ПЕРЕЛІК ДИСЦИПЛІН:
 
Бесплатные рефераты
 

 

 

 

 

 

     
 
Міжнародні економічні договори
     

 

Право
ВСТУП
Розуміння суті і значення міжнародного права необхідно сьогодні досить широкому колу осіб, оскільки міжнародне право впливає практично на всі сфери сучасного життя. Застосування міжнародного права - важлива сторона діяльності всіх тих, хто так чи інакше пов'язаний з міжнародними відносинами. Однак, і ті юристи, які безпосередньо не займаються міжнародними відносинами, періодично зіштовхуються за родом діяльності з нормативними актами міжнародного права і повинні правильно орієнтуватися при прийнятті рішень щодо такого роду справах. Це відноситься і до слідчим працівникам при розслідуванні злочинів господарський міжнародних корпорацій, фірм, що займаються зовнішньоекономічною діяльністю або оперативним підрозділам, які ведуть боротьбу з тероризмом та міжнародною злочинністю, і до нотаріусів, що засвідчує юридичні дії, що стосуються іноземних громадян, які перебувають на території України, і т. д.
Закінчення другого тисячоліття сучасної ери в історії людства збігається з початком нового етапу розвитку міжнародного права.
Міркування про користь міжнародного права або сумніви в його необхідності змінюються загальним визнанням цієї правової системи в якості об'єктивної реальності, яка існує і розвивається незалежно від суб'єктивної волі людей.
Генеральна Асамблея ООН прийняла в 1989 році резолюцію 44/23 "Десятиріччя міжнародного права Організації Об'єднаних Націй". У ній наголошується внесок ООН у сприяння "більш широкому прийняттю і ува-
женію принципів міжнародного права "і в заохочення" прогресивного розвитку міжнародного права та його кодифікації ". Зізнається, що на даному етапі необхідно зміцнювати верховенство права в міжнародних відносинах, для чого потрібно сприяти його викладання, вивчення, розповсюдження та більш широкого визнання. Період 1990 -- 1999 років проголошений ООН Десятиліттям міжнародного права, на протязі якого
має відбутися подальше підвищення ролі міжнародно-правового регулювання в міжнародних відносинах.
Запропонована нижче тема - "міжнародні економічні договори" - цікава тим, що дозволяє наочно зрозуміти і простежити принципи економічного співробітництва між народами, котрі мають різні звичаї, традиції, релігії, державний устрій і т.п.
Глава 1 «Міжнародний договір - основна правова форма регулювання міжнародних економічних відносин»
У міжнародно-правовому регулюванні економічних відносин держав першорядну роль відіграють основні загальновизнані принципи міжнародного права та спеціальні принципи економічного співробітництва держав. Проте як би не був широкий комплекс цих принципів, практичне їх застосування і регулювання конкретних економічних відносин здійснюється шляхом безпосередньої домовленості між самими державами - учасниками економічних відносин. Основний міжнародно-правовою формою регулювання сучасних міждержавних економічних відносин є двосторонні та багатосторонні договори, що регламентують різні аспекти цієї великої сфери міждержавного співробітництва
Міжнародним економічним договором називається угода між двома і більше державами або іншими суб'єктами міжнародного економічного права щодо встановлення, зміни або припинення їх взаємних прав і обов'язків в галузі економічних відносин між ними. Міжнародні економічні договори спрямовані на встановлення, зміну або припинення певних правовідносин між уклали їх державами в галузі зовнішньоекономічної діяльності.
Міжнародний економічний договір є одним з основних інститутів міжнародного права і його головним джерелом. У процесі взаємної зовнішньо-економічної діяльності суб'єкти міжнародного права закріплюють свої права і обов'язки. У зв'язку з цим міжнародний договір має велике значення в практичній роботі не тільки державних органів зовнішніх зносин в галузі міжнародної торгівлі, а й осіб (фізичних і юридичних), що здійснюють операції у сфері зовнішньої торгівлі уклали цей договір держав.
З зародженням та розвитком зовнішньої торгівлі держави почали вдаватися до укладення окремих договорів, в яких обумовлювали взаємні права своїх купців, зокрема їх безпеку, місця торгівлі, які товари можна привозити і вивозити і ряд інших положень. Однак всі ці положення обумовлювалися звичайно в загальнополітичних договори і не уявляли струнку систему положень, що регулюють товарообмін між уклали їх країнами.
З початку XVII століття держави у зв'язку з розвитком зовнішньої торгівлі почали укладати між собою договори, що відносяться тільки до їх зовнішньої торгівлі. З'являються, правда ще нечисленні, міжнародні торгові договори.
Збільшення числа міжнародних торгових договорів до кінця XIX століття і в поточному столітті призвело до вироблення в міжнародно-правовій практиці певного їх стандарту. До цього часу стали розрізнятися окремі види міжнародних торгових договорів.
До середини XIX століття в міжнародних торгових договорах обумовлювалося, що підданим обох договірних сторін надається право вільної торгівлі і мореплавання в усі порти, вхід у які вільний чи буде вільний надалі; обмовлялася свобода в'їзду, подорожей, перебування підданих договірних країн. Цим підданим надавалося право наймати в портах і в містах магазини, склади без будь-якої дискримінації, на однакових правах з місцевими підданими. Таким чином, у більшості міжнародних торгових договорів зумовлювалося прирівнювання підданих однієї договірної сторони до прав підданих іншої сторони в галузі торгівлі. В значній кількості міжнародних торгових договорів XIX століття зумовлювався принцип найбільшого сприяння (замість раніше обумовлюється одного національного режиму).
Після першої світової війни кількість міжнародних торгових договорів почала швидко зростати. А після другої світової війни не тільки збільшилася кількість цих договорів, а й зміст таких ускладнилося, що сприяло розмежування їх за видами.
Міжнародний договір у сфері зовнішньоекономічної діяльності держав покликаний відігравати позитивну роль в правовій організації товарообігу між країнами, що сприяє боротьбі за міжнародний мир, розвитку міжнародної торгівлі, економічних відносин.
Міжнародні економічні договори є (за формою і значною мірою за змістом) одним з видів міжнародного договору, у зв'язку з чим загальні норми, що діють по відношенню до міжнародних договорів, застосовні і до міжнародного економічного договору.
Для міжнародного економічного договору, так само як і для інших міжнародних договорів, характерний момент волевиявлення держав, що його підписали, без чого не може бути договору.
Виходячи з принципу рівності і суверенітету держав, міжнародний економічний договір повинен містити права і обов'язки договірних сторін. Якщо міжнародний договір не містить прав і обов'язків для кожної зі сторін або ж ці права і обов'язки формально або фактично ставлять одну зі сторін у нерівне, залежне становище по відношенню до контрагента, то такий міжнародний торговий договір є нерівноправним.
Суб'єктами таких міжнародних договорів є держави. Об'єктами міжнародного торгового договору може бути те, що припустимо з точки зору міжнародного права в зовнішньоторговельних відносинах держав.
Суб'єкти міжнародного економічного договору. Як уже зазначалося, в кожному міжнародному договорі треба розрізняти договірні суб'єкти, договірні об'єкти та договірну форму.
Право укладення міжнародних договорів, у тому числі і в галузі економічних відносин, належить Російській Федерації. Це право здійснюється від імені держави його вищим органом влади. Якому саме органу держави належить це право, передбачається звичайно в конституції (основному законі) або в спеціальному законі.
Однак відповідно до закону, від 4 січня 1999 року «Про КООРДИНАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ І ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ СУБ'ЄКТІВ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦІЇ» органи державної влади республіки, краї, області, міста федерального значення, автономної області, автономного округу в межах повноважень, наданих їм Конституцією Російської Федерації, федеральним законодавством і договорами між органами державної влади Російської Федерації і органами державної влади суб'єктів Російської Федерації про розмежування предметів ведення і повноважень, мають право на здійснення міжнародних та зовнішньоекономічних зв'язків з державними органами іноземних суб'єктів федеративних держав, органами адміністративно-територіальних утворень іноземних держав та іншими іноземними партнерами, а також на участь у діяльності міжнародних організацій в рамках органів, створених спеціально для цієї мети. Однак у статті 8 зазначеного закону говориться, що ці угоди не мають статусу міжнародного договору і що Росія не несе відповідальності за цими угодами.
Зазвичай розробка проекту, обговорення і підписання міжнародного договору здійснюються від імені відповідних вищих органів влади Договірних країн офіційно на те уповноваженими особами, які повинні мати письмові повноваження від органу, що має право на укладення міжнародних договорів.
Об'єкти міжнародного економічного договору. Об'єкт договору повинен бути допустимо з точки зору міжнародного права. Так, не може одна сторона включити в договір з іншою стороною умови про грабіж торгових пароплавів інших країн на морі і т. д. Об'єктом міжнародних угод може бути все, що сприяє зміцненню мирних відносин держав у всіх галузях економіки, політики, права і культури. Кожна держава може зобов'язатися тільки щодо того, що юридично або фактично полягає в його влади або розпорядженні.
Частини міжнародного економічного договору. Ще в давні часи розрізняли наступні частини договору:
Відмова від ратифікації міжнародного договору або застереження при ратифікації є актами державного суверенітету і здійсненням прав, що не порушують жодного міжнародного правила. У разі відмови від ратифікації про це повинно бути повідомлено. Усім договірним сторонам
Після ратифікації міжнародного договору сторони обмінюються ратифікаційними грамотами, що складаються звичайно з трьох частин: вступної, тексту затвердженого (ратифікованого) договору і заключної.
У вступній частині цієї грамоти зазвичай вказується (від імені глави держави), що договір розглянутий. Потім, у другій частині грамоти, викладається текст самого договору. У заключній частині викладається заяву глави держави про те, що міжнародний договір буде дотримуватися.
Під заключною частиною договору ставиться підпис глави держави, потім другий підпис особи, яка в силу законів країни має право засвідчити державні акти. Біля підпису глави держави ставиться державна друк.
Після ратифікації міжнародний договір має силу закону країн, які ратифікували його
Після ратифікації двосторонніх договорів проводиться обмін ратифікаційними грамотами в місці, зазначеному в договорі (звичайно в столиці однієї з договірних сторін). Ратифікаційну грамоту дипломатичний представник передає чолі держави або міністру закордонних справ країни перебування. Обмін ратифікаційними грамотами може бути доручено та іншим особам, які повинні мати для здійснення цієї дії письмові повноваження уряду. При обміні ратифікаційними грамотами складається протокол, який повинен бути підписаний особами, що скоїли обмін. Обмін ратифікаційними грамотами багатосторонніх договорів не проводиться. Вони передаються кожною стороною (учасницею багатостороннього договору) на зберігання уряду країни (державі-депозитарію), зазначеного в тексті договору.
Міжнародні договори набирають чинності з моменту обміну ратифікаційними грамотами або здачі таких на зберігання, якщо тільки в самому договорі не був обумовлений інший термін.
Під час підписання міжнародного договору з економічних питань, при його ратифікації і при приєднанні можна робити відповідні застереження, з якими знайомлять всіх учасників договору. Останні можуть висунути заперечення проти тієї чи іншої застереження. При наявності заперечень проти застереження між державами, які зробили таку, і державами, заперечила проти неї, даний багатосторонній договір не діє в частині, передбаченої застереженням.
Опублікування міжнародного договору. Після вступу міжнародного договору з питань економічних відносин в силу (ратифікація, обмін ратифікаційними грамотами) він повинен бути опублікований (промульгірован) у порядку, що забезпечує можливість населенню країни ознайомитися з ним. Порядок опублікування міжнародних договорів зазвичай той же, що і порядок оприлюднення законів.
Міжнародні договори повинні опубліковувати безпосередньо після обміну ратифікаційними грамотами. Невиконання, проте, цієї міжнародної обов'язки не буде мати впливу ні на силу договору, ні на вимоги за договірними зобов'язаннями.
Реєстрація міжнародного договору. Відповідно до ст. 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй:
1. Кожен договір і всяка міжнародна угода, укладені між будь-яким членом Організації після вступу в силу цього Статуту, повинні бути, при першій можливості, зареєстровані в Секретаріаті і ним опубліковані.
2. Жодна зі сторін у будь-якому такому договорі або міжнародній угоді, не зареєстрованому відповідно до п. 1 цієї статті, не може посилатися на такий договір або угода ні в одному з органів Організації Об'єднаних Націй.
Резолюція Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 14 грудня 1946 передбачила порядок реєстрації та опублікування міжнародних договорів та угод, у тому числі і в галузі міжнародних економічних відносин. Передбачається, що в Секретаріаті ООН проводиться реєстрація лише вступили в силу міжнародних договорів і угод. Секретаріат вносить зареєстровані договори та угоди в установлений для цієї мети регістр. Цей реєстр ведеться англійською та французькою мовами. Свідоцтво про реєстрацію, підписана Генеральним секретарем або його представником, видається реєструючої стороні або органу. Передбачається також, що Секретаріат ООН зобов'язаний щомісяця публікувати повідомлення про зареєстровані або що зберігаються в його справах договори і угоди. Ці повідомлення розсилаються всім державам-членам ООН.
Приєднання до міжнародного торгового договору. До укладеним відкритого міжнародного договору, як вже зазначалося раніше, може приєднатися будь-яка держава. Це відноситься і до договорів з питань міжнародних економічних відносин.
Приєднання до відкритих багатосторонніх договорів може бути здійснено шляхом підписання самого тексту договору або декларації про приєднання. Наприклад, Женевські конвенції від 12 серпня 1949 р. передбачають, що кожна з них відкрита для приєднання будь-якої країни. Приєднання ж до міжнародного закритого (багатостороннього договору) може мати місце лише у випадку, якщо на це є згода учасників договору. Усі суперечки з виконання міжнародного договору мають вирішуватися мирним шляхом (арбітраж, суд, погоджувальні комісії). Відповідно до ст. 36 Статуту Міжнародного Суду, затвердженого Статуту ООН у якості головного судового органу Організації Об'єднаних Націй, передбачається, що до компетенції цього суду відносяться також спори, що стосуються будь-якого питання міжнародного права і наявності факту, що представляє собою порушення міжнародного договору, а також характеру та розмірів відшкодування, належної за порушення міжнародного обязательства.
Держави, які уклали договір з міжнародних економічних зв'язків, можуть переглянути окремі його умови або весь його текст в цілому. Якщо держави досягли угоди лише з питання перегляду умов або договору в цілому, але не досягли угоди про новий зміст, то такі розбіжності можуть бути передані на вирішення Міжнародного Суду, погоджувальної комісії і т. д.
Розглядаючи питання про ревізію міжнародних договорів з питань економічних відносин, слід виходити з того, що сторони мають дотримуватися принципу pacta sunt servanda.
Новація міжнародного зобов'язання-це припинення його за угодою сторін шляхом встановлення замість нього нового зобов'язання.
Всякий міжнародний договір повинен виконуватися країнами-учасницями його. Ідея pacta sunt servanda покоїться зовсім не на абстрактних засадах, а на політичних та економічних інтересах держав на міжнародній арені. Держава, що порушує міжнародний договір з міжнародних економічних відносин, повинно враховувати, що цим вона підриває довіру до себе інших суб'єктів міжнародного спілкування, а це тягне за собою загострення як економічних, так і політичних відносин. Отже, для зміцнення своїх міжнародних економічних зв'язків держава зобов'язана суворо виконувати свої договірні зобов'язання, до якої б області такі не ставилися.
Застереження незмінності обставин (клаузула геbus sic stantibus). При укладанні міжнародного договору в галузі міжнародних економічних відносин держави часто виходять з того, що договори будуть дотримуватися, якщо певні умови, що існують в момент підписання, залишатимуться незмінними.
Держави часто користуються цією обмовкою і односторонньо відмовляються від виконання договору з посиланням на різко змінилися обставини, за яких або з урахуванням яких він був укладений, у зв'язку з чим подальше виконання договору нібито неможливо або недоцільно.
Застереження rebus sic stantibus може дуже широко тлумачитися і дає можливість прикриватися нею у всіх випадках одностороннього розірвання договору. Тому не можна виходити з того положення, що будь-який міжнародний договір, у тому числі і в галузі міжнародних економічних відносин, завжди укладається з мовчазної застереженням rebus sic stantibus і що його можна розірвати, якщо стан речей (обставини) різко зміниться. Прийняття цього положення практично означало б заперечення сили міжнародного договору незалежно від того, на який термін він укладений.
Не можна заперечувати, що історичний хід подій, а також економічне становище країн-учасниць міняються, перестають існувати підстави, що породили договір, можуть створюватися умови (навіть у найближчий період після укладання міжнародного договору), які роблять подальше виконання договору неможливим або недоцільним. У такому випадку держава-учасниця договору, що мають посилання на цю обставину і вимагає припинення дії договору, може наполягати на перегляді або анулювання договору.
Виконання міжнародних договорів сприяє зміцненню політичних і економічних відносин держав, а отже, справі зміцнення миру; ж одностороннє розірвання договору викликає загострення міжнародних відносин.
Не можна погодитися з тим, що застереження rebus sic stantibus дає право державам-учасникам міжнародного договору вільно відмовлятися від укладеного ними міжнародного договору, якщо інші учасники його виконують. Тому треба визнати, що в тому випадку, коли склалися обставини, які роблять подальше виконання міжнародного договору неможливим або недоцільним, держава-сторона договору має право поставити перед іншими учасниками договору питання про його перегляд або розірвання, але не відмовлятися від нього на свій розсуд. Міжнародному праву суперечить одностороннє розірвання довільне міжнародного договору.
Від відмови від договору в силу rebus sic stantibus треба відрізняти відмову від нього в силу того, що виконання прийнятих на себе зобов'язань суперечить основним принципам і нормам міжнародного права (наприклад, принципам державного суверенітету, невтручання у внутрішні справи держави, заборони агресивних війн і т. д.). Договори, що суперечать цим принципам, є недійсними з самого початку. Якщо ж в силу обставин, що змінилися договори, які не суперечать цим принципам у момент їх укладення, потім вступили в протиріччя з ними, то вони тим самим підлягають розірванню (наприклад, відмова від капітуляційними прав). Міжнародний економічний договір і держави, в ньому не беруть участь. Договір, укладений у галузі міжнародних економічних відносин, обов'язковий тільки для контрагентів.
Класифікація всіх договорів в такій великій і динамічної області міждержавних відносин, який є економічні відносини, - завдання архі складна. Для того, щоб така класифікація мала стійкий характер, необхідно, щоб вона була заснована на ознаках, що визначаються самою суттю класифікуються договорів.
У самому загальному плані, виходячи з об'єкта регулювання, економічні договори можна підрозділити на наступні основні групи:
Договори, що визначають міжнародно-правовий режим економічних зв'язків.
Договори, що регулюють рух товарів та послуг через державні кордони. Ця група розпадається на наступні види: а) торговельні угоди, б) угоди про надання послуг, в) угоди про науково-технічне співробітництво і т.д.
Договори, що регулюють рух капіталів через державні кордони.
Договори, що регулюють валютно-фінансові відносини між країнами.
Угоди про міжнародне регулювання цін на сировинні товари.
Угоди про міжнародне регулювання виробництва.
У міжнародно-правовому регулюванні економічних відносин держав першорядну роль відіграють основні загальновизнані принципи міжнародного права та спеціальні принципи економічного співробітництва держав. Однак, як би не був широкий комплекс цих принципів, практичне їх застосування і регулювання конкретних економічних відносин здійснюється шляхом безпосередньої домовленості між самими державами - учасниками економічних відносин. Основний міжнародно-правовою формою регулювання сучасних міждержавних економічних відносин є двосторонні та багатосторонні договори, що регламентують різні аспекти цієї великої сфери міждержавного співробітництва.
Багатоплановість міжнародних економічних відносин, тісний їх взаємозв'язок з політичними відносинами держав веде до того, що в договірній практиці регулювання економічних, науково-технічних і інших питань є предметом різних за кількістю учасників я по формі міжнародно-правових актів. Економічні договори між державами являють собою необхідну юридичну форму регулювання міжнародних економічних відносин.
Класифікація всіх договорів в такій великій і динамічної області міждержавних відносин, який є економічні відносини, - завдання дуже складна. Для того, щоб така класифікація мала стійкий характер, необхідно, щоб вона була заснована на ознаках, що визначаються самою суттю класифікуються договорів.
Враховуючи, що велика різноманітність змісту та форм економічних договорів визначається насамперед різноманітністю економічних форм і економічного змісту самого об'єкта регулювання, основне значення при класифікації міжнародних економічних договорів фахівці надають об'єкту регулювання.
У самому загальному плані, виходячи з об'єкта регулювання, економічні договори можна підрозділити на наступні основні групи:
1. Договори, що визначають міжнародно-правовий режим економічних зв'язків. Серед цих договорів найважливіше місце належить торговим договорами.
2. Договори, що регулюють рух товарів та послуг через державні кордони. Ця група розпадається на наступні види:
а) торговельні угоди (про товарообіг, взаємних поставках товарів і інші угоди про товарні контингентах і квоти для взаємного торгового обміну); б) угоди про надання технічних послуг (технічної допомоги) та про постачання обладнання при будівництві промислових, транспортних та інших народногосподарських правової бази економічних відносин між ними з іншими країнами.

Договори, що визначають міжнародно-правовий режим економічних зв'язків. (Торговельні договори)

Основний зміст торгових договорів складає правила про застосування до економічних відносин специфічних договорами принципів регулювання (принципу найбільшого сприяння, принципу національного режиму, режиму преференцій), найважливішим з яких є принцип найбільшого сприяння.
Принцип найбільшого сприяння застосовується до великих областях регулювання економічних відносин держав (митного оподаткування імпортованих та експортованих товарів, правового становища фізичних та юридичних осіб, умов мореплавання і т.д.). Він породжує певну систему правил, визначені правові умови економічного спілкування між відповідними державами - режим найбільшого сприяння. Тому в торгових договорах часто замість терміну "принцип найбільшого сприяння" вживається термін "режим найбільшого сприяння". Отже, принцип, найбільшого сприяння - це саме правило, норма поведінки держав. Режим найбільшого сприяння - це те правове становище, яке складається в результаті застосування цієї норми до конкретних відносин (режим найбільшого сприяння в області мореплавання, у питаннях митного оподаткування товарів і т.д.).
. Багатосторонні угоди з торгівлі товарами:
- Генеральна угода з тарифів і торгівлі 1994 р. (ГАТТ-94);
- Угода по сільському господарству;
- Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів;
- Угода по текстильних виробів та одягу;
- Угода про технічні бар'єри в торгівлі;
- Угода про інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею (ТРІМс);
- Угода про застосування статті VI ГАТТ-94 (Антидемпінгові процедури);
- Угода про застосування Статті VII ГАТТ-94 (Оцінка митної вартості товарів);
- Угода про предотгрузочной інспекції;
- Угода за правилами походження;
- Угода про процедури ліцензування імпорту;
- Угода щодо субсидій і компенсаційних заходів;
- Угода із захисних заходів.
II. Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС).
III. Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС).
IV. Домовленість про правила і процедури врегулювання спорів;
V. Механізм огляду торговельної політики.
VI.Плюрілатеральние угоди (з обмеженою участю, тобто необов'язкові для всіх членів СОТ): Угода з торгівлі цивільною авіатехнікою; Угода по урядових закупівель. Існують також т.зв. секторальні тарифні ініціативи ( "нульовий варіант", "гармонізація торгівлі хімічними товарами", "інформаційні технології"), в яких на добровільний основі беруть участь лише частина країн-членів СОТ.
Структура та функції. Вищим органом СОТ є Конференція міністрів, що поєднує представників всіх учасників організації. Сесії конференції збираються не рідше одного разу на два роки для обговорення і прийняття рішень з принципових питань, пов'язаних з угодами Уругвайського раунду. Перша конференція відбулася в грудні 1996 р. в Сінгапурі; другий - у травні 1998 р. в Женеві, де підводилися основні підсумки п'ятдесятилітньої діяльності ГАТТ/СОТ. У Міністерської декларації за підсумками цієї конференції сформульовано доручення Генеральному Раді підготувати рішення щодо термінів проведення, порядок денний і параметрів нового раунду багатосторонніх торгових переговорів ( "раунд тисячоліття").
Наступний форум СОТ пройде в кінці 1999 р. і буде присвячений обговоренню виконання країнами-членами організації діючих угод Уругвайського раунду, а також формату нового раунду МТП: початок переговорів по "вбудованої порядку денному" (сільське господарство, послуги, огляд Угоди ТРІПС), підготовка рекомендацій щодо перспектив діяльності організації з урахуванням рішень Сінгапурської конференції, тобто можливому включенню в майбутні переговори принципово нових сфер - конкуренції, екології, трудових стандартів, а також тарифів на промислові товари.
Конференція міністрів СОТ засновує Комітет з торгівлі та розвитку, Комітет з обмежень з метою забезпечення рівноваги платіжного балансу. Комітет з питань бюджету, фінансів і адміністрації, а також Комітет з торгівлі і навколишнього середовища.
Конференція міністрів призначає Генерального директора СОТ. В даний час Гендиректором СОТ є Ренато Руджеро (Італія). Гендиректор призначає працівників підрозділів Секретаріату СОТ і визначає їх обов'язки та умови проходження служби відповідно до положень, прийнятими Міністерської конференцією.
Між сесіями у міру необхідності (8-10 разів на рік) для вирішення поточних та процедурних питань скликається Генеральна рада, що складається також з представників всіх учасників. Крім того, Генеральна рада адмініструє діяльність Органу з врегулювання суперечок та Органу з огляду торговельної політики. Під керівництвом Генеральної ради працюють Рада з торгівлі товарами. Рада з торгівлі послугами та Рада з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності, інші органи з проблематики СОТ. У рамках Радою з торгівлі товарами і послугами засновані Комітети з Угод і переговорні групи. Членство в радах і комітетах відкрито для всіх учасників СОТ. Крім того, функціонують органи зі спостереження за виконанням плюрілатеральних угод.
Прийняття рішень. У СОТ практикується прийняття рішень на основі консенсусу. При його відсутності рішення приймається більшістю голосів, якщо іншого не передбачено. Тлумачення положень угод щодо товарів, послуг, інтелектуальної власності, звільнення від прийнятих зобов'язань (вейвер) приймаються 3/4 голосів. Поправки, що не торкаються прав і зобов'язань учасників, а також прийняття нових членів вимагають 2/3 голосів (на практиці, як правило, консенсусом).
Відповідно до Угоди про заснування СОТ країнами-засновниками організації стали учасники ГАТТ, які представили списки зобов'язань щодо товарів і послуг і ратифікували пакет угод СОТ до 1997 року. В даний час повноправними учасниками СОТ є 132 держави, причому тільки Еквадор, Монголія, Болгарія і Панама стали новими членами, а інші мають статус країни-засновника.
В даний час більше тридцяти держав мають статус спостерігача у СОТ. Переважна більшість з них (включаючи Росію, Китай, Тайвань, Саудівську Аравію, країни Балтії і практично всі держави СНД) знаходяться на різних стадіях процесу приєднання до СОТ. Крім того, близько п'ятдесяти міжнародних організацій мають статус спостерігача в СОТ, в т.ч. МВФ, Світовий Банк, ОЕСР, різні підрозділи ООН, регіональні угруповання, товарні організації і т.д.
Більш предметне обговорення "нових" сфер, а також додатково заданих 600 питань щодо деяких аспектів торгівлі товарами, включаючи заповнений опитувальник Секретаріату СОТ за імпортним ліцензуванню, було продовжено на третьому засіданні Робочої групи, яке відбулося в травні 1996 року.
Четверте засідання Робочої групи відбулося в жовтні 1996 Круг яких торкається проблем був сконцентрований на обговоренні секторальних питань: політика Росії в галузі підтримки сільського господарства (в неофіційному форматі), заходи нетарифного регулювання та система митної оцінки товарів. Також були розглянуті питання еволюції зовнішньоекономічного законодавства та ряд інших проблем.
До цієї сесії МЗЕЗ Росії і зацікавлені відомства підготували більше десяти офіційних документів та інформаційно-аналітичних матеріалів з наступних тем: сільськогосподарська політика Рос?? ії і система внутрішньої підтримки галузі; режим нетарифного регулювання експорту та імпорту сільгосппродукції; режим нетарифного регулювання імпорту промислових товарів; заповнений опитувальник Секретаріату СОТ за описом системи митної оцінки товарів; розвиток російського законодавства в сфері зовнішньоекономічного регулювання; відповіді на 200 додаткових запитань по зовнішньоторговельному Меморандуму ; пакет нових законодавчих актів.
Необхідно відзначити, що, починаючи з четвертого засідання, характер і формат обговорення в рамках Робочої групи змінився. До порядку денного сесій тепер включаються спеціалізовані питання, що розглядаються в контексті відповідних Угод Уругвайського раунду. За підсумками дискусій Секретаріат СОТ приступив до підготовки проектів окремих розділів Звіту Робочої групи. Зокрема, після даного засідання були підготовлені проекти перших розділів Доповіді (у формі неофіційною пам'ятної записки): за митну оцінку товарів, а також нетарифного регулювання імпорту промислових виробів.
Також у період засідань Робочої групи значно активізувалися двосторонні контакти російської делегації з країнами-членами СОТ. У ході даних консультацій відбувається предметне та поглиблене обговорення проблематики порядку денного поточної сесії, причому в ряді випадків зачіпаються окремі елементи позиційного характеру.
П'яте засідання Робочої групи відбулося в квітні 1997 р.; на даній сесії були обговорені питання діяльності державних торговельних підприємств, проблематика ТРІПС, система держпідтримки аграрного сектора (в неофіційному форматі), зміни в російському законодавстві та ряд інших проблем, включаючи загальні підходи до умов членства нашої країни до СОТ.
Российская сторона представила на даній сесії близько десяти різних документів і матеріалів, в т.ч. заповнений опитувальник СОТ з державним торговельним підприємствам (ГТП), додаток до Меморандуму ТРІПС, огляд нового російського законодавства, додаткові матеріали по системі субсидування сільського господарства, режиму нетарифного регулювання, відповіді на 250 додаткових питань, пакет текстів нового законодавства та ін
У рамках п'ятого засідання двосторонні консультації з даної проблематики були проведені з 18 країнами. Також були підготовлені проекти розділів Звіту Робочої групи: ТРІПС, ГТП і окремих сферах законодавства.
У липні 1997р. відбулося шосте засідання Робочої групи з приєднання Росії до СОТ. До даного засідання російсько сторона представила понад десять документів та довідково-інформаційних матеріалів, в т.ч. заповнений опитувальник Секретаріату СОТ про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ), матеріали з нетарифного регулювання, огляд і тексти нового зовнішньоекономічного законодавства, інформація по системі внутрішньої підтримки аграрного сектору, санітарних і фітосанітарних заходів (СФС), а також ряд інших матеріалів.
В ході цієї сесії обговорював
     
 
     
Українські реферати
 
Рефераты
 
Учбовий матеріал
Українські реферати refs.co.ua - це проект, на якому розташовано багато рефератів, контрольних робіт, курсових та дипломних проектів, які доступні для завантаження. Наші реферати - це учбовий матеріал для школярів і студентів. На ньому містяться матеріали, які дозволять Вам дізнатись більше про навколишнє середовище та конкретні науки які викладають у навчальних закладах усіх рівнів.
8.2 of 10 on the basis of 2183 Review.
 

 

 

 

 

 

 

 
 
 
  Українські реферати | Учбовий матеріал | Все права защищены.