ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Конвенція ООН 1980 року
     

 

Право
Використовуючи надану ст. 1 Цивільного кодексу РФ свободу договору, сторони контракту міжнародної купівлі-продажу товарів самостійно визначають найбільш важливі для них умови такого договору: від предмета договору, ціни товару, терміну і базисних умов поставки, умов розрахунків і валюти платежу до арбітражного застереження. Однак і при самому ретельному складанні контракту багато питань залишаються в ньому неврегульованими або отримують недостатнє регулювання.
У зв'язку з цим виникає необхідність звернення до субсидіарної чинних норм цивільного законодавства тієї чи іншої країни, або права країни одного з учасників контракту, або права третьої країни, наприклад Швеції. Через відмінності не тільки самих правових систем, але і приписів цивільних кодексів навіть у країнах однієї правової системи постало питання про уніфікацію матеріально-правових норм, які дозволили б уникнути по можливості звернення до права тієї чи іншої іноземної держави. Ідучи від двосторонньої, а потім регіональної уніфікації, країни потім перейшли до уніфікації багатосторонній, універсальною в рамках Організації Об'єднаних Націй.
Найбільш успішні результати досягнуті в уніфікації правил про договори міжнародної купівлі-продажу - одного з основних міжнародних комерційних договорів, опосредствующее рух товарів по всьому світу в рамках самих різних зовнішньоекономічних операцій (від найпростіших бартерних до складних коопераційних угод, угод про підрядні роботи, де тим не менше залишається місце для поставки товарів).
В даний час у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Віденської конвенції) беруть участь понад 40 держав, включаючи такі країни ближнього зарубіжжя, як Білорусь, Україна, Естонія, а також нові держави далекого зарубіжжя: Боснія і Герцеговина, Чеська Республіка, Словаччина Республіка, Словенія, Югославія. Серед країн розвиненого ринкового обороту можна виділити США, Францію, Німеччину, Фінляндію, Швецію, Норвегію, Данію, Канаду, Іспанію, Австрію, Швейцарію, а серед країн Східної і Центральної Європи - Польщу, Угорщину, Румунію та Болгарію. Тому практика вирішення спорів з договорів міжнародної купівлі-продажу товарів таким авторитетним центром, як Міжнародний комерційний арбітражний суд (МКАС) при Торгово-промисловій палаті Росії, представляє безперечний інтерес для всіх практичних працівників - від комерсантів до юристів. Ознайомлення з цією проблематикою цікаво і суддям арбітражних судів, які на підставі приписів Арбітражного процесуального кодексу Росії будуть розглядати такі спори в тих випадках, коли сторони контракту з якої-небудь причини не погодили арбітражне застереження про передачу їх спору на вирішення одного з центрів комерційного арбітражу -- від МКАС при ТПП Росії до Арбітражного інституту при Стокгольмської торговельної палати і арбітражного суду ad hoc, який формується відповідно до Арбітражного регламенту ЮНСІТРАЛ 1976 року.
Згідно закріпленому в ст. 15 Конституції Російської Федерації принципом пріоритету міжнародних угод над внутрішнім законодавством ст. 7 Цивільного кодексу РФ містить правило про те, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є відповідно до Конституції Російської Федерації складовою частиною правової системи Російської Федерації. Далі вказується, що міжнародні договори Російської Федерації застосовуються до відносин, зазначених у пп. 1 і 2 ст. 2 цього Кодексу, безпосередньо, крім випадків, коли з міжнародного договору випливає, що для його застосування потрібна видання внутрішньодержавного акту. Вельми важливою з практичної точки зору є і ч. 2 п. 2 ст. 7 ГК РФ, в якій закріплюється пріоритет міжнародного договору над внутрішнім законодавством: якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені цивільним законодавством, застосовуються правила міжнародного договору.
Часто в практиці МКАС зустрічаються випадки звернення арбітрів до розпоряджень на підставі згаданого правила ст. 7 ГК РФ, Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. При цьому не завжди точно дається обгрунтування застосування даної Конвенції з конкретних справ з точки зору визначення моменту набуття чинності Конвенції для Росії. Як відомо, для СРСР Конвенція набула чинності з 1 вересня 1991 року. У силу заяви, зробленої в грудні 1991 року про прийняття на себе в повному обсязі відповідальності за всіма зобов'язаннями СРСР відповідно до Статуту ООН та міждержавними договорами, депозитарієм яких є Генеральний секретар ООН, Росія є учасницею цієї Конвенції. Тому неточним є вказівка в деяких рішеннях на те, що для Росії Конвенція набула чинності з 1 вересня 1991 року.
Положення Віденської конвенції підлягають застосуванню до відносин сторін договору міжнародної купівлі-продажу товарів у двох випадках: у першому - при знаходженні підприємств продавця і покупця в країнах - учасницях Конвенції.
Другий випадок виникає при застосуванні до відносин сторін, які не врегульовані або не повністю врегульованим контрактом, російського матеріального права, частиною якого в силу приписів ст. 7 ГК РФ є Віденська конвенція.
Звертаючись до конкретних справ, спори за якими були дозволені на підставі приписів Віденської конвенції, можна зазначити справу 390/92 (рішення від 5 вересня 1994 року). У даній справі спір між сторонами, які мають своє місцезнаходження в країнах - учасницях Конвенції, стосувалося в числі іншого тлумачення укладеного ними договору міжнародної купівлі-продажу товарів. Сторони неоднаково оцінювали обов'язок з оплати портових витрат: на думку позивача, зазначені витрати підлягали сплаті в повному обсязі, оскільки передбачене контрактом обмеження стосувалося тільки до митних зборів; на думку ж відповідача, вони не повинні бути сплачені в повному обсязі. Дозволяли суперечки складу арбітрів прийшов до висновку, що розбіжність між сторонами викликано неоднаковим тлумаченням відповідної статті контракту.
На думку арбітрів, тлумачення цього положення має даватися на основі Віденської конвенції, маючи на увазі, що контракт є виразом волі сторін. З тексту аналізованого пункту випливає, що в наміри обох сторін входило відшкодування саме тих портових витрат, які не могли бути сплачені інакше, ніж у твердій валюті. Граматичне офіційного тлумачення англійського тексту цього пункту приводить до висновку, що обмеження підлягають відшкодуванню витрат відноситься тільки до митних зборів. На користь такого тлумачення свідчить і та обставина, що на момент виконання контракту в силу, що діяли в той час у Росії офіційних приписів митні збори були встановлені в розмірі 0,15 відсотка від ціни ФОБ, що підтверджується наявними у справі документами.
Тлумачення розглянутого пункту контракту, запропоноване відповідачем, призводить, на думку арбітрів, висновку, прямо протилежного наміру сторін, вираженого ними в контракті, - про оплату покупцем витрат у твердій валюті. Такий підхід явно суперечив би того розуміння, яке мали б розумні особи, що діють в тій же якості, що і сторони контракту при аналогічних обставинах. Навіть якби в момент укладання контракту відповідач виходив із запропонованого їм тлумачення, що не підтверджується матеріалами справи, то у силу п. 2 ст. 8 Віденської конвенції це не могло бути прийнято до уваги, оскільки суперечило б розуміння розумного особи, що діяв у тій же якості, що й позивач при аналогічних обставинах. При цьому МКАС відзначив, що до тих же висновків призвело б і тлумачення цього положення контракту за правилами, передбаченими чинним на момент розгляду спору російським цивільним законодавством (ст. 59 Основ цивільного законодавства).
Проблема тлумачення контракту виникла також у справі 224/93 (рішення від 7 вересня 1994 року), де між сторонами виникла суперечка щодо неоднакового розуміння положення контракту про умови розрахунків за товар. У даній справі в тексті контракту ціна товару, валюта платежу та загальна сума вартості товару були виражені в доларах США. Виходячи з містився в контракті вказівки на співвідношення долара США і італійської ліри, покупець сплачував товар саме в італійських лірах. Не погодившись із цим, продавець - позивач у справі звернувся в МКАС з вимогою про відшкодування виникли в результаті такого порушення контракту збитків. Вирішуючи даний спір, МКАС виходив з того, що підписи сторін на контракті розглядаються як заяву кожної з них у розумінні пп. 1 і 2 ст. 8 Віденської конвенції. З урахуванням приписів даної статті арбітраж прийшов до наступних висновків.
По-перше, з контракту недвозначно випливає, що при його укладенні кожна зі сторін чітко і однаково висловлювала намір визначити ціну товару, валюту платежу та загальну суму контракту в єдиній валюті - доларах США.
По-друге, подальше поведінка відповідача, спочатку відкрив акредитив у доларах США, свідчить про те, що відповідач, так само як і позивач, виходив з того, що платіж має бути проведений у доларах США.
По-третє, відповідачем не заперечується, що включення в контракт положення, що фіксує курс італійської ліри до долара США на дату укладення контракту, здійснено за його ініціативою.
По-четверте, включення цієї умови в контракт не дає підстав вважати, що між сторонами укладена угода про застосування валютного застереження і тим самим про зміну інших умов контракту.
Як випливає з обставин справи, про намір відповідача, якщо таке і було, додати до цього положення контракту значення валютного застереження позивач не знав і не міг знати в момент укладання контракту. Вказівка в контракті про фіксацію курсу італійської ліри до долара США на дату укладення контракту, а не на весь період дії контракту дозволяє прийти до висновку, що і розумне особу, яка діє в тій же якості, що й позивач за аналогічних обставин, не могло б розуміти це так, як це пропонує відповідач. По-п'яте, позивач прийняв платежі в італійських лірах під протестом, заявивши, що їм будуть пред'явлені відповідачу відповідні вимоги. Зарахування на рахунок позивача в доларах США сплачених відповідачем сум в італійських лірах не може розглядатися як таке виконання відповідачем його обов'язку здійснити платіж у доларах США. Питання про конвертації банком позивача сплачених відповідачем італійських лір в долари США відноситься до внутрішньої сфері відносин між позивачем і його банком. За таких умов арбітраж дійшов висновку, що відповідач недоплатив позивачу за поставлений товар і зобов'язав його здійснити доплату. Арбітрами також було розглянуто вимогу позивача про сплату на суму боргу належних відсотків річних. Виходячи з приписів ст. 78 Віденської конвенції, воно задоволено.
У справі 22/93 (рішення від 7 вересня 1994 року) продавець - фірма з Чехії - позивач у справі здійснив поставку товару, а покупець - підприємство з Росії - відповідач у справі отримав товар, проте не оплатив його. Розглядаючи вимога позивача про відшкодування йому вартості товару, арбітри, виходячи з того, що спрощує сторони є організаціями країн - учасниць Віденської конвенції, дозволили його на підставі ст. 53 і 54, зобов'язавши відповідача-покупця, що прийняв товар, оплатити його.
В іншій справі, також розглянутому із застосуванням положень Віденської конвенції (справа 1/93, рішення від 15 квітня 1994 року), МКАС прийшов до висновку, що, як випливає з матеріалів справи, позивач-покупець виконав своє зобов'язання з оплати товару, а відповідач -продавець підтвердив отримання належних за товар сум, однак товар їм поставлено не було, незважаючи на неодноразові нагадування позивача-покупця. За таких обставин, на думку арбітрів, відповідно до п. 1 ст. 49 Віденської конвенції покупець мав право заявити про розірвання контракту, що й було ним зроблено. Відповідно до п. 2 ст. 81 Віденської конвенції сторона, яка виконала договір повністю або частково, може зажадати від іншої сторони повернення всього того, що було нею сплачено за договором. Відповідно до ст. 78 Віденської конвенції, якщо сторона допустила прострочення у сплаті ціни чи іншої суми, інша сторона має право на відсотки з простроченої суми. Тому у рішенні МКАС зазначалося, що, згідно зі ст. 84 Віденської конвенції, якщо продавець зобов'язаний повернути ціну, він повинен також сплатити відсотки з неї, рахуючи з дати сплати ціни.
В іншій справі (375/93, рішення від 9 вересня 1994 року) продавець-позивач виконав свої зобов'язання, поставивши покупцеві передбачений контрактом товар у точній відповідності з його умовами. Покупець - відповідач у справі товар не оплатив, а також не надав в обумовлений час судно для перевезення товару, закупленого ним на умовах ФОБ-порт відвантаження. Внаслідок цього товар знаходився на зберіганні в порту призначення більш тривалий період часу, у зв'язку з чим у продавця виникли додаткові витрати, суму яких як понесених ним збитків він разом з вимогою про оплату товарів просив стягнути з відповідача.
Як з'ясувалося при розгляді справи, продавець належним чином виконав свої договірні зобов'язання, поставивши відповідачу товари, передбачені контрактом. На обгрунтування понесених ним додаткових витрат продавець представив документи, що підтверджують понесені ним збитки, що складають витрати по наднормативний зберігання товарів у портах Рига і Вентспілс, спричинені простроченням з боку відповідача-покупця подачі суден під навантаження. Даний пункт розрахований позивачем на основі ставок зберігання, установлених договорами позивача з експедиторами зі зберігання та перевалки вантажів у портах відвантаження, і визнано МКАС підлягає задоволенню на підставі ст. 74 Віденської конвенції 1980 року. Крім застосування положення Віденської конвенції про знаходження підприємств продавця і покупця в країнах - учасницях Конвенції, у практиці Міжнародного комерційного арбітражного суду використовувався і принцип, коли її застосування в силу норм міжнародного приватного права слід і у випадку, якщо сторони контракту не належать до країн - учасниць Конвенції.
Вирішуючи спір у справі 489/93 (рішення від 7 вересня 1994 року), МКАС констатував, що, як випливає з п. 9 контракту, сторонами досягнуто згоди про застосування до правовідносин, що випливають з контракту, російського законодавства. Росія є учасницею Конвенції ООН про договори міжнародної купліпродажі товарів 1980 року. Названа Конвенція стала частиною російського права і в силу угоди сторін, а також п. 1 ст. 1 Конвенції застосовується до цього спору. У даній справі покупець повернув частину товару продавцеві, проте не сплатив той товар, який був визнаний ним відповідним договором. Продавець в зв'язку з цим пред'явив покупцеві вимогу про сплату вартості прийнятого останнім товару. Враховуючи, що за наведеними підставами до правовідносин сторін підлягають застосуванню правила Віденської конвенції, арбітри, керуючись ст. 53, 62 і 74 Віденської конвенції, задовольнили вимогу позивача. Крім того, ними було задоволено і вимога позивача про сплату на суму простроченого грошового зобов'язання, на підставі ст. 78 Віденської конвенції відсотків річних.
Таке ж рішення було винесено МКАС 10 березня 1994 за позовом підприємства України до фірми Німеччини (справа 289/92). Враховуючи, що сторони належать до країн - учасниць Віденської конвенції, МКАС виніс рішення, керуючись тими ж нормами Конвенції. Слід при цьому зазначити, що українське підприємство - позивач у цій справі - ризикувала, відвантаживши товар німецькій фірмі-покупцеві в момент, коли обумовлений контрактом акредитив не був ним відкрито (що представляє досить типову ситуацію, коли продавець не завжди точно оцінює надійність покупця з точки зору оплати товару).
Подібне рішення було винесено МКАС і у справі 76/93 (рішення від 28 червня 1994 року), де російський продавець, виконавши своє зобов'язання з поставки товару, не отримав від швейцарського покупця оплати. За таких умов, а також враховуючи, що підприємства сторін належать до країн - учасниць Віденської конвенції, арбітраж виніс рішення на користь продавця, керуючисьприписів ст. 62 Конвенції
Таким чином, практика МКАС при ТПП Росії щодо застосування положень Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів досить обширна. Разом з тим слід мати на увазі, що з питань, не врегульованих або не повністю врегульованим Конвенцією, підлягає субсидіарної застосування цивільне право тієї чи іншої держави. Яскравим прикладом такого поєднання є рішення МКАС щодо стягування відсотків річних за грошовим зобов'язанням. Саме право на стягнення відсотків річних випливає з приписів ст. 78 Віденської конвенції, однак оскільки в ній відсутні приписи про розмір таких відсотків, при їх визначенні арбітри виходять з тих ставок, які існують в підлягає застосуванню матеріальне право тієї чи іншої країни.
У практиці МКАС з цього питання мало місце визначення розміру стягуються відсотків річних на підставі, що діяли на момент розгляду спору правил російського цивільного права (у розмірі 3 відсотків річних згідно зі ст. 226 Цивільного кодексу Української РСР 1964 року і в розмірі або погодженого сторонами в контракті відсотка, або 5 відсотків річних згідно з ч. 3 ст. 66 Основ цивільного законодавства в період починаючи з моменту вступу в дію цього документа на території Росії, тобто за період з 3 серпня 1992 року). Такий підхід спостерігається, наприклад, у рішеннях у справі 165/93 від 25 квітня 1994 року, у справі 82/92 від 14 квітня 1994 року та ін
При визначенні в якості застосовуваного права з даного питання не врегульованим Віденської конвенції, на основі приписів п. 2 ст. 28 Закону РФ про міжнародний комерційний арбітраж від 7 липня 1993 МКАС виносив рішення про стягнення відсотків річних виходячи з правил відповідного закону: наприклад, Цивільного кодексу України у справі 522/92 (рішення від 28 вересня 1994 року), Цивільного кодексу Узбекистану у справі 150/93 (рішення від 18 травня 1994 року), а також однакового торговельного кодексу в редакції, що застосовується в штаті Каліфорнія (справа 192/93, рішення від 5 травня 1994 року).
Вивчення практики Міжнародного комерційного арбітражного суду при ТПП Росії покликане сприяти виявленню основних підходів, принципів і методів, застосовуваних у конкретних справах, а також уникненню помилок, досить часто здійснюються комерсантами при підготовці до захисту своїх інтересів в органах міжнародного комерційного арбітражу.


     
 
     
Українські реферати
 
Рефераты
 
Учбовий матеріал
Українські реферати refs.co.ua - це проект, на якому розташовано багато рефератів, контрольних робіт, курсових та дипломних проектів, які доступні для завантаження. Наші реферати - це учбовий матеріал для школярів і студентів. На ньому містяться матеріали, які дозволять Вам дізнатись більше про навколишнє середовище та конкретні науки які викладають у навчальних закладах усіх рівнів.
6.9 of 10 on the basis of 1320 Review.
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Українські реферати | Учбовий матеріал | Все права защищены.