закінченою продукцією та незавершеним виробництвом.
Загальногосподарські накладні витрати, або накладні витрати невиробничого призначення, пов'язані з функцією керівництва, управління, які здійснюються в рамках підприємства, компанії, фірми в цілому. До складу цих витрат включається декілька груп: адміністративно-управ-ленческіе, загальногосподарські, податки, обов'язкові платежі, відрахування та пр.
До їх складу включають витрати на:
* Утримання працівників апарату управління підприємством, заробітну плату, відрахування на соціальні потреби, матеріально-технічне та транспортне обслуговування їх діяльності, витрати на відрядження;
* Утримання і обслуговування технічних засобів управління (обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засобів сигналізації), освітлення, опалення тощо;
* Оплату консультаційних, інформаційних та аудиторських послуг, оплату послуг банку (у тому числі відсотки за кредитами банку і відсотки по кредитах постачальника за придбані товарно-матеріальні цінності);
* Підготовку та перепідготовку кадрів, витрати по набору робочої сили;
* Поточні витрати, пов'язані з утриманням фондів природоохоронного призначення, очисних споруд, на знищення екологічно небезпечних відходів та платежі за пределию до-пустимо викиди забруднюючих речовин у природне середовище;
* Знос (амортизацію) основних засобів, МБП і нематеріальних активів;
* Ремонт будівель, споруд та інвентарю загальновиробничого призначення і витрати, пов'язані з утриманням приміщень, що надаються безкоштовно для організації громадського харчування;
* Платежі з обов'язкового страхування майна підприємства та окремих категорій працівників, податки, збори, платежі та інші обов'язкові відрахування, виготовлені відповідно до встановленого законодавством порядку [33].
Сенс і зміст решти статей випливають з їхньої назви.
Крім поелементного і постатейно класифікації витрати класифікуються і за іншими ознаками (див. Додаток 1).
Групування по калькуляційних статтях, крім того, дає нам можливість подальшого поділу витрат на прямі і непрямі.
Прямі (технологічні) витрати характеризуються безпосереднім зв'язком з процесом виробництва і досить легко можуть бути розподілені за конкретними видами продукції. Це, наприклад, вартість спожитих у виробництві сировини і матеріалів; заробітна плата виробничого персоналу; витрати з обслуговування обладнання та інші прості стат'і.
Непрямі витрати не можуть бути прямо віднесені до конкретного виду виробленого товару чи послуги. Відповідні статті калькуляції є комплексними. Зокрема, це адміністративно-управлінські витрати, витрати на страхування майна тощо
Поділ на прямі і непрямі витрати має місце у випадку виробництва широкого асортименту товарів; при простому виробництві (монопроізводстве) всі витрати розглядаються як прямі.
Класифікація витрат на змінні (variable costs) і постійні (fixed costs) відображає пряму пропорційну залежність обсягу випуску продукції і відповідно витрат на її виробництво від ступеня завантаження виробничих потужностей. Змінними витратами вважаються ті, величина яких є похідною від рівня використання виробничих потужностей. Це, наприклад, витрати на сировину та матеріали, на оплату праці. Постійними визнаються витрати, розмір яких не пов'язаний з обсягом виробництва і рівнем використання виробничих потужностей - витрати на обладнання, оренда виробничих приміщень, оплата управлінського апарату. При цьому в розрахунку на одиницю продукції розмір постійних витрат обернено пропорційний зростанню випуску продукції в результаті збільшення завантаження виробничих потужностей. Цією угрупованню приділяється особлива увага в міжнародній практиці обліку собівартості [17].
Основними називаються витрати, безпосередньо пов'язані з технологічним процесом виробництва, - на сировину і основні матеріали, допоміжні та інші витрати. крім загальновиробничих і загальногосподарських.
Накладні витрати утворюються в зв'язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Вони складаються з загальновиробничих і загальногосподарських витрат.
До поточних відносяться витрати, що мають часту періодичність здійснення, наприклад витрата сировини і матеріалів.
До едіноврсменним (однорідним) витрат відносять витрати на підготовку й освоєння випуску нових видів продукції, витрати, пов'язані з пуском нових виробництв, та ін
Продуктивними вважаються витрати на виробництво продукції встановленої якості при раціональній технології та організації виробництва.
Непродуктивні витрати є наслідком недоліків у технології та організації виробництва (втрати від простоїв, шлюб продукції, оплата надурочних та ін.) Продуктивні витрати плануються, а непродуктивні, як правило, не плануються.
Важливе значення для аналізу та управління витратами виробництва на підприємстві з метою їх зниження має класифікація витрат на умовно-постійні та умовно-змінні.
Умовно-постійні витрати - витрати, які не змінюються або змінюються незначно залежно від зміни обсягу виробництва. До них відносяться: амортизація будівель і споруд, витрати на управління виробництвом і підприємством в цілому, орендна плата та ін
Умовно-змінні витрати - витрати, які змінюються прямо пропорційно зміні обсягу виробництва. До них відносяться: відрядна заробітна плата робітників, витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, технологічне паливо і енергію та ін

1.3 Зниження собівартості як фактор соціально-економічного розвитку підприємства

Собівартість є основою визначення цін на продукцію. Її зниження приводить до збільшення суми прибутку і рівня рентабельності. В умовах переходу до ринкової економіки роль і значення зниження собівартості продукції на підприємстві різко зростають. З економічних і соціальних позицій значення зниження собівартості продукції для підприємства полягає в наступному [19]:
* У збільшенні прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, а, отже, у появі можливості не тільки в простому, але і розширеному виробництві;
* В появі можливості для матеріального стимулювання працівників і вирішення багатьох соціальних проблем колективу підприємства;
* В поліпшенні фінансового стану підприємства та зниження ступеня ризику банкрутства;
* В можливості зниження продажної ціни на свою продукцію, що дозволяє значною мірою підвищити конкурентоспроможність продукції і збільшити обсяг продажів;
* В зниженні собівартості продукції в акціонерних товариствах, що є доброю передумовою для виплати дивідендів і підвищення їх ставки.
Перш за все необхідно відзначити, що керівники та менеджери підприємства повинні чітко розуміти, що управління витратами виробництва і реалізації продукції з метою їх мінімізації на підприємстві є складовою частиною управління підприємством у цілому [47].
Для вирішення проблеми зниження витрат виробництва і реалізації продукції на підприємстві повинна бути розроблена загальна концепція (програма), яка має щорічно коригуватися з урахуванням мінливих на підприємстві обставин. Ця програма повинна носити комплексний характер, тобто повинна враховувати всі фактори, які впливають на зниження витрат виробництва і реалізацію продукції [42].
Зміст і сутність комплексної програми зі зниження витрат виробництва залежать від специфіки підприємства, поточного стану і перспективи його розвитку. Але в загальному плані в ній повинні бути відображені наступні моменти:
* Комплекс заходів щодо більш раціоналиюму використання матеріальних ресурсів (впровадження нової техніки і безвідходної технології, що дозволяє більш ощадливо витрачати сировину, матеріали, паливо та енергію; совершенствованіе нормативної бази підприємства; впровадження і використання більш прогресивних матеріалів; комплексне використання сировини і матеріалів; використання відходів виробництва; поліпшення якості продукції і зниження відсотка шлюбу та ін);
* Заходи, пов'язані з визначенням і підтримкою оптімалиюго розміру підприємства, що дозволяють мінімізувати витрати в залежності від обсягу виробництва;
* Заходи, пов'язані з поліпшенням використання основних фондів (звільнення підприємства від зайвих машин та обладнання; здача майна підприємства в оренду; поліпшення якості обслуговування і ремонту основних засобів; забезпечення більшої завантаження машин та обладнання; підвищення рівня кваліфікації персоналу, обслужіваюшего машини та обладнання; застосування прискореної амортизації; впровадження більш прогресивних машин та обладнання тощо);
* Заходи, пов'язані з поліпшенням використання робочої сили (визначення і підтримання оптимальної чисельності персоналу; підвищення рівня кваліфікації, забезпечення випереджального зростання продуктивності праці в порівнянні із середньою заробітною платою; застосування прогресивних систем і форм оплати праці; вдосконалення нормативної бази; поліпшення умов праці; механізація та автоматизація всіх виробничих процесів; забезпечення мотивації високопродуктивної праці тощо);
* Заходи, пов'язані з удосконаленням організації виробництва і праці (поглиблення концентрації, спеціалізації, кооперування, комбінування і диверсифікації виробництва; впровадження бригадної форми організації виробництва і праці; вдосконалення організаційної структури управління фірмою та ін).
Крім того, комплексна програма по зниженню витрат виробництва повинна мати чіткий механізм її реалізації. Слід також підкреслити, що планування і реалізація тільки окремих заходів щодо зниження витрат виробництва хоч і дають певний ефект, але не вирішують проблеми в цілому.

1.4 Значення і задачі аналізу та управління собівартістю

Під управлінням собівартістю розуміють дії менеджерів спрямовані на зміну факторів, що впливають на собівартість продукції. Такі як структура випуску продукції, обсяг виробництва, розподіл і облік витрат, якість і використовується сировина і т.д. Управління собівартістю пов'язано із здійсненням підприємства функцій планування, контролю та прийняття рішень.
Значення аналізу собівартості продукції визначається тим, що вона являє собою найважливіший якісний показник, що характеризує економічну ефективність виробництва, і що тільки на основі його всебічного аналізу можна виявити резерви і визначити шляхи збільшення кінцевих результатів при мінімальних витратах трудових, матеріальних і фінансових. Аналіз собівартості дозволяє з'ясувати тенденції зміни даного показника, виконання плану по його рівню, визначити вплив факторів на його приріст і на цій основі дати оцінку роботи
     
 
     
Українські реферати
 
Рефераты
 
Учбовий матеріал
Українські реферати refs.co.ua - це проект, на якому розташовано багато рефератів, контрольних робіт, курсових та дипломних проектів, які доступні для завантаження. Наші реферати - це учбовий матеріал для школярів і студентів. На ньому містяться матеріали, які дозволять Вам дізнатись більше про навколишнє середовище та конкретні науки які викладають у навчальних закладах усіх рівнів.
8.8 of 10 on the basis of 3196 Review.
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Українські реферати | Учбовий матеріал | Все права защищены.